УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Ухвала
Іменем України
02 листопада 2010 року. Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючої – судді Мельничук Н.М.
суддів: Фоміна Ю.В. , Шеніна П.О.
з участю прокурора Селюченко І.І.
засудженої ОСОБА_1
адвоката ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальну справу за апеляцією засудженої ОСОБА_1 на вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 19.05. 2010 року.
Цим вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., мешканка АДРЕСА_1 , несудима, непрацююча, неодружена, має на утриманні малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_2 р. народження, потерпіла від аварії на ЧАЕС 3-ої категорії, -
була засуджена за ч.2 ст. 121 КК України на 9 років позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу їй залишено тримання під вартою.
Строк відбування покарання обрахований із 24.06.2009 року.
Відповідним, вказаним у вироку чином, вирішені доля речових доказів.
За матеріалами справи, 22.06.2009 року біля 17 години в будинку ОСОБА_3 в с.Параніне Ємільчинського р-ну між нею та її дочкою ОСОБА_1, які перебували у стані алкогольного сп’яніння, на грунті особистих неприязних відносин виникла суперечка. Під час неї засуджена відібрала у матері металеві вила з дерев’яним держаком, якими остання намагалася нанести їй удар, та, приставивши горизонтально держак вил до шиї матері, умисно почала її придушувати. Та вирвалась. Засуджена умисно нанесла матері 3 удари кулаком в обличчя та 1 – в потилицю. Потерпіла зігнулась, а ОСОБА_1 держаком вил вдарила її в ліве передпліччя та в ліве стегно, перша впала на підлогу. Продовжуючи злочинні дії, засуджена нанесла лежачої потерпілої 2 удари держаком у потилицю, 4 удари металевою частиною вил в бік тулубу зліва. Далі, кинувши вила, засуджена нанесла матері 3-4 удари ногами у правий плечовий суглоб, у праві лопатку та плече, по 2-3 удари в поперек зліва і справа, 10-15 ударів по задньо - боковій поверхні грудної клітки. Тим заподіяла матері тяжкі тілесні ушкодження у вигляді геморогичного забою лівої лобної долі мозку з крововиливом в його шлуночки, субарахноїдального крововиливу з утворенням субдуральних гематом, прямих переломів 8-ми ребер лівої половини грудної клітки та інших зазначених у вироку тілесних ушкоджень, від яких потерпіла ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла у Ємільчинській ЦРЛ.
На цей вирок від засудженої ОСОБА_1 надійшла апеляція з проханням скасувати його /фактично – змінити/ та кваліфікувати її дії, як пов’язані з обороною від нападу з боку матері, тобто за змістом апеляції - як перевищення меж необхідної оборони із застосуванням ст. 36 КК України. Зазначає, що мати під час сварки напала на її сина, а потім на неї з вилами, а вона, засуджена, захищалась від її дій і не мала умислу на заподіяння матері таких ушкоджень, від яких та померла. Заперечує, що була в нетверезому стані під час сварки з нетверезою потерпілою. Тому просила суттєво пом’якшити їй покарання та врахувати обставини справи, вчинення злочину вперше і наявність у неї дитини.
В доповненнях до апеляції засуджена просила перекваліфікувати її дії на статтю КК, яка передбачає вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання внаслідок неправомірних дій потерпілої. Додає, що потерпіла була в нетверезому стані, а вона, засуджена, ні, оскільки вжила ранком незначну кількість алкоголю і на час подій практично була твереза, що також вона отримала тілесні ушкодження під час нападу матері. З врахуванням сімейного стану і обставин справи, каяття у вчиненому, небажання смертельно травмувати матір, виклику медичної допомоги і свого повідомлення про вчинення злочину – просить прийняти справедливе рішення по справі, з пом’якшенням їй покарання.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, засуджену ОСОБА_1 та в її інтересах адвоката ОСОБА_2, які підтримали апеляцію в частині пом’якшення засудженій покарання і залишення вироку в решті без зміни, думку прокурора про законність і обгрунтованість вироку суду 1-ої інстанції, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку про необхідність залишення апеляції засудженої без задоволення з наступних мотивів.
Твердження в апеляції ОСОБА_1 з доповненнями про неправильність кваліфікації її дій, необхідність їх перекваліфікації на ст. 123 або 124 КК України, не грунтується на матеріалах і доказах по справі, досліджених судом 1-ої інстанції.
Версія засудженій про те, що нібито потерпіла ОСОБА_4, тобто її мати, перша напала на її /ОСОБА_1/ сина, а потім на неї з вилами, що вона, засуджена, оборонялась від її дій або знаходилась у стані сильного душевного хвилювання внаслідок неправильних дій матері – є надуманою і суперечить матеріалам справи, досліджених судом.
