Справа № 2-4004/10

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2010 року     Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого         – Юдіна Є.О.,

за участю секретаря – Ємець О.А.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт.Покотилівка цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання кредитного договору таким, що не є укладеним ,

в с т а н о в и в:

 24 лютого 2010 року Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі ВАТ «Державний ощадний банк України») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки – житловий будинок за №3 літ. «А-1», загальною площею - 61,10 кв.м., житловою площею – 36,40 кв.м. з надвірними будівлями, огорожа №1-2, зливна яма літ. «К1» та земельна ділянка надана для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарчих будівель і споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 18 липня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1969. За договором банк надав відповідачу кредит готівкою у розмірі 41500 доларів США, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 17 липня 2017 року з зобов’язанням сплачувати 14,5 відсотків річних за користування кредитом. В забезпечення виконання взятих на себе зобов’язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки №2547/1 від 18.07.2007 року, відповідно до якого позивачу було передано в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок №3 літ. «А-1», житловою площею 36,40 кв.м., загальною площею 61,10 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1, з надвірними будівлями: огорожа №1-2, зливна яма літ. «К1» та договір іпотеки №2547 від 18.07.2007 року, відповідно до якого позивачу було передано в іпотеку: земельну ділянку надану для будівництва і обслуговування зазначеного жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею - 0,1500 га. Відповідач свої зобов’язання за договором  не виконує.

Представник ВАТ «Державний ощадний банк України» уточнила свої позовні вимоги, в яких просила стягнути з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії – Харківське обласне управління суму заборгованості за кредитним договором №1969 від 18.07.2007 року у розмірі 43766,94 доларів США (що відповідно до курсу купівлі-продажу долара США, встановленого Національним банком України на 16.11.2010 року, за 1 долар США – 7 гривень 932700 копійок, є еквівалентом 347190 гривень 00 копійок), судовий збір у розмірі 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 120  гривень, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок за №3 літ. «А-1», загальною площею - 61,10 кв.м., житловою площею – 36,40 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, з надвірними будівлями: огорожа №1-2, зливна яма літ. «К1», згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» від 06.07.2007 року за №НОМЕР_3, реєстраційний №НОМЕР_2, номер запису:2281 в книзі 18 та земельна ділянка надана для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, №3, площею – 0,1500 га, кадастровий номер НОМЕР_1.  

22 липня 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою до ВАТ «Державний ощадний банк України» в якій просить, визнати кредитний договір №1969 від 18 липня 2007 року між нею та ВАТ «Державний ощадний Банк України», в особі філії – Харківське Обласне Управління ВАТ «Ощадбанк», таким , що не є укладеним.

В обґрунтування вимог посилається на те, що їй кредит надавався в іноземній валюті, а це є порушення законодавства України.  

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечувала.

Відповідач у судове засідання не з’явилась, належним чином, через оголошення у пресі, повідомлена про день та час слухання справи.

Суд надавав строк ОСОБА_1 для звернення до ВАТ «Державний ощадний банк України», з метою урегулювання спору між ними.

Зі згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та дослідивши письмові докази, встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 звернулась до ВАТ «Державний ощадний банк України» з заявою про надання їй кредиту у розмірі 42235 доларів США, про що свідчить кредитна заява (а.с.10).  

18 липня 2007 року між позивачем і відповідачем був укладений кредитний договір №1969, згідно до умов якого ОСОБА_1 був наданий кредит готівкою у розмірі 41500 доларів США, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 17 липня 2017 року з зобов’язанням сплачувати 14,5% відсотків річних за користування кредитом. (а.с.21-26).

В забезпечення виконання взятих на себе зобов’язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки №2547/1 від 18.07.2007 року, відповідно до якого позивачу було передано в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок №3 літ. «А-1», житловою площею 36,40 кв.м., загальною площею 61,10 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1, з надвірними будівлями: огорожа №1-2, зливна яма літ. «К1» (а.с.29-32) та договір іпотеки №2547 від 18.07.2007 року, відповідно до якого позивачу було передано в іпотеку: земельну ділянку надану для будівництва і обслуговування зазначеного жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею - 0,1500 га (а.с.27-28).

Позивач відповідно до умов кредитного договору надав відповідачу гроші готівкою у розмірі 41500 доларів США.  

Таким чином, позивач взяті на себе зобов’язання за кредитним договором виконав у повному обсязі.  

Відповідач свої зобов’язання за договором кредиту щодо повернення коштів позивачу не виконує у зв’язку з чим, станом на 16.11.2010 року за нею виникла заборгованість у розмірі 43766,94 доларів США, що складається з: заборгованість по кредиту – 27212,63 доларів США; строкова заборгованість по погашенню кредиту - 345,83 доларів США; прострочена заборгованість по погашенню кредиту – 7605,47 доларів США; строкова заборгованість по погашенню відсотків – 642,58 доларів США; прострочена заборгованість по відсоткам – 6617,96 доларів США; нарахована сума пені за прострочення терміну повернення кредиту та відсотків – 1342,47 доларів США.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.  

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.    

Згідно ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконує.

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст. 590 звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк.

Таким чином позовні вимоги ВАТ «Державний ощадний банк України» підлягають задоволенню.

Щодо зустрічної позовної вимоги ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання кредитного договору не укладеним, то вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

16 січня 2002 року ВАТ «Державний ощадний банк України» Національним банком України була видана банківська ліцензія № 148 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (а.с.87).

29 квітня 2002 року ВАТ «Державний ощадний банк України» Національним банком України був наданий дозвіл за №148-2 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 1-4 частини другої та четвертої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та додаток до нього від 29 квітня 2002 року «Перелік операцій, які має право здійснювати «Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»(а.с.85,86).

Як вбачається із вищезазначених документів ВАТ «Державний ощадний банк України» мав право здійснювати операції з валютними цінностями.    

18 липня 2007 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № 1969, відповідно до умов якого ВАТ «Державний ощадний банк України» зобов’язався надати ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, на умовах визначених в договорі та додатковими угодами до нього, що є невід’ємними частинами договору.

Відповідно до пункту 1.1 договору, банк зобов’язується надати позичальнику грошові кошти у сумі 41500 доларів США, а позичальник зобов?язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит у сумі 41500 доларів США, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14,5% річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені договором.

ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою про визнання недійсним кредитного договору № 1969 від 18 липня 2007 року на підставі того, що грошові зобов'язання сторін за цим договором виражені в іноземній валюті (доларах США).

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці країни, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно зі ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця країни - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

Стаття 192 ЦК України термінологічно ототожнює поняття «гроші» та «грошові кошти».

У статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» термін «кошти» визначається через поняття грошей у національній або іноземній валюті.

У статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» зазначається, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Відповідно до пункту 3.3. цього закону, гривня, як грошова одиниця країни (національна валюта), є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Між тим, у подальшому цей закон передбачає здійснення переказів також в іноземній валюті. Незважаючи на окремі вищенаведені положення чинного законодавства, які закріплюють за грошовою одиницею України статус єдиного законного платіжного засобу на території України, слід наголосити на тому, що поряд з цим закон не забороняє використання іноземної валюти на території України, а навпаки, регламентує порядок її використання, у тому числі фінансовими установами. У системному вигляді дане питання висвітлено в статті 192 ЦК України. Відповідно до норми частини першої цієї статті, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Варто зауважити, що дане положення Цивільного кодексу України вже не містить посилання на те, що грошова одиниця України є єдиним платіжним засобом на території України. Частина друга статті 192 ЦК України чітко вказує на можливість використання в Україні іноземної валюти у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з диспозицією статті 92 ЦК України, грошова одиниця України та іноземна валюта вважаються грошима (грошовими коштами).

Виходячи з вищенаведеного, існують достатні юридичні підстави зробити висновок, що відповідно до чинного законодавства України поняття грошей (коштів, грошових коштів) поширюється як на грошову одиницю України, так й на іноземну валюту (грошові одиниці іноземних держав). При цьому законодавство диференціює правовий режим зазначених складових поняття «гроші», виходячи з критерію оборотоздатності грошової одиниці України та іноземної валюти на території України. Так, грошова одиниця України наділена статусом універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час як обіг іноземної валюти обумовлений (обмежений) вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківські установи на підставі банківської ліцензії мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Стаття 2 вказаного закону визначає банківський кредит, як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина перша статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини третьої цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Роз'яснення Національного банку України щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті надано в листі № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 року. В листі зазначено, що відповідно до статті 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, відповідно до вищенаведених норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не існує правових підстав ставити під сумнів право банків та інших фінансових установ згідно з отриманими ліцензіями здійснювати кредитування як в національній, так й в іноземній валютах. Проте використання іноземної валюти як предмету кредитного зобов'язання можливо лише у разі дотримання вимог валютного законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правові відносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет).

Згідно статті 5 Декрету, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання валютного контролю» (стаття 1), надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій. Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Поняття «валютні операції» має широкий контекст і включає будь-які операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності (у тому числі, на іноземну валюту), за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.

Виходячи з даного визначення, очевидно, що надання кредитів в іноземній валюті кваліфікується валютною операцією, яка може здійснюватися виключно на підставі відповідної ліцензії НБУ.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Диспозиція норми частини другої статті 5 Декрету передбачає, що індивідуальної ліцензії потребують валютні операції, визначені частиною четвертою цієї статті, в той час як генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії. Тобто, валютна операція здійснюється на підставі індивідуальної ліцензії або генеральної ліцензії у разі, якщо вона не підпадає під режим індивідуального ліцензування. При цьому індивідуальна ліцензія видається НБУ на разову валютну операцію, в той час як генеральна ліцензія дозволяє здійснювати окремі валютні операції, що не підпадають під режим індивідуального ліцензування, на регулярній основі протягом строку дії ліцензії.

Пунктом «в» частини четвертої статті 5 Декрету встановлена вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Отже, надання банками, іншими фінансовими установами кредитів в іноземній валюті резидентам України можливе за умови отримання однією із сторін кредитного договору індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення разової кредитної угоди в іноземній валюті.

Відповідно до частини шостої статті 5 Декрету, порядок видачі ліцензій на здійснення валютних операцій визначається НБУ. На сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті.  Дана обставина, з огляду на відсилочний характер норми пункту «в» частини четвертої статті 5 Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального  ліцензування на валютні операції, пов'язані із наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам України.

Статтею 5 Декрету визначено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Генеральна ліцензія надається на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством не визначені терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина з огляду на відсилочний характер норми Декрету не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, згідно з вимогами статті 5 Декрету, є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Що стосується необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, згідно з вимогами пункту «г» частини 4 статті 5 Декрету, то слід зазначити, що відповідно до цієї статті порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Згідно зі статтею 11 Декрету, Національний банк України видає в межах, передбачених цим Декретом обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України.

Крім цього, відповідно до статті 44 Закону України «Про Національний банк України», НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

На виконання вказаних повноважень Національним банком України прийнято «Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року за № 1429/10028.

Відповідно до пункту 1.4 цього Положення, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) і використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів що придбаються. Разом з тим, у пункті 1.5 Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Тобто спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті, і тому законодавством України чітко визначено правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань. Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною з сторін договору.

Таким чином, банки та інші фінансові установи, які у встановленому законом порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, вимога позивача про визнання недійсним кредитного договору № 1969, укладеного між сторонами 18 липня 2007 року та застосування наслідків недійсності правочину, суд вважає такою, що не підлягає задоволенню.

При подачі позовної заяви позивач сплатив витрати по оплаті судового збору у розмірі 1700  грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. , які відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача (а.с.1,2).

Керуючись ст.ст.  10, 11, 60, 74, 79, 88, 209, 212, 214, 215, 224-233 ЦПК України; ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України;  ст.ст. 192, 525, 526, 530, 553, 589-591, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України; Законом України «Про заставу», Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; ст.ст. 32, 44 Закону України «Про Національний банк України»; ст. ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; ст.ст. 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; ст. ст. 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії – Харківське обласне управління (МФО 351823 ЄДРПОУ 09351600 р/р 37390005) суму заборгованості за кредитним договором № 1969 від 18 липня 2007 року у розмірі 43766,94 доларів США (що відповідно до курсу купівлі-продажу долара США, встановленого Національним банком України на 16.11.2010 року, за 1 долар США – 7 гривень 932700 копійок, є еквівалентом 347190 гривень 00 копійок), судовий збір у розмірі 1700 (тисяча сімсот) гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120 (сто двадцять) гривень,   шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок за №3 літ. «А-1», загальною площею - 61,10 кв.м., житловою площею – 36,40 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, з надвірними будівлями: огорожа №1-2, зливна яма літ. «К1», згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» від 06.07.2007 року за №НОМЕР_3, реєстраційний №НОМЕР_2, номер запису:2281 в книзі 18 та земельна ділянка надана для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею – 0,1500 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з подальшою реалізацією предмету іпотеки на прилюдних торгах.  

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 – відмовити.

Копію заочного рішення направити відповідачу в триденний строк.      

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Харківський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк із дня проголошення рішення.

Суддя: