КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-4674/09/0270 Головуючий у 1-й інстанції – Федчук В.В.
Суддя - доповідач: Грибан І.О.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 грудня 2010 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів :
головуючого – судді Грибан І.О.
суддів Бараненка І.І., Беспалова О.О.
за участю секретаря с/з Самсонюка В.А.
представника відповідача Будника О.К.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2009 року у справі за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Липовецький елеватор» про стягнення 58600 грн. адміністративно-господарських санкцій та 3586 грн.32 коп. за невиконання нормативу робочих місць , -
В С Т А Н О В И В:
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2009 року в задоволенні адміністративного позову Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено повністю.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача , перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач виконав норматив по створенню робочих місць по працевлаштуванню інвалідів, то позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
З таким висновком суду не можна не погодитися, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи в 2008 році на підприємстві відповідача середньооблікова кількість штатних працівників складала 80 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність – 1 особа, а повинно було працювати 3 особи (арк.6).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників, якщо кількість працюючих від 8 до 25 чоловік - встановлюється норматив в кількості 1 робочого місця.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч.1 ст.18 Закону ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин), забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
При цьому, ч.3 ст.18 Закону чітко визначені обов’язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що ст. 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
З матеріалів справи вбачається, що вимоги ч.3 ст. 18 Закону були виконані відповідачем у повному обсязі.
Так, відповідачем надано суду докази того, що ним систематично надавалася центру зайнятості інформація, необхідна для працевлаштування інвалідів, шляхом подання Звітів (форма № 3-ПН, а.с. 17-26) відповідач повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для інвалідів.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування не є тотожними категоріями. Відповідачем виконані вимоги, що покладені на підприємство Законом, однак в його діях не вбачається вини щодо незабезпечення працевлаштування інвалідів у звітному періоді, тобто в 2008 році, а тому застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів є безпідставним.
З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому вважає безпідставними вимоги про застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.
Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку, що чинне законодавство не зобов’язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2009 року – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя І.О.Грибан
Суддя І.І. Бараненко
Суддя О.О.Беспалов
Повний текст ухвали виготовлений 22 грудня 2010 року.