УХВАЛА
іменем України
2010р. листопада місяця «23» дня, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого: Любобратцевої Н.І.
Суддів: Філатової Є.В.
Чистякової Т.І.
При секретарі: Савенко М.С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання квартири об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на Ѕ частку квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 9 липня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про визнання квартири об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на Ѕ частку квартири.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 1992 року перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 У 1993р. у них народилася дитина. У травні 1995 року за частково спільні сімейні кошти вони придбали квартиру АДРЕСА_1 АРК. Недостатню суму, що була еквівалентна 3500 доларів США, позивач позичив у своєї рідної тітки. Договір купівлі-продажу цієї квартири за згодою сторін вони оформили на відповідачку. 16 грудня 1995 року сторони зареєстрували свій шлюб. У вересні 1999р. подружжя виїхали по гостьовій візі до Ізраїлю. У їх відсутності в квартирі під контролем матери позивача було зроблено ремонт, внаслідок чого стан і вартість спірної квартири суттєво змінилась. В теперішній час позивач проживає в Ізраїлі. У 2003р. сторони розірвали шлюб, з цього часу ані він, ані його мати не мають доступу у спірну квартиру. Тимчасово приїздивши у Сімферополь позивачка змінила замки та оселила квартирантів. Наміри позивача направлені виключно на інтереси їх спільної з відповідачкою доньки, щоб в майбутньому подарувати їй належну йому частку квартири.
За таких обставин позивач уточнивши позовні вимоги просив визнати квартиру АДРЕСА_1 АРК об’єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку зазначеної квартири.
Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 9 липня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1, набуту ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, посвідченого Першою Сімферопольською державною нотаріальною конторою 10.05.95 року, реєстр. №ЗН-1484, об’єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, в позові відмовити. При цьому посилається на недоведеність обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апелянт посилається на те, що висновки суду засновані лише на поясненнях матері позивача (ОСОБА_4), тобто заінтересованої особи, та її рідної сестри, всі інші свідки не були особисто присутніми при описуваних ними подіях і давали пояснення лише зі слів своєї подруги – ОСОБА_4. Також, на думку апелянта суд дійшов хибного висновку, що однією з підстав для задоволення позову є і ремонт квартири, тому що в матеріалах справи не має й не може бути ніяких документальних доказів цьому. Апелянт зазначила, що судом взагалі не надано ніякої оцінки доводам та доказам відповідачки, не прийняти до уваги і свідчення свідків з її боку. Крім того, судом не надано оцінки розписки продавця спірної квартири, з якої вбачається, що всі кошти за квартиру вона отримала саме від відповідачки. Вона посилається на порушення судом п.1 ч.1 ст. 57 СК України, оскільки зазначену вище квартиру відповідачка придбала за власні кошти, ще до шлюбу з позивачем, отже вона є її особистою приватною власністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог, колегія погоджується з таким висновком, оскільки він відповідає фактичним обставинам, підтверджений достатніми доказами і не суперечить закону.
Судом встановлено, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах з 1992р., проживали разом за межами України, мали спільний бюджет, у грудні 1995р. зареєстрували шлюб, після чого прожили ще 8 років. Спірну квартиру вони придбали за півроку до реєстрації шлюбу (у травні 1995р). З матеріалів справи вбачається, що жоден з подружжя не мав до початку спільного життя ніяких заощаджень, відповідачка не працювала, єдиним годувальником сім’ї був позивач.
Колегія не може погодитися з поясненнями представника відповідачки про те, що сторони до шлюбу не жили однією сім’єю. Такий висновок спростовується показаннями свідків та поясненнями самого представника, яка розповіла суду, що сторони разом виїжджали до Болгарії, де у них народилася донька.
Колегія не зважає на довід апелянта про неправдивість пояснень ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як зацікавлених осіб, оскільки вони співпадають з поясненнями інших свідків. Зокрема ОСОБА_6 зазначила, що сторони жили однією сім’єю з 1991р., у 1993р. в них народилася донька, позивач заробляв як музикант. Крім того, «чолночив» (їздив за товаром за кордон та продавав його в України). Зі слів подружжя їй було відомо, що вони зібрали грошей та купили квартиру.
Довід апеляційної скарги про однобічність оцінки доказів є необґрунтованим. Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги розписку продавця ОСОБА_7, в якої вказано, що гроші при покупці квартири отримані від ОСОБА_3 Зазначена розписка ніким не посвідчена, у відсутності ОСОБА_8 перевірити авторство документу неможливо, текст розписки не роз’яснює походження грошей.
За поясненнями сторін та їх представників також вбачається, що молодій сім’ї допомогли грошима родичі. Втім по справі не здобуто даних про дарування коштів або майна родиною одному з подружжя. З таких же підстав факт продажу матір’ю відповідачки квартири у м. Феодосія у 1994р. сам по собі не підтверджує, що спірну квартиру куплено само за її гроші. Сама ОСОБА_9 з цього приводу вимог не заявляла.
Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності.
Враховуючи стійки сімейні зв’язки сторін, наявність дитини, тривалість спільного проживання як до, так і після реєстрації шлюбу та незначний проміжок часу з моменту одруження до купівлі кварти, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що квартира була придбана саме для цієї сім’ї.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про власність», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, яке придбане у результаті спільної праці членів сім’ї, є їх спільною сумісною власністю.
За таких обставин висновок суду про те, що спірна квартира є об’єктом спільної власності сторін, як осіб, що перебували у фактичних шлюбних відносинах, не суперечить закону і довід апеляційної скарги про невідповідність рішення суду нормам матеріального права є необґрунтованим. Решта доводів скарги також не має правового значення і не спростовує висновки суду.
Керуючись статтями 308,315 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів,–
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 9 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набуває чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів зі дня проголошення.
Судді: