Справа № 22-ц-28573/2010р.                             Головуючий 1 інстанції

                                            Ніколаєнко І.В.      

Категорія: договірні                                                               Доповідач: Кірсанова Л.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2010р. судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого     – Пилипчук Н.П.

суддів         – Кірсанової Л.І., Трішкової І.Ю.

 при секретарі     – Андрійко О.В.

          розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного Комерційного Банку «Укрсоцбанк» на рішення Київського  районного суду м. Харкова від 11 серпня 2010 року по справі за позовом  ОСОБА_2 до Акціонерного Комерційного Банку «Укрсоцбанк» про розірвання кредитного договору,  -

                    в с т а н о в и л а :

           У березні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до АКБ «Укрсоцбанк» в особі Харківської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору від 25.12.2006 року за № 811\06\1-448 неукладеним.

           У травні 2010 року позивачка уточнила свої позовні вимоги та просила визнати недійсними п.п. 5.3 та 6.2.  кредитного договору  від 25.12.2006 року за № 811\06\1-448 та розірвати вказаний договір.

           В обґрунтування своїх вимог позивачка посилалася на те, що грошові кошти за цим кредитним договором їй надавалися в іноземних валютах у той час як доходи вона отримувала та отримує у національній валюті – гривні. У грудні 2008 року на 70 відсотків понизився курс гривні до іноземних валют, тому вважала що відбулась істотна зміна обставин, якими вона керувалась при укладенні договору і тим самим змінилися умови наданого кредиту і їй тепер необхідно сплачувати на 70 відсотків більше грошових коштів щомісячно.

           Представник відповідача позовні вимоги не визнав, вважаючи, що не має жодних передбачених ч.2 ст. 652 ЦК України обставин для розірвання договору через істотну зміну обставин.

           Рішенням Київського  районного суду м. Харкова від 11 серпня 2010 року позов ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору задоволено. Визнано недійсними п.5.3. та п. 6.2. договору кредиту № 811\06\1-448 від 25.12.2006 року з моменту його укладення та стягнуто з ОСОБА_2 на користь АКБ «Укрсоцбанк» в особі ХОВ АКБ «Укрсоцбанк» - 1142691,96 гривень.

           В апеляційній скарзі АКБ «Укрсоцбанк» з посиланням на безпідставність  та не обґрунтованість позову, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення районного суду та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на ті ж підстави, що і в суді першої інстанції..

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити з наступних підстав.

У відповідності до статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до п. п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України, підставами для зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

           Судом першої інстанції встановлено та  підтверджується матеріалами справи, що 25 грудня 2006 року між ОСОБА_2 та АКБ „УКРСОЦБАНК” було укладено договір кредиту № 811/06/1- 448, відповідно до якого АКБ „УКРСОЦБАНК” надав їй  кредитні кошти у сумі 160000 доларів США зі сплатою 12,85 відсотків річних. Кінцевий термін погашення кредиту встановлювався 24 грудня 2013 року. Протягом 2007 – 2008 року позивач належним чином здійснювала погашення кредиту. Починаючи з грудня 2008 року ОСОБА_2 належним чином не виконує зобов”язання стосовно своєчасного та повного повернення заборгованості за Кредитними угодами, внаслідок чого станом на 11 серпня 2010 року сума заборгованості за вказаним договором кредиту становить 1 142 691 грн. 96 коп.

Ст. 526, 527 530 ЦК України передбачено, що зобов”язання має виконуватися належним чином, належними сторонами та у строки відповідно до умов договору.

               Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про розірвання вказаного кредитного договору, визнання недійсними п.5.3. та п. 6.2. договору кредиту № 811\06\1-448 від 25.12.2006 року з моменту його укладення та стягння з ОСОБА_2 на користь АКБ «Укрсоцбанк» в особі ХОВ АКБ «Укрсоцбанк» - 1142691,96 гривень , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у судовому засіданні доведено, що відбулася істотна зміна обставин, якими сторони керувалися під час укладення кредитного договору, а тому кредитний договір підлягає розірванню відповідно до умов ст. 652 ЦК України.

Між тим, судова колегія не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, так як такий висновок не відповідає обставинам справи , зібраним по справі доказам та вимогам закону.

В обґрунтування підстав розірвання Кредитного договору позивач посилається на обставини, які не були враховані сторонами при укладенні вказаного договору, але істотно вплинули на їх інтереси та стверджує, що розірвати Кредитний договір можливо у відповідності до ст. ст. 651, 652 ЦК України.

Ст. 651 ЦК України дійсно передбачає можливість розірвання договору за рішенням суду, але судом не враховано те, що дана норма передбачає таку можливість лише за наявності істотного порушення договору другою стороною.  При цьому сторона, яка ставить питання  про зміну договору, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.

Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов”язання.

  Між тим, районним судом не враховано те, що згідно вказаної норми розірвання договору допускається лише за наявності одночасно чотирьох умов: 1. в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2. зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3. виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того,  на що вона розраховувала при укладенні договору; 4. Із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик обставин несе заінтересована сторона.

Позивачем не доведено наявності всіх чотирьох умов необхідності для розіванння кредитного договору у зв”язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.  

Крім того, згідно ст. 36 Закону України „Про національний банк України” офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України  „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” Валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Поряд з цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 496 від 12.11.2003 р. визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. Наведене свідчить про те, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, судова колегія знаходить, що при укладенні кредитного договору в іноземній валюті та беручи на себе певні обов”язки щодо погашення цього кредиту , сторони за договором і перш за все позивач, повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти до долару США  не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане. Тому ОСОБА_2 повинна була передбачати та враховувати підвищення валютного ризику за вказаним кредитним договором.

В зв”язку з наведеним, доводи позивача стосовно того, що вона не могла передбачати зміну курсу валют та те, що остання вважає цю обставину істотною обставиною для розірвання договору судова колегія вважає необґрунтованою.

Зазначене свідчить, що банк виконав свої зобов”язання перед позивачем а остання не виконала взяті на себе договірні зобов”язання. Тому підстав для  розірвання кредитного договору  та стягнення з позивача на користь відповідача суми боргу 1142691 грн. 96 коп.судова колегія не убачає.

 Крім того, судова колегія вважає, що суд першої інстанції', приймаючи оскаржуване рішення, дійшов не правильного висновку стосовно задоволення вимог позивача в частині визнання недійсним третейського застереження, встановленого 6.2. Договору кредиту №811/06/1-448 від 25.12.2006 року.

На час укладання зазначеного договору кредиту відповідач достатньо володів інформацією щодо визначеного  третейського застереження п. 6.2 даного договору та не звертався з відповідними заявами стосовно його роз'яснення.

Відповідно до ч.І ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх   істотних умов договору. Відповідно до 4.1,2 ст.640, ст.1047 ЦК України договір було укладено, про що свідчить взаємна згода сторін, а саме: договір укладено в письмовій формі і засвідчено підписами сторін.

Вимоги, дотримання яких є необхідними для визнання дійсності угоди, передбачено ст.203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В позовній заяві ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтовує тим, що третейське застереження, встановлене п.6.2. договору кредиту №811/06/1-448 від 25.12.2006 року суперечить ч.І ст. 203 ЦК України, нормам Конституції України та законодавству України та є недійсним, оскільки обмежує вільний (альтернативний) вибір на право сторони звертатися за захистом своїх прав.

Але позивачем, як того вимагають приписи ст.ст. 58,59 ЦПК України, не були доведені ті обставини, на які він _ посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Сторони по справі при укладенні договору кредиту скористались своїм правом відповідно до ст. 5 Закону України «Про третейські суди» та уклали угоду про те, що у разі неможливості вирішення спору шляхом переговорів, спор передається на розгляд до визначеного сторонами Третейського суду, а саме, пунктом 6.2. договору кредиту №811/06/1-448 від 25.12.2006 року передбачено «що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошевцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків..»,   таким чином сторонами фактично встановлено підсудність такого спору.

Таким чином, вже на стадії укладання договору кредиту сторони дійшли згоди про те, що у разі неможливості вирішення спору шляхом переговорів, спор передається на розгляд саме Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про третейські суди" та ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Ці випадки зазначені в ст. 6 Закону України "Про третейські суди".

Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України "Про третейські суди"), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).

Одним зі способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних і господарських правовідносин є звернення до третейського суду.

З урахуванням наведеного не можна погодитися з висновком суду про те, що укладення сторонами третейської угоди є порушенням прав позивача, оскільки угода про передання справи на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

При цьому суду слід ураховувати, що за наявності дійсної третейської угоди (або третейського застереження) про передачу спору на розгляд третейського суду та в разі звернення однієї зі сторін цієї угоди до суду загального користування цей спір може бути розглянутий судом загальної юрисдикції за відсутності заперечень проти цього з боку іншої сторони. У разі коли в ході судового розгляду від відповідача до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами надійде заперечення проти вирішення спору в суді, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду (п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК України).

При підписанні договору від 02.04.2008 року позивач не заявляв, що йому не зрозумілі суть та наслідки третейського застереження, що він не ознайомлений із положенням, статутом, регламентом третейського суду.

Інших підстав недійсності п. 6.1., п. 6.2 зазначеної угоди позивачем не наведено та судом не зазначено.

За таких обставин рішення  в частині визнання недійсним п. 6.2 договору вказаного кредиту є необгрунтованним та не законним і підлягає також скасуванню в цій частині.

Крім того, суд першої інстанції без законних підстав визнав недійсним і п. 5.3 кредитного договору, відповідно до якого у випадку настання обставин, визначених п. 5.1 цього Договору, строк виконання зобов’язань відсувається на строк дії таких обставин, але не більш, ніж на один місяць. Тому рішення районного суду підлягає скасуванню і в цій частині.

В зв”язку з наведеним судова колегія апеляційну скаргу Акціонерного Комерційного Банку «Укрсоцбанк» задовольняє, рішення суду першої інстанції скасовує та ухвалює нове рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.2 ч. 1 ст. 307, 309, 313, 315, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія ,-

                                    В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2010 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову до Акціонерного Комерційного Банку «Укрсоцбанк» в особі Харківської обласної філії АКБ „Укрсоцбанк” в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили з моменту  проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних та цивільних справ в 20- денний термін з дня набрання законної сили.

Головуючий:                                                           Судді: