У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 вересня 2010 року м. Ужгород
Судова колегія палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючого - судді Ігнатюк Б.Ю.
суддів - Власова С.О., Фазикош Г.В.
при секретарі – Коновчук Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області на постанову Ужгородського міськрайонного суду від 18 травня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -
в с т а н о в и л а:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов’язати відповідача нарахувати йому як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період 2006-2007 років у сумі 2733.30 грн. Вимоги обґрунтовані тим, що виплати у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком - не здійснювалися. При цьому заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав йому стало відомо із преси.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду позовні вимоги задоволено частково: зобов’язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу та виплатити йому пенсію з урахуванням підвищення до пенсії як дитині війні в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 по 31.12.2007. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області подало апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції та, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просило постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивачем таке рішення суду не оскаржувалось.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що порушення прав позивача на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків _________________________________________________________________________________________________________________
Справа № 22 –2060/10 Номер рядка статистичного звіту: 57
Головуючий в першій інстанції: Леміш О.М.
Доповідач: Ігнатюк Б.Ю.
мінімальної пенсії за віком, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195 (далі - Закон № 2195), тривало з 09.07.2007р. по 31.12.2007 р., оскільки окремі положення статей Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» , які зменшували розмір оспорюваної допомоги, визнано неконституційними (рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року ).
Такий висновок суду, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Статтею 6 Закону № 2195 передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст.6 Закону № 2195 було зупинено на 2007 рік, з урахуванням ст.111 зазначеного Закону про бюджет, яка передбачала, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону № 2195 виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 були визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону № 2195. Отже з 09.07.2007 року дію ст.6 Закону № 2195 було відновлено в повному обсязі і позивач з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року мав право на отримання щомісячного підвищення до пенсії як дитина війни відповідно до ст.6 № 2195.
Вказане Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Колегія суддів також вважає за необхідне відмітити, що відсутність бюджетного фінансування на виплату передбаченого Законом № 2195 підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону № 2195, є чинними, а позивач належать до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.
З врахуванням зазначеної вище позиції Європейського суду з прав людини, посилання відповідача на відсутність відповідних асигнувань з державного бюджету України на дані виплати колегія суддів не приймає.
Доводи відповідача про те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, тому цей розмір не може застосовуватись для інших розрахунків (доплат, підвищень, дотацій, надбавок), є безпідставними, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення розміру пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону № 2195.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області, обов’язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.
На підставі викладеного судова колегія вважає, що постанова суду прийнята з додержанням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст.307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області – відхилити.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду від 18 травня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді