ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2006 р. | № 32/451 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Щотки С.О. ( головуючий), Мележик Н.І., Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ВАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” |
на рішення
та постанову | господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2005р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.01.2006р. |
у справі | № 32/451 |
за позовом | ТОВ “Альфатекс” |
до | ВАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” |
про | стягнення 11 516 грн., |
за участю представників : |
позивача –не з’явились, відповідача – Смирний О.С., |
В С Т А Н О В И В :
В жовтні 2005 року ТОВ “Альфатекс” звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ВАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” 11 516 грн., з яких: 2 930 грн. пені, 6 957,60 грн. інфляційних та 1 628,18 грн. річних.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2005 року у справі № 32/451 (суддя: Васильєв О.Ю.) залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.01.2006 року у даній справі (судді: Лисенко О.М., Головко В.Г., Павловський П.П.), позов ТОВ “Альфатекс” задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 628,18 грн. річних, 6 957,60 грн. інфляційних, витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановленими у справі судовими актами, ВАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2005 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.01.2006 року в даній справі скасувати. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових актів.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Як встановили господарські суди першої та апеляційної інстанцій, 20.06.2003 року між ТОВ “Авітек” /постачальник/ та ВАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” /покупець/ укладено договір № 1294, на виконання умов якого постачальник передав у власність покупця товар на суму 26 760 грн., що підтверджується накладною № 03 від 20.06.2003 року.
Судами також встановлено, що 30.04.2004 року між ТОВ “Авітек” /сторона 1/ та ТОВ “Альфатекс” /сторона 2/ укладено договір № 2/04-04 уступки права вимоги, згідно з умовами якого сторона 1 уступає стороні 2, а сторона 2 приймає на себе право вимоги основного боргу боржника /ВАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат”/ перед стороною 1 і право по забезпеченню виконання зобов’язань відповідно до договору № 1294 від 20.06.2003 року.
Відповідач протягом 30 днів з моменту отримання товару (п. 3.1 договору) його вартість не оплатив, в результаті чого за ним утворилась заборгованість.
Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем встановлений рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2005 року у справі № 11/202 за позовом ТОВ “Альфатекс” до ВАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат”, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.09.2005 року у даній справі.
В силу ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Суди попередній інстанцій всебічно, повно та об’єктивно розглянувши всі обставини справи в їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних та річних та відмови у стягненні пені, виходячи з наступного.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.01.2005р. порушено провадження у справі № Б15/1/05 про банкрутство відповідача –ВАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат”.
Абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі по тексту –Закон) передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 Закону. Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.
Відповідно до статті 1 Закону під терміном "грошове зобов'язання" розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.
Відповідно до цієї ж статті грошове зобов’язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов’язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.
Такі підстави передбачені, зокрема, ст. ст. 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
У зв’язку з цим, грошовими зобов’язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.
Оскільки інфляційні втрати пов’язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних –платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов’язань та в зв’язку з цим відносити до санкцій у розумінні ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 12 Закону дія мораторію поширюється на нараховану позивачем пеню, у задоволенні якої обґрунтовано відмовив місцевий господарський суд, з думкою якого погодився і суд апеляційної інстанції.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.
На підставі встановлених фактичних обставин місцевим судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ВАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2005 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.01.2006 року у справі № 32/451 залишити без змін.
Головуючий, суддя С.Щотка
С у д д і Н.Мележик
О.Подоляк