АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінни-цької області в складі:
головуючої судді Денишенко Т.О.,
суддів Гуцола П.П., Луценка В.В.
при секретарі Торбасюк О.І.,
за участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, від-повідачки ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Він-ниці, в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_3
про поділ спільного майна подружжя,
за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
за апеляційними скаргами представника позивача-відповідача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15 червня 2010 року та додаткове рішення цього ж суду від 30 серпня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
13 березня 2008 року ОСОБА_1 звернувся в Жмеринський міськрайон-ний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного май-на подружжя ( т. 1, а. с. 2-3; 49-51 ), мотивуючи його тим, що між ним та відпові-дачкою 29.04.2003 року у відділі реєстрації актів громадського стану Жмеринсь-кого міського управління юстиції Вінницької області був за реєстрований шлюб ( т. 1, а. с. 5 ), який 05 травня 2008 року розірваний рішенням суду ( т. 2, а. с. 5 ). Однак проживати однією сім’єю сторони у справі почали з початку 1997 року, тобто знаходилися у фактичних сімейних відносинах близько шести років. ОСОБА_3. ще до шлюбу придбала занедбану двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ( т. 1, а. с. 18 ). Спільними зусиллями ОСОБА_1, ОСОБА_3 її відремонтували, а в подальшому, уже під час шлюбу, дана квартира була продана і натомість придбана трикімнат-на квартира АДРЕСА_2 ( т. 1, а. с. 19 ), про що свідчить до-говір купівлі-продажу від 21 липня 2004 року. Крім цього, було придбане інше майно: будівля магазину в с. Кацмазів, речі домашнього вжитку, що підлягають розподілу. Позивач просив поділити спільне майно подружжя за варіантом, вка-заним в позовній заяві.
Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 трав-ня 2008 року ( т. 1, а. с. 43, 46 ) за заявою ОСОБА_1 його позов в в частині поділу магазину в с. Кацмазів, Жмеринського району залишено без розгляду.
04 серпня 2008 року ОСОБА_1 збільшив власні позовні вимоги, зазнача-ючи ( т. 1, а. с. 49-51 ), що проживав з відповідачкою у громадянському шлюбі з початку 1997 року, вклав особисті кошти в сумі 9600,00 гривень у капітальний ремонт придбаної ОСОБА_3 двокімнатної квартири № 14 по вул. Будівель-ників, 1 в м. Жмеринці. Після продажу цієї квартири та придбання у липні 2004 року трикімнатної квартири АДРЕСА_2 різниця у ціні скла-ла 8500,00 гривень, які були спільними коштами подружжя, оскільки сторони обоє спільно займалися підприємницькою діяльністю. Отже спірна трикімнатна квартира підлягає поділу на рівні частки. Також за період 2004-2007 років сторо-ни придбали три «ракушки» на ринку Привокзальному в м. Жмеринці, орендува-ли три магазини, один з яких був викуплений та зареєстрований на відповідачку. ОСОБА_1 продав свої три автомобілі за 4200,00 доларів США і ці гроші, ще 10000,00 доларів США, взяті в кредит, вклали в товар, що знаходився в тор-гових точках. Станом на 01.04.2008 року в товар було вкладено 106000,00 гри-вень. Позивач просив окрім зазначеного у первісній позовній заяві, поділити на рівні частки спільне майно подружжя у вигляді трьох торгових ракушок на рин-ку Привокзальному в м. Жмеринці, два орендованих магазини в селах Кацмазів та Лука Мовчанівська, Жмеринського району, товар в магазині с. Кацмазів, при-буток від підприємницької діяльності, отриманий ОСОБА_3 від використан-ня спільної сумісної власності в період з 01.04.2008 року по день ухвалення су-дом рішення у справі, придбаний в 2005 році по генеральному дорученню авто-мобіль «FIAT-Ducato» за 5000,00 доларів США, 4605,69 доларів США боргу по кредитному договору від 26.09.2006 року станом на 21.07.2008 року.
10 грудня 2009 року ОСОБА_3 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення 1/2 частини суми банківського кредиту, сплаче-ної за договором іпотеки від 26.09.2006 року в сумі 44613,90 гривень та по карт-ковому рахунку в сумі 3220,50 гривень, що передбачається договором № 00201-096-111007 від 11.10.2007 року ( т. 1, а. с. 31, 168-176 ).
Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 люто-го 2010 року зустрічний позов ОСОБА_3 об’єднаний з первісними позовни-ми вимогами ОСОБА_1 ( т. 1, а. с. 196 ).
В подальшому 07 квітня 2010 року ОСОБА_3 уточнила заявлені нею позо-вні вимоги ( т. 1, а. с. 211, 212, 219-222 ), просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь сплачений банку кредит в розмірі 65925,50 гривень у відповідно-сті до кредитного договору від 26.09.2006 року № МКЖ-053.
Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20.05. 2010 року ( т. 1, а. с. 233, 234, 247 ) до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні ОСОБА_1. залучено ОСОБА_9 та ОСОБА_10, перший з яких є власником спірного мікроавтобуса «FIAT-Ducato», 1993 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, другий - уповноваженою особою з використання і розпорядження цим транспортним засобом.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15 чер-вня 2010 року у задоволенні взаємно заявлених позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_3 відмовлено ( т. 2, а. с. 15-18 ). Додатковим рішенням суду від 30 серпня 2010 року вирішено питання розподілу судових витрат у справі, стяг-нуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 1511,00 гривень ( т. 2, а. с. 51 ).
Не погодившись з ухваленими рішеннями у справі, ОСОБА_1, його пред -ставники ОСОБА_2, ОСОБА_11 подали апеляційні скарги ( т. 2, а. с. 34-39, 55-57 ), де просять скасувати обидва рішення суду першої інстанції і направити справу до того ж суду на новий розгляд іншим складом суду. У скарзі апелянти зазначають, що оскаржувані рішення є незаконними, висновки суду не відповіда-ють дійсним обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми мате-ріального і процесуального права. Також апелянти ОСОБА_2, ОСОБА_11 не погоджуються з відхиленням заяви про відвід головуючого cудді у справі Верьо-вочнікова В.М., просять апеляційну інстанцію скасувати ухвалу суду першої інс-танції від 16.03.2010 року з цього питання та відвести згаданого cуддю.
Відповідачка-позивачка ОСОБА_3 рішень суду першої інстанції не оскар-жує.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 18.10.2010 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2. задоволено, поновлено йому процесуальний строк на апеляційне ос-карження додаткового рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 30.08.2010 року ( т. 2, а. с. 86-88 ).
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, за-явлених у суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення та заперечення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши закон-ність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів апеляцій-них скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.
В ідповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими об-грунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинст-ва, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на ос-нові повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на під-ставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослід-жені в судовому засіданні. Умовами обгрунтованості є повне і всебічне з’ясуван-ня обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом першої інстанції встановлено, що з квітня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05.05.2008 року.
З матеріалів справи вбачається, сторонами не заперечується, що 21 липня 2004 року ОСОБА_3 уклала договір купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_2. Дана квар-тира була придбана за особисті кошти ОСОБА_3, належні їй від продажу квартири АДРЕСА_1 яка була особистою власністю ОСОБА_3, оскільки куплена нею до шлюбу, чого власне ОСОБА_1 не оспорює, тому даний факт не доказував-ся під час розгляду справи судом першої інстанції. Вкладення ОСОБА_1 коштів в ремонт двокімнатної проданої квартири не доводиться належним чином допустимими і відносними доказами.
З висновку судової будівельно-технічної експертизи від 25.08.2009 року № 694/695 вбачається неможливість поділу в натурі квартири АДРЕСА_2 в ідеальних частках по 1/2 між первісним позивачем та відповідачкою-позивачкою ( а. с. 98-107).
Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував норму матеріально-го права, а саме ст. 71 СК України, відповідно до частин 4 та 5 якої присудження судом одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спі-льної сумісної власності на неподільну річ ( квартиру, автомобіль, земельну діля-нку ) допускається за його згодою за умови попереднього внесення другим под-ружжям відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Аналогічна норма викладена в частині другій статті 183 ЦК України, де зазна-чено, що якщо виділ в натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одер-жання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вар- тості його частки; компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
У тому разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, тобто позивач не заявив про бажання отримати грошову компенсацію за частину неподільної речі, а вона не може бути реально поділена між ними відповідно до їх часток без зас-тосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подруж-жя на його частку в такому майні, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власнос-ті.
У даній справі суд першої інстанції прийняв до уваги, що позов ОСОБА_1 про поділ квартири № 12 АДРЕСА_2 не може бути задоволений у зв’язку з тим, що дана квартира не є майном, нажи-тим подружжям у шлюбі, майном спільної сумісної власності подружжя.
З матеріалів справи вбачається, що у червні 2002 року ОСОБА_3 була ви-плачена одноразова допомога по безробіттю для організації підприємницької ді-яльності, ще 18.06.2002 року вона була зареєстрована як суб’єкт підприємниць-кої діяльності ( т. 1, а. с. 145-146, т. 2, а. с. 4 ), тобто до часу створення сторона-ми сім’ї, тому судом першої інстанції підставно не були прийняті до уваги тверд-ження ОСОБА_1 щодо здійснення ним ремонту квартири АДРЕСА_2. Крім того, ОСОБА_1. ніколи не був зареєстрований, як суб’єкт підприємницької діяльності, офіційно за період проживання сім’єю з ОСОБА_3 не працював, будь-яких належних доказів щодо укладення сторонами партнерської угоди на здійснення спільної підприємницької діяльності з визначенням певних умов відносно осо-бистих фінансових або трудових внесків ним не представлено. Доказів власних трудових затрат, які б мали наслідком збільшення вартості спірної квартири, ОСОБА_1 не представлено, не доведено обставин щодо поважності при-чин відсутності у нього власного заробітку ( доходу ) як подружжя, з огляду на те, що в даній справі майно, набуте подружжям за час шлюбу, не може бути виз-наним належним дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
За викладених обставин суд першої інстанції вірно застосував норму частини 1 статті 60 СК України, у відповідності з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині, чоловікові на праві спільної сумісної власності неза-лежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку ( доходу ). Тобто, необхідно давати оцінку поважності причин відсутності самос-тійного заробітку подружжя.
Твердження ОСОБА_1 про використання на ремонт спірної квартири його власних коштів в сумі 9600,00 гривень, отриманих від продажу квартири АДРЕСА_3, спростовується на-ступним.
Оглядом копії договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 ( т. 1, а. с. 39, 54 ), укладеного 09 квітня 2002 року ( за рік до шлюбу з ОСОБА_3 ), встановлено, що ОСОБА_1 за дорученням, від імені ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 про-дав квартиру останніх за 9600,00 гривень. Ці гроші згідно договору купівлі-про-дажу покупець був зобов’язаний передати продавцям в особі представника ОСОБА_1. після підписання цього договору. Тобто, кошти від продажу квар-тири в сумі 9600,00 гривень не належали ОСОБА_1, а значить він не міг вкласти їх в ремонт квартири, придбаної ОСОБА_3
Слід мати на увазі, що згідно договору іпотеки від 26 вересня 2006 року, укла-деного ОСОБА_3 із ЗАТ КБ «ПриватБанк», у забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов’язань за кредитним договором про отримання 10000,00 доларів США квартира АДРЕСА_2 була передана банку в іпотеку ( т. 1, а. с. 170 ). Заборона на відчуження цього житла знята в но-таріальному порядку лише 05 жовтня 2009 року після виконання ОСОБА_3 за повідомленням банку від 28.09.2009 року № 300 зобов’язань за кредитним до-говором ( даний факт має місце через рік та п’ять місяців після розірвання шлю-бу між сторонами у справі ).
Судом першої інстанції підставно не прийняті до уваги надані ОСОБА_1 копія договору поставки продукції від 14.07.2006 року, а саме металоплас-тикових вікон та дверей, нібито використаних під час ремонту спірної квартири ( т. 1, а. с. 57 ), оскільки кількісна відповідність встановлених у помешканні ме-талопластикових виробів та час їх встановлення не узгоджуються у порівнянні з датою договору, де монтаж виробів не передбачений. Позивачем не надано жод-них підтверджень використання вказаних металопластикових виробів саме у спір -ній квартирі. Крім того, ОСОБА_1 не вказане джерело походження ко-штів з оплати товарів за даним договором. Не взято до уваги як належний доказ, наданий ОСОБА_1 перелік будівельних матеріалів, оскільки він не від-повідає вимогам фінансових документів щодо умов зазначення найменування організації, якою він виданий ( т. 1, а. с. 58 ).
В абзаці другому пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при роз -гляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте за час шлюбу, але за кошти, які на-лежали одному з подружжя особисто. У пункті 29 цієї постанови зазначено, що майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.
Аналогічна норма закладена в частині 1 статті 57 СК України, згідно якої осо-бистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Первісним позивачем була заявлена вимога про поділ доходів від підприємни-цької діяльності ОСОБА_3 за період з 01 квітня 2008 року по день ухвалення судом рішення у справі. Відмовляючи в цій частині позову, суд зважив на ті фак-тичні обставини, що з березня 2008 року ОСОБА_1 з ОСОБА_3 уже не проживали однією сім’єю, адже у первісній позовній заяві про поділ майна, заре-єстрованій судом 13.03.2008 року, ОСОБА_1 уже вказував на звернення ОСОБА_3. в суд з позовом до нього про розірвання шлюбу ( т. 1, а. с. 2 ). Отже, вимога про поділ доходу від підприємницької діяльності ОСОБА_3 за період з 01 квітня 2008 року є безпідставною через те, що таке майно не є спільною су-місною власністю подружжя. Крім цього, заявлена до стягнення сума 29986,00 гривень становить 1/2 частину загального обсягу виручки від реалізації товарів за період з 01.01.2008 року по 31.03.2010 року ( т. 1, а. с. 235-243 ), що унемож-ливлює задоволення позову як безпідставного.
Статтею 10 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здйснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особо, які беруть участь у спра-ві, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, вста-новлених цим Кодексом.
Вимоги ОСОБА_1 щодо поділу рухомого майна побутового вжитку не задоволені судом через відсутність будь-яких доказів щодо його наявності, дійс-ної вартості, часу придбання та віднесення його до спільної сумісної власності подружжя.
В судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не був зареєстрований у встановленому порядку як суб’єкт підприємницької ді-яльності, ніде не працював. З копії реєстраційного посвідчення від 29.05.2006 ро-ку вбачається, що будівля магазину по вул. Дзержинського, 1 в с. Кацмазів, Жме-ринського району, Вінницької області в цілому належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приват-ним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Вінницької об-ласті 28.12.2005 року за № 1781, записаного в реєстрову книгу № 5 за реєстро-вим № 2 ( т. 1, а. с. 6 ), тому вказане майно не є об’єктом спільної сумісної влас-ності подружжя. Це також доводиться характером діяльності підприємця ОСОБА_6, пов’язаної із здійсненням торгівлі продовольчими і промисловими то- варами безпосередньо в даному магазині.
Крім цього, оскільки дійсна вартість магазину по вул. Дзержинського, 1 в с. Кацмазів, Жмеринського району Вінницької області сторонами не визначена, за-ява ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації за частку у майні від-сутня, жоден з бувшого подружжя грошової суми як компенсації на депозитний рахунок суду ( територіального управління державної судової адміністрації у Він -ницькій області ) не вніс ( дані умови є обов’язковими для присудження грошо-вої компенсації ), то перелічені об’єктивні обставини унеможливили вирішити судом першої інстанції дане питання в межах заявлених вимог первісного пози-вача.
В цій частині свій позов ОСОБА_1 врешті просив суд залишити без роз-гляду ( т. 1, а. с. 43, 46 ).
Відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України фізичні та юридичні особи мо-жуть бути власниками будь-якого майна, за винятком того, що згідно із законом не може їм належати, незалежно від того, на ім’я кого з подружжя воно було придбане чи внесені грошові кошти, якщо інше не встановлено шлюбним дого-вором чи законом.
З довідки державного комунального підприємства «Міський привокзальний ринок» м. Жмеринка, Вінницької області від 07.10.2008 року № 28 вбачається, що ОСОБА_3 на даному ринку торгівельних «ракушок» не має, тому первіс-ному позивачу відмовлено у виділенні 1/2 частини торгівельного обладнання у вигляді згадуваних трьох торгівельних «ракушок» через відсутність цього майна у сторін у справі ( т. 1, а. с. 88 ).
Колегія суддів апеляційного суду Вінницької області вважає, що судом пер-шої інстанції підставно відмовлено в зустрічних позовних вимогах ОСОБА_3, оскільки одержані нею в банку за договором кредитні кошти, гроші додатко-вого траншу не можна визнати об’єктами права спільної сумісної власності. За поясненням самої ОСОБА_3 ( т. 1, а. с.15-16, 141-142 ) кредит на суму 10000, 00 доларів США було витрачено на придбання автомобіля «FIAT-Ducato», який знаходиться у ОСОБА_1 Однак, доказів придбання цього автомобіля ОСОБА_3. не представлено ( т. 1, а. с. 52-53 ). Спірний автомобіль на праві влас-ності належить третій особі - ОСОБА_9, який надав доручення на право ке-рування і розпорядження цим автомобілем ОСОБА_1 і ОСОБА_10 ( т. 1, а. с. 233 ). Також ОСОБА_3 не представлено жодних доказів щодо витрат в інтересах сім’ї коштів, отриманих нею за кредитним договором від 11 жовтня 2007 року, укладеним з КБ «Дельта» про відкриття карткового рахунку і обслу-говування платіжної картки в сумі 4000,00 гривень, погашений нею з врахуван-ням процентів в сумі 6441,00 гривні.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або за-перечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 1 ст. 11 цього Кодексу передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за звернен-ням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні в суд з позовом ОСОБА_1 був сплачений судовий збір в розмірі лише 189,00 гривень ( т. 1, а с. 1 ). Проте, спори пов’язані із поділом спільного майна подружжя, відносяться до категорії справ позовного проваджен-ня з розгляду спорів майнового характеру, що у відповідності до підпункту «а» п. 1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» ( далі - Декрету ) оплачуються судовим збором, виходячи з дійс-ної вартості спірного майна на час розгляду справи. Оскільки в задоволенні по-зовних вимог первісного позивача відмовлено, то останній у відповідності до ст. 4 Декрету не звільняється від сплати державного мита, а вказані витрати в сумі 1511,00 гривень стягуються у відповідності до заявлених позовних вимог на за-гальних підставах в дохід держави.
Всі зазначені обставини свідчать про те, що судові рішення є законними і об-ґрунтованими у відповідності до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України. Колегія суддів дійшла висновку, що у відповідності до вимог ст. 308 ЦПК України апе-ляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жме-ринського міськрайонного суду Вінницької області від 15 червня 2010 року та додаткове рішення від 30 серпня 2010 року належить залишити без змін, оскіль- ки суд першої інстанції ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріаль-ного і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і спра-ведливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 слід вважати необгрунтованими, так як вони висновків суду першої інстанції не спростовують.
Стосовно оскарження ухвали Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16 березея 2010 року про відмову у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 щодо відводу судді - головуючого у справі, де викладено клопотан-ня про скасуванян цієї ухвали і задоволення заяви про відвід cудді Верьовочніко-ва В.М., то слід зауважити, що клопотання в частині задоволення відводу ніве-люється тією нормою закону, яка передбачає неможливість повторної участі cуд-ді у новому розгляді справи судом першої інстанції у випадку такого розгляду (ч. 1 ст. 21 ЦПК України). Крім цього, закон передбачає власне не оскарження ухва-ли суду про відмову у задоволенні клопотання про відвід cудді, що має місце в даному випадку, а викладення заперечень на таку ухвалу, що, звичайно, не одне і теж.
Ухвала суду від 16 березня 2010 року оскаржується з тих мотивів, що, на дум- ку апелянтів - представників ОСОБА_1, суддя був упередженим, однобо-ко вирішував заявлені їхнім довірителем вимоги, викликав у них сумнів в об’єк-тивності вирішення справи.
Перевіривши одночасно з рішеннями суду першої інстанції ухвалу від 16 бе-резня 2010 року на предмет її відповідності вимогам закону, колегія cуддів не вбачає підстав для висновку про її необгрунтованість чи безпідставність. Моти-вом відводу cудді було посилання на тривалий розгляд справи, інших підстав відводу cудді не зазначалося. Відмова у задоволенні відводу обгрунтована тим, що обставини, вказувані в заяві про відвід, не відповідають фактичним речам. Тривалість розгляду даного спору була викликана об’єктивними причинами, по-в’язаними з вчиненням судом значного обсягу процесуальних дій в ході підго-товки справи до судового розгляду, неодноразовими відкладеннями розгляду справи, перервами в засіданнях внаслідок неявки сторін з поважних причин або їх представників ( т. 1, а. с. 200 ).
Вирішуючи дану справу по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстан-ції дав належну та об'єктивну оцінку зібраним по справі доказам, зокрема пока-зам допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ухвалив рішення, виходячи з доводів і заперечень сторін, з врахуванням принципу їх змагальності та диспозитивності цивільного судочинства. Судом по-вно з'ясовано обставини справи, котрі мають для неї значення, висновки суду від -повідають цим обставинам. Відповідно до положень ст. 212 ЦПК України судо-ве рішення від 15 червня 2010 року мотивовано щодо прийняття до уваги одних доказів і відхилення інших, тому підстав для задоволення апеляційних скарг як на вказане судове рішення, так і на додаткове відносно розподілу судових вит-рат, судова колегія не вбачає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК Укра-їни, колегія cуддів -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 його представників ОСОБА_2, ОСОБА_11 відхилити.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15 черв-ня 2010 року, додаткове рішення цього ж суду від 30 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуюча:
Судді: