ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня  2010 року                                                           Справа № 4/103-10

Колегія суддів у складі:                        головуючого судді В.П.Бондаренка,

                                                                                                          судді А.І.Бухана,

                                                                                                        судді М.І.Черленяка,

при секретарі Голозубової О.І.

за участю представників:

позивача – ОСОБА_1(особисто), ОСОБА_2

відповідача –не з’явився

розглянувши апеляційну скаргу  позивача  (вхідний №4150 С/1 ) на рішення господарського суду  Сумської  області від  25 жовтня 2010 року по справі №  4/103-10

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Суми)

до  Фізичної особи-підприємця  ОСОБА_3 (смт.  Липова Долина)

про зобов’язання вчинити певні дії

встановила:

17 червня  2010 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області  з позовом до відповідача   про  спонукання  до укладання договору купівлі-продажу 1/2 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,0101 га, цільове призначення –роздрібна торгівля та комерційні послуги, на якій розташована  належна йому на праві власності 1/2  частина від 24/100 часток основної будівлі магазину «Меблі», відповідно до поданого позивачем проекту  цього договору, а також визнати укладеним  договір купівлі-продажу 1/2 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 0,0101 га, цільове призначення –роздрібна торгівля та комерційні послуги, в якій розташована  належна на праві власності Ѕ частина від 24/100 часток основної будівлі магазину «Меблі», відповідно до поданого позивачем проекту  цього договору. Крім того, він просив стягнути з відповідача на свою користь понесені ним судові витрати.

Господарський суд Сумської  області своїм рішенням від 25 жовтня 2010 року у задоволенні позову відмовив.

8 листопада  2010 року позивач  через господарський суд Сумської  області  звернувся до Харківського апеляційного  суду з апеляційної скаргою на це рішення, в якій просить  його скасувати та прийняти  нове рішення,  яким задовольнити його позовні вимоги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2010 року вона була прийнята до провадження та її розгляд було призначено на 20 грудня 2010 року.

Під час судового засідання позивач та його представник підтримали  наведені у апеляційній скарзі доводи та прохання про скасування оскаржуваного судового рішення. Разом з тим вони повідомили  про те, що яких-небудь інших документів, які можуть мати відповідне відношення до розгляду поданої апеляційної скарги у них немає,  і розгляд справи може здійснюватися на підставі наявних у ній матеріалів.

Відповідач   свій письмовий відзив на апеляційну скаргу не подав, ні він, ні його уповноважений представник у призначене судове засідання не явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи  відповідач був повідомлений у встановленому порядку, про що свідчить поштове повідомлення про вручення відповідачу копії ухвали про порушення провадження у справі.

Перевіривши, в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши позивача та його представника, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, у травні 2006 року  позивач придбав на прилюдних торгах 1/2  частину  від 24/100 часток основної будівлі магазину «Меблі»загальною площею 64,8 кв. метрів, розташованого у будинку №13 по вулиці Роменській у  с.м.т Липова Долина  Сумської  області, про що державним нотаріусом Липоводолинської районної державної нотаріальної контори Чорним В.В. відповідно до «Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна»на підставі акта про проведення прилюдних торгів (затвердженого начальником державної виконавчої служби у Липоводолинському районі 19 червня 2006 року) було видано ФОП ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на майно, що складається з 1/2 частини від 24/100 часток основної будівлі магазину «Меблі», цегляного, загальною площею 267.9 кв.м., що значиться під літерою - А-1, а саме: половини приміщення зайнятого магазином «Ріко», який має загальну площу - 65,4 кв.м., а саме - 32,7 кв.м., що раніше належало ОСОБА_3 на підставі дубліката договору купівлі –продажу, посвідченого Липоводолинською районною державною нотаріальною конторою 16 травня 2001року. В подальшому позивач своє  право приватної власності на  зазначене нерухоме майно зареєстрував у Комунальному підприємстві «Сумське міське БТІ № 3» за реєстр. № 73 від 12 жовтня 2006 року.

Через необхідність виділення в натурі частини нежитлового приміщення, ухвалою Липоводолинського районного суду від 13 квітня 2007 року була визнана  укладена  між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем  ОСОБА_5 мирова угода та позивачеві була виділена в натурі 1/2 частина від 24/100 часток вказаного магазину.

Разом з тим  ще 15 березня 2005 року  на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки (зареєстрованого Липоводолинською приватною нотаріальною конторою 10 січня 2002 року під  реєстр. № 10) Липоводолинським районним відділом земельних ресурсів відповідачу ОСОБА_3 було видано державний акт про право власності на земельну ділянку, про що  в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі було здійснено запис за № 02.05.631.00007.

Таким чином позивач придбав вказану вище 1/2 частину магазину в 2006 році, в той час коли відповідач по справі - ФОП ОСОБА_3 вже мав державний акт на право власності на земельну ділянку.

Дізнавшись про це позивач направив  відповідачеві лист - претензію № 1 від 21 травня 2010року з вимогою оформити у нотаріальному порядку перехід права власності на 1/2 частину земельної ділянки у АДРЕСА_1, загальною площею 0,0101 га,  на якій розташована належна позивачеві частина магазину «Меблі»шляхом укладення договору купівлі продажу 1/2 частини зазначеної земельної ділянки. При  цьому,  у  вказаному  листі  позивачем     було  запропоновано  ціну   1/2 земельної ділянки у розмірі   3270 грн. 00 коп. 23 червня 2010 року відповідач надав відповідь на лист - претензію, у якому погодився оформити у нотаріальному порядку перехід права власності на вказану вище 1/2 частину земельної ділянки шляхом укладення договору купівлі - продажу. Проте, як зазначив у листі відповідач, він не погодився  з запропонованою позивачем ціною. Також, у листі відповідач вказав, що у разі, якщо позивача не влаштовує вартість земельної ділянки,  визначена відповідачем, він пропонує укласти договір оренди із  встановленням щомісячної орендної плати.

Враховуючи  зазначені  обставини  господарський суд Сумської області зазначив, що згідно пунктом 2 статті 180 Господарського кодексу України, договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї   із сторін повинна бути досягнута згода. Також, згідно п. З  вказаної статті, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії  договору. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільна законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода в реалізації   права власності - це здійснення    права власником своєю    волею,   незалежно від  волі інших осіб. Вона  є конкретизованим   відносно права власності   загальним   принципом   здійснення цивільних  прав, передбачені частиною статті 12 ЦК України. Суд врахував, що необхідною передумовою укладення господарського договору є погодження  між сторонами договору передбачених пунктом З статті 180 ГК України обов'язкових умов договору, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Зокрема, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані будь-яком разі погодити предмет, ціну та строк дії   договору.

Як свідчать матеріали справи, сторони по справі  не досягли такої згоди, що  стало причиною  звернення позивача з відповідним позовом.

Вже під час розгляду справи позивач звернувся до господарського суду Сумської області із заявою про зміну своїх вимог, в якій просив визнати державний акт серії НОМЕР_1   від 15 березня 2005 року  на право власності   на земельну   ділянку,    виданий на ім'я ОСОБА_3 недійсним у частині 1/2 від загальної площі 0,010 га  земельної  ділянки  за вказаною вище адресою. Враховуючи,  що статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача на зміну предмету або підстави позову шляхом подання письмової заяви тільки до початку розгляду господарським судом справи по суті, суд першої інстанції відмовив у прийнятті цієї заяви. З урахуванням усіх обставин справи суд визнав первісні  позовні вимоги про спонукання відповідача до укладання з позивачем договору купівлі-продажу частини земельної ділянки неправомірними, необґрунтованими та відмовив  позивачеві у їх задоволенні.

Розглядаючи наведені позивачем як у позові, так і апеляційній скарзі доводи, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що   кожен  має  право  володіти,  користуватися    і розпоряджатися    своєю    власністю,    результатами        своєї інтелектуальної, творчої діяльності.  Ніхто  не  може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.    Примусове відчуження об'єктів права приватної власності  може бути  застосоване   лише   як   виняток   з   мотивів   суспільної необхідності, на підставі і в порядку,  встановлених  законом,  та за  умови  попереднього  і  повного  відшкодування  їх   вартості. Непорушність права власності також передбачається статтею 321 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 2 якої особа може бути позбавлена права власності або обмежена  у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Звертаючись зі своїм позовом про спонукання відповідача до укладання договору купівлі-продажу частини земельної ділянки, позивач фактично просить  в примусовому порядку позбавити відповідача його права власності на цю ділянку. Статтею 120 Земельного кодексу України  дійсно передбачається перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, проте це повинно здійснюватися у порядку та на підставах передбачених  статтею 140  цього ж кодексу ( і в тому числі  при наявності  добровільної відмови власника від права на земельну ділянку або її відчуження за рішенням власника). Оскільки  відповідач не проявив своєї згоди на продаж  належної йому на праві власності земельної ділянки, то інших правових підстав до спонукання його до цього чинне законодавство не передбачає. При цьому колегія суддів приймає до уваги те, що позивач не позбавлений права та можливості в іншому передбаченому законом порядку врегулювати свої відносини з відповідачем для забезпечення нормальної реалізації належного йому права власності на придбане нерухоме майно.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не  обґрунтована та не  підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення  господарського суду Харківської області  не може бути скасована.

Керуючись статтями   99, 101,  пунктом 1 статті 103, статтею  105   Господарського процесуального Кодексу України, колегія суддів,

постановила:

У задоволенні апеляційної  скарги відмовити.

Рішення господарського суду  Сумської  області від    25 жовтня 2010 року по справі №  4/103-10 залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                                  В.П. Бондаренко.  

                                 суддя                                                                   А,І. Бухан.

                                 суддя                                                                   М.І.Черленяк.  

Повний текст постанови підписано 22 грудня 2010 року