УХВАЛА
іменем України
2010 р. листопада місяця «16» дня, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого: Чистякової Т.І.
Суддів: Любобратцевої Н.І.
Філатової Є.В.
При секретарі: Галіч Ю.Є.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Кримського Регіонального Управління «ПриватБанк» та Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про зміну формулювання причини звільнення, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 звернувся з позовом до КРУ «ПриватБанк» та ПАТ КБ «ПриватБанк» про зміну формулювання причини звільнення.
Позовні вимоги мотивував тим, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем КРУ «ПриватБанк», на посаді водія-інкасатора. 15.12.2009 року перед виїздом на маршрут, співробітники внутрішньої безпеки Банку обшукали закріплений за ним автомобіль, а через два дні у вечорі, після закінчення робочого дня, змусили його передати автомобіль співробітникам з інших відділів Банку, яки і виїхали наступного дня на маршрут замість нього. 29 грудня 2009 року позивачу стало відомо, що його буде звільнено по причині недовіри з боку адміністрації. Але з наказом про звільнення він ознайомлений не був, та тільки після письмового звернення, яке він зробив 13.01.2010 року, йому було вислано трудову книжку та виписку з наказу про звільнення. Проте з формулюванням причини звільнення позивач не згодний.
За таких обставин уточнивши позовні вимоги позивач просив визнати формулювання причини звільнення за п.2 ст. 41 КЗпП «за втратою довіри» неправильною та такою, що не відповідає дійсності і скасувати її, визнати причиною звільнення підставу вказану у п.1 ст. 38 КЗпП «за власним бажанням», та зобов’язати відповідача зробити відповідний запис у його трудовій книжці.
Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що співробітниками управління безпеки Банку були встановлені розбіжності у даних спідометра та навігаційної системи, яка була встановлена на автомобілі, яким керував позивач. 17.12.2009р. відповідача було відсторонено від виконання службових обов’язків у зв’язку з перевіркою фактів розбіжностей, а за результатами службового розслідування було ухвалено наказ про його звільнення. Наказ було зачитано позивачу 30.12.2009р., та запропоновано звернутися до відділу кадрів для отримання його копії та трудової книжки. Проте позивач цього не виконав. Крім того, представник відповідача вказав на пропуск строку позовної давності. Просив у позові відмовити.
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2010 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір – 8,50 грн. та витрати на ІТЗ – 37 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, позов задовольнити. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування та недоведеність судом обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт посилається на те, що в матеріалах справи відсутні які-небудь докази яки б підтверджували скоєння позивачем винних дій, яки могли потягти за собою звільнення. Факт фальсифікації показників спідометру і розкрадання ГЗМ не був підтверджений жодним письмовим доказом або свідченням свідків. Таким чином суд першої інстанції зробив висновки, яки засновані на припущеннях, та нічим не підтвердженні. При перевірці, за зверненням відповідача до правоохоронних органів, інкриміновані позивачу дії також не знайшли свого підтвердження.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких обставин.
Судом встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах, позивач працював з 24.03.2008р. у Кримському регіональному управлінні «Приватбанк» на посаді водія інкасатора з повною матеріальною відповідальністю. 29.12.2009р. його було звільнено на підставі п.2 ст.41 КЗпП України за винні дії, які полягають у фальсифікації показників пробігу автотранспорту з метою привласнення пального, тобто за втрату довіри.
Наявність або відсутність такого порушення була предметом спору сторін і перевірки в суді першої інстанції. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що факт проступку підтверджений матеріалами службового розслідування, які не оскаржені позивачем, поясненнями свідків та іншими матеріалами справи. Зазначеними доказами підтверджено, що подорожний лист на підставі якого позивач отримував бензин, заповнявся ним з вказівкою кілометражу, який значно перевищував кілометраж маршруту за даними приладу навігації «Глобус». Колегія не погоджується з посиланням апелянта на те, що цей прилад не призначений для виміряння відстані, оскільки заміри були призведені з урахуванням похибки та у порівняні з аналогічними даними інших водіїв на тому ж автомобілі та тому ж маршруті. Зазначені данні у сукупності з поясненнями свідків у достатньої мірі підтверджують порушення, що було підставою для звільнення. Суд першої інстанції дав належну оцінку зазначеним доказам і обґрунтовано дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Дані перевірок правоохоронних органів та постанови про відмову у порушенні кримінальної справи не впливають на результат спору, оскільки не мають преюдиціального значення і підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами. Зі змісту останньої постанови, на яку посилається апелянт, вбачається, що викладені в ній обставини свідчать про відсутність підстав для притягнення осіб до кримінальної відповідальності, але не спростовують підстав для звільнення.
Колегія не може погодитися і з доводом про те, що на підставі п.2 ст.41 КЗпП України працівник може бути звільнений у зв’язку з втратою довіри лише за дії щодо обслуговування ввірених ньому матеріальних цінностей.
Відповідно до ч.2 ст.41 КЗпП України працівник, який обслуговує матеріальні цінності, може бути звільнений за будь-які винні дії, які дають підстави для втрати довіри до нього.
Виходячи з наведеного, колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам і не суперечить закону, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.303,304,308,315 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів,–
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів зі дня проголошення.
Судді: