НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 2а-909\10
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 грудня 2010 року
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Городецького Д.І.
секретаря Щербини С.В.
з участю:
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області, Центру по нарахуванню і виплаті допомог та здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій і цільових грошових допомог, Управлінню праці та соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання дій і бездіяльності незаконними, стягнення недоплаченої разової щорічної допомоги,
В С Т А Н О В И В:
09.03.2010 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області про визнання дій і бездіяльності незаконними, стягнення недоплаченої разової щорічної допомоги.
Ухвалою суду до участі у справі в якості відповідачів були залучені Центр по нарахуванню і виплаті допомог та здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій і цільових грошових допомог, Управління праці та соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що він має статус учасника бойових дій.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року № 367-XIV, стаття 12 зазначеного закону доповнено частиною 5, відповідно до якої йому, як учаснику бойових дій, щорічно, до 5 травня, повинна надаватися разова грошова допомога в розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
Всупереч вимог вищезазначеного Закону, йому не в повному обсязі виплачувалася зазначена одноразова грошова допомога: так у 1999 році така допомога взагалі йому не була виплачена, а за період з 2000 по 2009 рік включно така допомога виплачувалася не в повному обсязі, т.я. Законами України «Про державний бюджет України на 2000 р. - 2009 р.» встановлювалися інші розміри виплат.
Позивач зазначає, що відповідно до рішень Конституційного суду України № 10-рп2008 від 22 травня 2008 року і № 26-рп2008 р. від 27.11.2008 року, Конституційний суд України визначив, що відповідно до ч.3 ст. 22, ст. 64 Конституції України, право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів(їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Конституційний суд зазначив також, що Конституція України не надає Закону України «Про державний бюджет» вищої юридичної сили стосовно інших законів і Законом України «Про державний бюджет» не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки, з об*активних причин це створює протиріччя у законодавстві і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Як зазначалося вище, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року № 367-XIV, ч. 5 ст. 12 визначено, що щорічно, до 5 травня, учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога в розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, зазначений закон набрав чинності з 01.01.1999 року.
Відповідно до ч.3 ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка діяла на 1999 рік, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі не нижче межі малозабезпеченості.
На перше півріччя 1999 року Законом України «Про встановлення величин вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік» від 25 грудня 1998 року було встановлено величину вартості межі малозабезпеченості в розмірі 90,7 грн.
Таким чином в 1999 році йому повинні були нарахувати та виплатити 453,5 грн. (90,7 грн. х 5), але зазначена допомога не була нарахована і не виплачена.
Ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
В 2000 - 2005 роках прожитковий мінімум за кожен рік для осіб, які втратили працездатність встановлювався відповідними Законами України «Про затвердження прожиткового мінімуму..» на відповідні роки і дорівнював: 2000р. – 216,56 грн.; 2001 рік – 248,77 грн.; 2002 р. – 268 грн., 2003 р. – 268 грн.; 2004 р. – 284,69 грн.; 2005 р. – 332 грн.;
В 2006 – 2009 роках прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлювався відповідними Законами України «Про державний бюджет України» на відповідні роки і дорівнював: з 1 квітня 2006 р. – 359 грн.; з 1 квітня 2007 р. – 406 грн.; з 01 квітня 2008 р. – 481 грн.; з 01 січня 2009 р. – 498 грн.
Незважаючи на це, у 2000 – 2009 роках разова щорічна допомога виплачувалася не в повному обсязі.
Так, ним отримано: 2000 р. – 40 грн., 2001 р. – 40 грн.; 2002 р. – 80 грн.; 2003 р. – 90 грн.; 2004 р. – 120 грн.; 2005 р. – 250 грн.; 2006 р. – 250 грн.; 2007 р. – 280 грн.; 2008 р. – 310 грн.; 2009 р. – 340 грн.
З урахуванням виплачених сум заборгованість по виплатам за період з 1999 р. по 2009 рік включно становить – 15 463,60 грн.
Позивач зазначає, що він звертався до відповідача – Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації з вимогою про перерахунок та виплату вищезазначених сум, але йому в проведенні перерахунку і виплат було відмовлено.
Позивач зазначає, що на зазначені правовідносини не поширюється позовна давність, тому, його вимоги повинні бути задоволені в повному обсязі.
В зв’язку з вищенаведеним, в позовній заяві позивач ОСОБА_2 просив суд дії та бездіяльність відповідачів в частині недоплати учасникам бойових дій разової допомоги до дня 5 травня, в тому числі і йому – ОСОБА_2 - визнати незаконними; зобов’язати відповідачів зробити перерахунок та виплатити йому недоплачену щорічну разову грошову допомогу як особі, яка має статус учасника бойових дій відповідно до вимог ч.5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 1999 - 2009 роки включно в розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, а саме: за 1999 р. – в розмірі п’яти величин межі малозабезпеченості, за 2000–2005 роки – у розмірі п’яти величин прожиткового мінімуму за кожен рік для осіб, які втратили працездатність, встановленого відповідно Законами України «Про затвердження прожиткового мінімуму» за 2000 – 2005 роки, за 2006-2009 роки у розмірі п’яти величин прожиткового мінімуму за кожен рік для осіб, які втратили працездатність, встановленими Законами України «Про державний бюджет України» на 2006-2009 роки, а разом, нарахувати та виплатити недоплачену йому разову допомогу в сумі 15 463,60 грн.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі, посилався на підстави звернення до суду, викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача – Головного управління державного казначейства України в Дніпропетровській області в судове засідання не з’явився. в своїй заяві просив суд розглянути справу без його участі, позов не визнав, посилався на те, що державне казначейство не нараховує та не виплачує соціальні виплати, зазначені функції покладено відповідно до законів на відповідні управління праці та соціального захисту населення.
Представник відповідача – Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації в судове засідання не з’явився, в своїй заяві просив суд розглянути справу без його участі, надав заперечення на позов, в якому посилається на те, що виплати позивачу проводилися у відповідності з діючим законодавством, а також, у відповідності до Законів України «Про державний бюджет» на відповідні роки. Крім того, позивачем пропущений строк звернення до суду, тому управління наполягає на застосуванні наслідків пропуску строку звернення до суду, встановлені ст. 99,100 КАС України.
Представник відповідача – Центру по нарахуванню і виплаті допомог та здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій і цільових грошових допомог в судове засідання не з’явився, в своїй заяві просив суд розглянути справу без його участі, надав заперечення на позов, в якому посилається на те, що виплати позивачу проводилися у відповідності з діючим законодавством, а також, у відповідності до Законів України «Про державний бюджет» на відповідні роки. Крім того, ОСОБА_2 перебуває на обліку Управління праці та соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації, як учасник бойових дій тільки з 22.07.2004 року. Також, функції проведення виплат учасникам бойових дій законом покладено на відповідні управління праці та соціального захисту населення, тому, вимоги до Центру по нарахуванню і виплаті допомог та здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій і цільових грошових допомог є безпідставними. Крім того, позивачем пропущений строк звернення до суду, Центр наполягає на застосуванні наслідків пропуску строку звернення до суду, встановлені ст. 99,100 КАС України.
Представник відповідача – Управління праці та соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області в судове засідання не з’явився, в своїй заяві просив суд розглянути справу без його участі, надав заперечення на позов, в якому посилається на те, що виплати позивачу проводилися у відповідності з діючим законодавством, а також, у відповідності до Законів України «Про державний бюджет» на відповідні роки.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, з наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідними посвідченням, виданим 30 січня 1996 р.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на обліку Управління праці та соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації, як учасник бойових дій з 22.07.2004 року, що підтверджується відповідною справою № 900629.
Спір між сторонами виник з приводу розмірів разової грошової допомоги учасника бойових дій.
Що стосується належного відповідача, суд приходить до переконання, що позовні вимоги до Головного управління державного казначейства України в Дніпропетровській області, Центру по нарахуванню і виплаті допомог та здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій і цільових грошових допомог, Управлінню праці та соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області взагалі не обґрунтовані, з наступного.
Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виплати разової грошової допомоги проводяться відповідними органами управління праці та соціального захисту населення, якими, в зазначеному випадку є Головне управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації. (бюджетні кошти на виплату щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій надходять саме зазначеній установі на транзитний рахунок КПКВ 2501150).
Таким чином, суд вважає належним відповідачем у справі саме Головне управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації
Відповідно до ст. 72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумнівів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
В зв’язку з цим, суд вважає, що не потребує доказуванню розміри сум разової грошової допомоги в період з 1999 р. по 2009 рік, які зазначаються позивачем в позовній заяві.
На підставі ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки відповідачем у справі – Головним управлінням праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації не надавалися заперечення проти сум отриманих позивачем соціальних виплат, в суду не виникає сумнівів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання і ці обставини можуть не доказуватися перед судом.
Стосовно вимог позивача за 1999 рік, суд приходить до наступного.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року № 367-XIV, стаття 12 зазначеного закону доповнено частиною 5, відповідно до якої учасникам бойових дій, щорічно, до 5 травня, виплачується разова грошова допомога в розмірі піти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ч.3 ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка діяла на 1999 рік, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі не нижче межі малозабезпеченості.
Пунктом 1 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію ст.. 10,33,34 Закону України «Про оплату праці» та встановлення мінімального розміру пенсії за віком» від 20.02.19996 року встановлено, що з 01.03.1996 року мінімальна пенсія за віком складає 1 500 000 карбованців.
Відповідно до п. 3 Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні», розмір мінімальної пенсії за віком складав 15 грн. і зазначений розмір діяв до 01.09.1999 року.
Таким чином, позивач повинен був отримати в 1999 році до 5 травня разову грошову допомогу в розмірі 75 грн. (15 грн. х 5)
Стосовно вимог позивача за 2000 рік, суд приходить до наступного.
Відповідно до Закону України «Про підвищення мінімальних пенсій» № 979-XIV від 15.07.1999 р. розмір мінімальної пенсії з 01.09.1999 р. встановлений в розмірі 24,9 грн.
На підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач повинен був отримувати 124,50 грн. (24,9 х 5)
В той же час статтею 33 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» встановлювалося, що разова щорічна допомога учасникам бойових дій визначена в розмірі 40 грн.
Таким чином, на 2000 рік діяли два закони України, які регламентують виплати разової допомоги учасникам бо1йових дій.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання.
В той же час, Конституційний Суд України в п. 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституції України, зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям акта, якщо інше не передбачене цим актом, автоматично скасовує одно предметний акт, який діяв у часі раніше.
Відтак, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах, суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Відповідно до ч.2 ст. 4 Бюджетного Кодексу України встановлено, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенню Конституції України, Бюджетного кодексу України та Закону України «Про державний бюджет».
Згідно до ч. 4 ст. 95 Конституції України визначено, що виключно Законом України «Про державний бюджет України» визначаються будь які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Таким чином, суд приходить до переконання, що норми Закону України «Про державний бюджет України на 2000 рік» є пріоритетними відносно інших законодавчих актів та діють протягом бюджетного року, тому, в 2000 році позивачу були виплачені суми разової допомоги в повному обсязі і позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.
Стосовно вимог позивача за 2001 рік, суд приходить до наступного.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1686 від 10.11.2000 року, «Про підвищення розмірів пенсії та інших соціальних виплат пенсіонерам» (з наступними змінами) мінімальна пенсія за віком була встановлена з 01.02.2001 року в розмірі 34 грн.
На підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач повинен був отримувати 170 грн. (34 грн.х5)
В той же час статтею 20 Закону України «Про бюджет України на 2001 рік» встановлювалося, що разова щорічна допомога учасникам бойових дій визначена в розмірі 40 грн.
Враховуючі вищенаведені судом підстави пріоритетності законів, суд приходить до переконання, що норми Закону України «Про державний бюджет України на 2001 рік» є пріоритетними відносно інших законодавчих актів тому, в 2001 році позивачу були виплачені суми разової допомоги в повному обсязі і позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.
Стосовно вимог позивача за 2002 рік, суд приходить до наступного.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 279 від 13.03.2002, «Про підвищення розмірів пенсії призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» мінімальна пенсія за віком була встановлена з 01.04.2002 року в розмірі 47,30 грн.
На підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач повинен був отримувати 236,50грн. (47,30 грн.х5)
В той же час статтею 19 Закону України «Про бюджет України на 2002 рік» встановлювалося разова щорічна допомога учасникам бойових дій визначена в розмірі 80 грн.
Враховуючі вищенаведені судом підстави пріоритетності законів, суд приходить до переконання, що норми Закону України «Про державний бюджет України на 2002 рік» є пріоритетними відносно інших законодавчих актів тому, в 2002 році позивачу були виплачені суми разової допомоги в повному обсязі і позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими
Стосовно вимог позивача за 2003 рік, суд приходить до наступного.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 279 від 13.03.2002, «Про підвищення розмірів пенсії призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» мінімальна пенсія за віком була встановлена з 01.04.2002 року в розмірі 47,30 грн.
На підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач повинен був отримувати 236,50 грн. (47,30 грн.х5)
В той же час статтею 28 Закону України «Про бюджет України на 2003 рік» встановлювалося, що разова щорічна допомога учасникам бойових дій визначена в розмірі 90 грн.
Враховуючі вищенаведені судом підстави пріоритетності законів, суд приходить до переконання, що норми Закону України «Про державний бюджет України на 2003 рік» є пріоритетними відносно інших законодавчих актів тому, в 2003 році позивачу були виплачені суми разової допомоги в повному обсязі і позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.
Стосовно вимог позивача за 2004 рік, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлений в розмірі 284,69 грн.
На підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач повинен був отримувати 1423,45 грн. (284,69 грн.х5)
В той же час статтею 44 Закону України «Про бюджет України на 2004 рік» встановлювалося, що разова щорічна допомога учасникам бойових дій визначена в розмірі 120 грн.
Позивач посилається на те, що отримав зазначену суму.
Враховуючі вищенаведені судом підстави пріоритетності законів, суд приходить до переконання, що норми Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік» є пріоритетними відносно інших законодавчих актів тому, в 2004 році позивачу були виплачені суми разової допомоги в повному обсязі
Тільки 01.12.2004 року рішенням Конституційного суду України № 20-рп2004 визнана такою, що не відповідає Конституції України (неконституційною) ст. 44 Закону України «Про бюджет України на 2004 рік»
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня їх ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, суд приходить до переконання, що з моменту ухвалення рішення Конституційного суду України № 20-рп2004, а саме, з 01.12.2004 року втратила чинність ст. 44 Закону України «Про бюджет України на 2004 рік»
Незважаючи на це, вимоги позивача за 2004 рік не підлягають задоволенню, оскільки, відповідно до ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року в якому здійснюється виплата допомоги.
Позивач реалізував своє право на отримання грошової допомоги до 5 травня, включно до 30 вересня 2004 року діяли норми закону України, яким встановлені зазначені виплати, а саме - ст. 44 Закону України «Про бюджет України на 2004 рік», тому його вимоги не обґрунтовані.
Стосовно вимог позивача за 2005 рік, суд приходить до наступного.
Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлений в розмірі 332 грн.
На підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач повинен був отримувати 1660 грн. (332 грн.х5)
В той же час статтею 34 Закону України «Про бюджет України на 2005 рік» встановлювалося, що разова щорічна допомога учасникам бойових дій визначена в розмірі 250 грн.
Враховуючі вищенаведені судом підстави пріоритетності законів, суд приходить до переконання, що норми Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» є пріоритетними відносно інших законодавчих актів, які діють на відповідний бюджетний рік, тому, в 2005 році позивачу були виплачені суми разової допомоги в повному обсязі і позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими
Стосовно вимог позивача за 2006 рік, суд приходить до наступного.
Статтею 65 Закону України «Про бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлений з 01 квітня 2006 року в розмірі 359 грн.
На підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач повинен був отримувати 1795 грн. (359 грн.х5)
В той же час статтею 30 Закону України «Про бюджет України на 2006 рік» встановлювалося, що разова щорічна допомога учасникам бойових дій визначена в розмірі 250 грн.
Враховуючі вищенаведені судом підстави пріоритетності законів, суд приходить до переконання, що норми Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» є пріоритетними відносно інших законодавчих актів, які діють на відповідний бюджетний рік, тому, в 2006 році позивачу були виплачені суми разової допомоги в повному обсязі і позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими
Стосовно вимог позивача за 2007 рік, суд приходить до наступного.
Статтею 29 Закону України «Про бюджет України на 2007 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлений з 01 квітня 2007 року в розмірі 406 грн.
На підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач повинен був отримувати 2030 грн. (406 грн.х5)
В той же час статтею 29 Закону України «Про бюджет України на 2007 рік» встановлювалося, що разова щорічна допомога учасникам бойових дій визначена в розмірі 280 грн.
Враховуючі вищенаведені судом підстави пріоритетності законів, суд вважає, що на травень 2007 року позивачу були виплачені суми разової допомоги у відповідності з законодавством.
Згідно посилань позивача, він отримав разову допомогу в розмірі 280 грн.
В той же час, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп2007, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» в частині виплати сум разової допомоги учасникам бойових дій.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року в якому здійснюється виплата допомоги.
Таким чином, суд приходить до переконання, що з моменту ухвалення рішення Конституційного суду України № 6-рп2007, а саме, з 09 липня 2007 року позивач мав право на одержання разової допомоги в розмірах, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В той же час, позивачем не надано доказів того, чи звертався він в період до 30 вересня 2007 року до Управління праці та соціально захисту населення із зверненням про донарахування йому зазначених виплат.
Стосовно вимог позивача за 2008 рік, суд приходить до наступного.
Як зазначалося вище, частина 5 ст. 12 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року № 367-XIV, передбачає, що учасники бойових дій, щорічно, до 5 травня, виплачується разова грошова допомога в розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність
Законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» N 367-XIV від 25.12.98; в редакції Закону N 107-VI від 28.12.2007} до ст. 12 Закону внесені зміни, відповідно до яких, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Однак, зазначені зміни, до закону, відповідно до рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 року № 10-рп2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними)
Таким чином, з 22.05.2008 року дія ч.5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції від 25.12.1998 року № 367-XIV відновлена
Незважаючи на це, вимоги позивача за 2008 рік не підлягають задоволенню, оскільки, відповідно до ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року в якому здійснюється виплата допомоги.
Позивач реалізував своє право на отримання грошової допомоги до 5 травня, включно до 30 вересня 2008 року, ним не надано доказів того, чи звертався він в період до 30 вересня 2007 року до Управління праці та соціально захисту населення із зверненням про донарахування йому зазначених виплат, тому, його вимоги не обґрунтовані.
Крім того, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог в частині вимог за 1999 рік по 2008 рік включно належить відмовити і відповідно до вимог ст.ст. 99,100 КАС України ( в редакції 2005 року), з наступного.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду 09.03.2010 року.
Оскільки, на зазначений період часу діяв Кодекс адміністративного судочинства України в редакції 2005 року), суд вважає за необхідне застосувати його положення в частини строку звернення до суду.
Так, частиною 2 ст. 99 КАС України (в редакції 2005 року) встановлювалося, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України (в редакції 2005 року) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Практика Європейського суду з прав людини, яка, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» є також джерелом права, і свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад справа «Стаббігс та інш. проти Великобританії» рішення від 22.10.1996 р.; «Девеер проти Бельгії» рішення від 27.02.1980 р.)
Оскільки відповідачі в своїх запереченнях наполягали на застосуванні строку давності, позивач та його представник не надали доказів того, що позивач з поважних причин пропустив строк звернення з позовом до суду, суд вважає, що в задоволенні позову позивача в частині позовних вимог за період 1999-2008 рік включно належить відмовити .
Посилання позивача на норми Цивільного Кодексу України, яким встановлюється, що позовна давність не розповсюджується на зазначені правовідносини, є безпідставним, оскільки справа розглядається не в порядку цивільного судочинства, а відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, позовна давність не поширюється на вимоги щодо нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, пенсії, інших соціальних виплат. Як встановлено судом, позивачу не нараховувалися суми виплат, які він просить стягнути, тому, його посилання є безпідставними.
Суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача в частині вимог про визнання незаконними дій та бездіяльності відповідачів в частині недоплати разової допомоги всім учасникам бойових дій до дня 5 травня є неправомірним, оскільки, відповідно до ст. 6 КАС України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів.
Зазначене право гарантується кожному громадянину України і ст. 55 Конституції України, яка передбачає кожній людині і громадянину право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
В той же час, фізична особа не має право звертатися до суду з позовом в інтересах інших осіб, якщо відповідно до вимог ст. 56 КАС України, зазначена особа не є представником позивача.
Оскільки позивач не надав суду повноважень на ведення справи від імені інших учасників бойових дій, його вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Що стосується посилань позивача на неконституційність положень оскаржуваних законів, які звужують чи обмежують його соціальні права, то суд не має права визначати чи відповідає той чи інший закон Конституції України.
Відповідно до Конституції України таке право надано Конституційному суду України, який, своїми рішеннями, зазначеними вище судом, надавав оцінку Законам «Про державний бюджет України» на 2004, 2007, 2008 роки і ці закони, відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, дії відповідача – Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації в період 1999 – 2008 роки разової грошової допомоги були правомірними, і узгоджувалися з положеннями ч.2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки невиплата позивачу зазначеної допомоги в повному розмірі обумовлювалися не протиправними діями Управління праці та соціального захисту населення, а прийняттям законодавцем неконституційних положень відповідних до законів про бюджет України на відповідні роки, то захист його порушених прав щодо отримання недоплаченої суми може відбуватися лише в порядку, визначеному ч.3 ст. 152 Конституції України, шляхом звернення з позовом про відшкодування шкоди.
Суд приходить до переконання. що позовні вимоги ОСОБА_2 за 2009 рік, підлягають задоволенню, з наступного.
Законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» N 367-XIV від 25.12.98; в редакції Закону N 107-VI від 28.12.2007} до ст. 12 Закону внесені зміни, відповідно до яких, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Однак, як зазначалося вище, ці зміни, до закону, відповідно до рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 року № 10-рп2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними). Конституційний суд в своєму рішенні зазначив, що Конституцією України Кабінету Міністрів України не надано повноважень щодо внесення змін до Законів України.
Таким чином, з 22.05.2008 року дія ч.5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції від 25.12.1998 року № 367-XIV відновлена
Відповідно до ст. 71 Закону «Про бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надане право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
На підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 18 березня 2009 року « Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань», встановлено, що в 2009 році виплата разової грошової допомоги учасникам бойових дій встановлена в розмірі 340 грн.
Враховуючи те, що відповідно до рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 року № 10-рп2008 визначено, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок — скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина, а отже, і Кабінету Міністрів України не надано повноважень вносити зміни до законів України, тому, суд приходить до переконання, що при проведення виплат в 2009 році, Управління праці та соціального захисту населення повинно було застосовувати положення ч.5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції від 25.12.1998 року № 367-XIV, і разова грошова допомога за 2009 рік повинна бути виплачена в розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, у відповідності до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Позивач просив суд визнати незаконними дії (бездіяльність) відповідачів, зобов’язати чинити певні дії.
Відповідно до ст. 162 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про … визнання протиправними дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, зобов’язання вчинити певні дії.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 11, 70, 71, 158-163 КАС України, ст.ст. 99, 100 КАС України (в редакції 2005 року), Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року № 367-XIV, Законом України «Про бюджет України на 2000 рік», Законом України «Про бюджет України на 2001 рік» Законом України «Про бюджет України на 2002 рік» Законом України «Про бюджет України на 2003 рік» Законом України «Про бюджет України на 2004 рік», Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про бюджет України на 2005 рік», Законом України «Про бюджет України на 2006 рік», Законом України «Про бюджет України на 2007 рік», рішенням Конституційного Суду України № 6-рп2007 від 09 липня 2007 року, Законом України «Про бюджет України на 2007 рік», Законом України «Про бюджет України на 2008 рік», рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 року № 10-рп2008, Законом України «Про бюджет України на 2009 рік», суд,
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області, Центру по нарахуванню і виплаті допомог та здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій і цільових грошових допомог, Управлінню праці та соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання дій і бездіяльності незаконними, стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги задовольнити частково.
Дії та бездіяльність Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації в частині недоплати ОСОБА_2, як учаснику бойових дій разової допомоги до дня 5 травня в 2009 році - визнати протиправними.
Зобов’язати Головне управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації зробити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачену щорічну разову грошову допомогу як особі, яка має статус учасника бойових дій відповідно до вимог ч.5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2009 рік в розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, у відповідності до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
СУДДЯ ГОРОДЕЦЬКИЙ Д.І.