Так, досудовим слідством і судом було встановлено, що засуджена проживала у м. Києві разом із сином і співмешканцем у його батьків. На початку червня місяця 2009 року перші вказані особи приїхали в с. Параніне до матері ОСОБА_1, тобто до потерпілої, яка мешкала у своєму будинку разом із сином, братом засудженої, ОСОБА_5. Зранку 22.06.09 року засуджена працювала на городі у знайомих, потім вживала спиртні напої. Біля 11 годин вона без оплати придбала у магазині пачку пельменів, які забрали її син із вказаним дядьком ОСОБА_5 та пішли додому. Засуджена залишилась біля магазину і разом із потерпілою та іншою особою вживала пиво, вино, тощо. Біля 17 годин потерпіла і засуджена пішли додому, де остання стала з’ясовувати – куди поділись її пельмені. Мати розповіла, що їх з’їли син та брат засудженої. ОСОБА_1 почала висувати вимоги до сина, застосувала до нього фізичну силу, за неповнолітнього онука заступилась потерпіла і між нею та ОСОБА_1 виник конфлікт. Потерпіла висунула вимогу, щоб ОСОБА_1 покинула хату і уїхала у м. Київ. Остання вийшла з хати. Через деякий час засуджена спробувала повернутись, однак двері будинку були зачинені. Вона вибила їх. Потерпіла, тримаючи в руках вила, вимагала ОСОБА_1 піти, а остання по суті провокувала потерпілу і пропонувала їй колоти її вилами, що ОСОБА_3 і спробувала зробити. Після чого відбулись події, які зазначені у фабулі обвинувачення.
Незважаючи на заперечення засудженою власної ініціативі у конфлікті і спробу виставити матір нападницею на себе та на її сина з вилами, ця версія була спростована очевидцем цих подій, сином ОСОБА_1 – свідком ОСОБА_5, які дав покази, аналогічні з вищевикладеними. Зокрема, він спростував показання матері, нібито потерпіла застосовувала фізичну силу до нього, а засуджена його захищала. Навпаки, як заявив він, його захищала бабуся він насильства з боку засудженої. Остання побила свою матір вилами, руками і ногами та наказала йому нікому не розповідати про виникле /т.1, а.с. 63-65, 218-219/.
Покази цього свідка об’єктивно підтверджені висновком СМЕ про виявлення в нього тілесних ушкоджень /т.1, а.с. 99/.
Ніхто із свідків по справі також не підтвердив версію ОСОБА_1 про напад на неї з боку матері. Та обставина, що потерпіла вживала в той день спиртні напої, не виправдовує засуджену, яка також вживала спиртне. Ці напої ОСОБА_1 вживала 22.06.09 року протягом тривалого часу, тобто її твердження, що біля 17 години вона була вже твереза, є безпідставними.
Вказівка в апеляції засудженої про те, що нібито вона приймала активні міри по наданню потерпілій допомоги, спасала їй життя, була із самого початку відверта із оточуючими щодо подій по справі, спростовані показаннями її ж рідних – потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_6, свідків ОСОБА_7 та інших, які заявляли, що їм стало відомо про направлення ОСОБА_3 у лікарню з тяжкими ушкодженнями, які були їй спричинені з невідомих обставин. Про дійсні обставини подій і вчинення засудженою злочину відносно матері їм стало відомо пізніше.
Таким чином, досудовим слідством і судом було правильно встановлено, що потерпіла з власної ініціативи або низьких спонукань ні на онука, ні на засуджену не нападала, загрози для неї не уявляла, фактично проганяла її із власного будинку за неправильну поведінку. Засуджена тривалий час наносила матері удари вилами, руками та ногами, ступінь інтенсивності застосування першою фізичної сили явно не відповідав діям потерпілої, яка захищала онука і себе від агресивної поведінки дочки.
Посилка ОСОБА_1 в апеляції на наявність в неї тілесних ушкоджень, які, нібито, підтверджують напад на неї з боку матері, не відповідає обставинам справи. На досудовому слідстві ОСОБА_1 особисто заявляла, що тілесні ушкодження утворились у неї, коли вона вирвала у матері вила і травмувала себе /т.1, а.с. 78, зв./.
Не відповідають дійсності твердження в апеляції про значно меншу кількість нанесених засудженою ударів потерпілій, ніж зазначено у висунутому обвинуваченні і вироку, також про те, що від її дій потерпіла не могла померти, оскільки вони не були умисні. Ці доводи спростовані висновками СМЕ в т.1 на а.с. 92-98.
Висновок судово-психіатричної експертизи також спростовує вказівки в апеляції ОСОБА_1 про те, що вона не віддавала звіт усім своїм діям, не пам’ятає їх, тощо /т.1, а.с. 101-102/.
Тому колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_1 за ч.2 ст. 121 КК України були кваліфіковані судом 1-ої інстанції вірно, для їх перекваліфікації на іншу норму закону підстав немає.
Що стосується призначеного засудженій покарання у вигляді тривалого строку позбавлення волі, то воно обрано їй з дотриманням вимог ст. 65 КК України, з урахуванням усіх обставин справи, ступені тяжкості заподіяного і виниклих наслідків, даних про особу ОСОБА_1 та її відношення до заподіяного. Покарання обрано в межах санкції закону, за яким вона була засуджена, і не в максимальному розмірі. Суд дав належну оцінку усім дослідженим доказам по справі, в тому числі показам очевидців подій, рідних ОСОБА_1, які характеризували її відповідним чином. Потерпілі по справі просили суворо покарати винну.
Для застосування до засудженої ст. 69 КК України або суттєвого пом’якшення їй покарання з наведених мотивів колегія суддів підстав не знайшла.
Тому , керуючись ст. ст. 365 і 366 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію засудженої ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Ємільчинського районного суду від 19.05.2010 року щодо неї залишити без зміни.
Судді: