Справа № 22-ц-30098/2010 року Головуючий 1-ї інст. – Грищенко І.О.
Категорія: про право власності Суддя-доповідач – Солодков А.А.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Солодкова А.А.,
суддів колегії - Тичкової О.Ю., Піддубного Р.М.,
при секретарі - Соколовій А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 липня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно, зняття з реєстрації, виселення та витребування майна, -
В С Т А Н О В И Л А :
У березні 2007 року позивач ОСОБА_5. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на наступне майно : Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_2, квартиру АДРЕСА_3, квартиру АДРЕСА_4, земельну ділянку АДРЕСА_5, автомобіль марки ЗАЗ 110206, 2001 року випуску, державний №НОМЕР_4, автомобіль марки ЗАЗ 110206, 2001 року випуску, державний № НОМЕР_1, автомобіль марки DAEWOO NUBIRA, 1998 року випуску, державний №НОМЕР_5, автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, 2002 року випуску, державний № НОМЕР_2, автомобіль марки ЗАЗ 1102, 2003 року випуску, державний № НОМЕР_3.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 березня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені.
28 квітня 2007 року відповідач подав до суду письмову заяву про перегляд заочного рішення. Ухвалою суду від 11 травня 2007 року заяву ОСОБА_4 задоволено, заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 березня 2007 року скасовано.
В процесі розгляду справи позивач уточнила позовні вимоги та додатково просила: зняти відповідача ОСОБА_4 з реєстрації за адресою АДРЕСА_1, виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_3, з примусовим проникненням до житла, виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2, з примусовим проникненням до житла, витребувати у ОСОБА_4 автомобілі марки ЗАЗ 110206, 2001 року випуску, державний №НОМЕР_4, автомобіль марки ЗАЗ 110206, 2001 року випуску, державний № НОМЕР_1, автомобіль марки DAEWOO NUBIRA, 1998 року випуску, державний №НОМЕР_5, автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, 2002 року випуску, державний № НОМЕР_2, автомобіль марки ЗАЗ 1102, 2003 року випуску, державний № НОМЕР_3.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_5 посилалась на те, що 1 січня 2006 року її чоловік ОСОБА_4 позичив у неї 1 500 000, 00 грн. строком на п’ять місяців до 1 червня 2007 року. Вказані гроші належали їй особисто, оскільки були передані її батьком ОСОБА_7 перед смертю. На підтвердження позики ОСОБА_4 видав позивачу розписку, в якій зобов’язався у разі порушення строку повернення позики передати у власність ОСОБА_5 майно, від якого відмовиться на її користь. Прийняті на себе зобов’язання відповідач не виконав, грошей не повернув, добровільно майно у власність не передав та не відмовився на користь позивача від майна зазначеного в розписці.
Відповідач та його представники позов не визнали, заперечували проти його задоволення. Зазначили, що ОСОБА_4 грошей у ОСОБА_5 в борг не займав, ніякої розписки не надавав, оскільки в цей день, а саме 1 січня 2006 року був за межами міста Харкова. Крім того, позивачка мала велику кількість чистих аркушів паперу з його підписами, оскільки він займався підприємницькою діяльністю та часто виїжджав у відрядження, залишаючи позивачці такі аркуші для ведення бухгалтерії та можливості звертатися до різних установ від його імені.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 липня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені частково.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на майно : Ѕ частину квартири АДРЕСА_1; квартиру АДРЕСА_2; квартиру АДРЕСА_3; квартиру АДРЕСА_4; земельну ділянку АДРЕСА_5; автомобіль марки ЗАЗ 110206, 2001 року випуску, державний №НОМЕР_4; автомобіль марки ЗАЗ 110206, 2001 року випуску, державний № НОМЕР_1; автомобіль марки DAEWOO NUBIRA, 1998 року випуску, державний №НОМЕР_5; автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, 2002 року випуску, державний № НОМЕР_2; автомобіль марки ЗАЗ 1102, 2003 року випуску, державний № НОМЕР_3; холодильник «Miller», 2003 року випуску; ліжко дерев’яне виробництва Італії, 2003 року випуску; телевізор «LG», 2004 року випуску; пральну машину «Bosh», 2005 року випуску; в рахунок погашення суми боргу в розмірі 1 500 000, 00 грн. за борговою розпискою від 01 січня 2006 року.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В поданій до суду апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Обґрунтовуючи скаргу посилається на незаконність та необґрунтованість рішення, вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове в разі невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Судом апеляційної інстанції встановлені такі обставини і відповідні до них правовідносини.
З 26.01.1996 року по 13.12.2006 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог та визнання права власності на майно, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено договір позики в письмовій формі у вигляді розписки, в якій встановлено строк повернення грошових коштів та інші умови виконання зобов'язання.
Проте, суд дійшов вказаного висновку з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Так, відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На підставі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у тій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно вимог ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Тобто, позивачкою був обраний неналежний спосіб захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки чинним законодавством не передбачено визнання права власності за борговими зобов'язаннями.
Крім того, суд першої інстанції безпідставно послався на ст.600 ЦК України, оскільки припинення зобов'язання шляхом передачі боржником відступного (грошей, іншого майна тощо) можливе лише за згодою сторін, а не примусово за рішенням суду.
Згідно вимог ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як вбачається з матеріалів справи, надана на підтвердження факту укладення договору позики ОСОБА_5 розписка виконана у печатному вигляді та надрукована на комп'ютері.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивачка пояснила, що ані вона, ані відповідач не вміють користуватися комп'ютером.
Відповідно до висновків судово-почеркознавської експертизи №8317 від 10.10.2007 року та повторної судово-почеркознавської експертизи№1784 від 11.04.2008 року підпис від імені ОСОБА_4 у розписці від 01.01.2006 року виконаний ОСОБА_4
Проте, згідо з висновком судово-технічної експертизи документів №8318 від 11.10.2007 року, питання щодо визначення строку давності виконання розписки не можу бути вирішеним.
Відповідно до ч. 3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що вказана розписка була складена саме 01.01.2006 року та що відповідач поставив свій підпис на розписці, а не на чистому аркуші паперу, на якому згодом був надрукований текст.
Таким чином, у судової колегії виникають сумніви щодо дійсності вказаної розписки та щодо самого факту передачі грошових коштів.
Так, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції були оглянуті цивільні справи: №2-5669/2006 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу; №2-40/10 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про розподіл майна; №2-2344/07 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу.
Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 21 травня 2007 року у справі №2-5669/2006 розірваний шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Вказаним рішенням встановлено, що сімейні відносини між сторонами фактично припинені з грудня 2005 року, з цього ж часу сторони проживають окремо. В судових засіданнях у вказаній справі ОСОБА_5 жодного разу не посилалась на існування заборгованості в розмірі 1 500 000 грн.
В поясненнях, наданих ОСОБА_5 в судовому засіданні в суді першої інстанції 12 вересня 2006 року у справі №2-40/10 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про розподіл майна, відсутні будь-які посилання на наявність вказаного боргу в сумі 1 500 000 грн. ОСОБА_5 заперечувала проти позову, оскільки не була згодна з його варіантом поділу спільно-набутого майна, а також посилалась на те, що не все майно включено до поділу.
Вперше про існування боргової розписки було заявлено 11.05.2007 року, після ухвалення Дзержинським районним судом м.Харкова заочного рішення від 26.03.2007 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу, визнання права власності.
Крім того, як вбачається з матеріалів цивільної справи №2-2344/07 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, позивачка звернулась до суду із позовом про стягнення суми боргу в розмірі 500 000 грн., згідно розписки від 21.07.2006 року. В поданій заяві про забезпечення позову ОСОБА_5 зазначила суму позову в розмірі 600 000 грн. В матеріалах даної справи також відсутні будь-які посилання на наявність вказаного боргу в сумі 1 500 000 грн. В подальшому позивачка відмовилась від позову та провадження у справі було закрите.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 пояснила, що вона не має будь-яких доказів наявності в неї станом на 01.01.2006 року заощаджень в розмірі 1500000 грн.
В досліджених в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції листах, які ОСОБА_5 писала ОСОБА_4 протягом 2006-2007 років, період часу написання та сам факт написання яких підтвердила позивачка в судовому засіданні, також відсутні посилання щодо наявності будь-яких боргових зобов'язань між сторонами. Крім того, позивачка посилалась в цих листах на дуже погане матеріальне становище, відсутність коштів на оплату комунальних послуг, благала ОСОБА_4 залишити їй житло та допомогти матеріально.
За таких обставин судова колегія доходить висновку про те, що рішення суду першої інстанції на підставі п.п.3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України повинно бути скасовано.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, ст.ст. 526,1046, 1047, 1049 ЦК України, судова колегія, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 липня 2010 року – скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання права власності на майно, зняття з реєстрації, виселення та витребування майна – відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий –
Судді: