Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 грудня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого судді Мельника Ю.М.
суддів : Буцяка З.І., Ковальчук Н.М..
з участю секретаря Міщук Л.А.,
позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дубенського міськрайонного суду від 26 жовтня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів , -
в с т а н о в и л а : Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 26 жовтня 2010 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у сумі 48354 грн. 16 коп. та судові витрати по справі в розмірі 483 грн. 54 коп.
22 листопада 2010 року Дубенський міськрайонний суд ухвалою виправив у рішенні описку , вказавши , що неустойка підлягає стягненню в розмірі 48454 грн. 16 коп.
У поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказував на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з»ясування обставин справи.
Зазначав, що місцевий суд не врахував, що із 20 жовтня 2006 року по липень 2009 року він не працював та не мав доходів , тому його вини в несплаті аліментів немає, а відповідно відсутні правові підстави для стягнення неустойки за несплату аліментів за цей період.
Після працевлаштування він сплатив заборгованість по аліментах в розмірі 500 грн. і вважав, що заборгованості по аліментах немає.
Про наявність заборгованості по аліментах державний виконавець його не повідомляв. Про цю заборгованість він дізнався в листопаді 2009 року після звернення позивачки з позовом до суду. Із цих підстав просив рішення місцевого суду скасувати та задовольнити позов шляхом стягнення із нього неустойки з листопада 2009 року по лютий 2010 року.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та його представник, давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просили скаргу задовольнити в повному обсязі.
ОСОБА_1 вказувала на безпідставність доводів апеляційної скарги і просила скаргу відхилити, а рішення суду – залишити без зміни.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Задовольняючи позовні вимоги , місцевий суд виходив із того , що з жовтня 2006 року по лютий 2010 року ОСОБА_2 прострочив сплату позивачці аліментів на суму 7376 грн., а тому він відповідно до ст. 196 СК України повинен сплатити неустойку за весь період прострочення платежів.
Колегія суддів повністю з таким висновком місцевого суду погодитися не може і вважає, що він суперечить нормам матеріального права.
Із матеріалів справи вбачається , що згідно постанови судді Дубенського районного суду від 6 травня 1997 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_5 стягувалися аліменти в розмірі ј частини заробітку , але не менше Ѕ частини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян .( а.с. 7) 20 жовтня 2006 року ОСОБА_2 звільнився із роботи в КВП ВКГ «Дубноводоканал» і на час його звільнення заборгованість по виплаті аліментів становила 255 грн. 17 коп. ( а.с. 9, 29).
14 липня 2009 року ОСОБА_2 працевлаштувався водієм ТЗОВ «Українська транспортна група». ( а.с. 22)
Після працевлаштування він не повідомив відділ державної виконавчої служби про отримувану ним
Справа № 22-2054/10 Головуючий суддя 1 інст: Тростянчук Г.Г.
Категорія : 46.48 Суддя-доповідач : Мельник Ю.М.
заробітну плату , а тому аліменти з нього по місцю роботи не утримувалися.( а.с. 20).
24 вересня 2009 року ОСОБА_2 сплатив 500 грн. аліментів, а 21 січня 2010 року – 300 грн. ( а.с. 29).
Згідно довідки № 7830 від 9 листопада 2009 року слідує, що станом на 1 листопада 2009 року ОСОБА_2 не сплатив позивачці аліментів на суму 6725 грн. 00 коп. ( а.с. 10), а станом на 1 березня 2010 року – 7376 грн. 97 коп.( а.с. 30). Згідно положень ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Із змісту вказаної норми права вбачається, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
Стягуючи з ОСОБА_2 неустойку за прострочення сплати аліментів за період із жовтня 2006 року по 14 липня 2009 року , місцевий суд не врахував того , що відповідач протягом цього періоду не працював , доказів про наявність у нього доходів для сплати аліментів позивачка не надала та не надала доказів вини відповідача у несплаті аліментів за цей період.
Суд першої інстанції в рішенні не вказав у чому полягає вина відповідача в несплаті за цей період аліментів.
Оскільки прострочення сплати ОСОБА_2 аліментів за період із жовтня 2006 року по 14 липня 2009 року мало місце з поважних причин , а не внаслідок винних його дій чи бездіяльності , то колегія суддів прийшла до висновку , що рішення місцевого суду щодо стягнення неустойки за цей період не може залишатися чинним .
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 14 липня 2009 року працевлаштувався і не повідомив роботодавця про свої зобов’язання по аліментах , а також не повідомив відділ державної виконавчої служби про отримувані по місцю роботи доходи , що призвело до прострочення сплати ним аліментів , то колегія суддів прийшла до висновку , що заборгованість по сплаті аліментів за період із 14 липня 2009 року по листопад 2009 року виникла з вини ОСОБА_2
У листопаді 2009 року - січні 2010 року заборгованості у відповідача по аліментах не було ( а.с. 30).
Із довідки про заробітну плату ( а.с. 30) вбачається, що ј частина місячної заробітної плати ОСОБА_2 була менша 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тому ОСОБА_2 був зобов’язаний сплачувати аліменти щомісяця в розмірі 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку – тобто в розмірі 210 грн. 30 коп. - до 1 листопада 2009 року.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку , що ОСОБА_2 із липня по жовтень включно умисно прострочив сплату аліментів, а тому він повинен сплатити ОСОБА_1 неустойку за прострочення сплатити аліментів за період із липня 2009 року по лютий 2010 року включно в розмірі 1395 грн. 75 коп. із розрахунку :
Липень - 210 грн. 30 коп. х 1 % х 212 днів = 445 грн. 20 коп.
Серпень – 210 грн. 30 коп. х 1 % х 181 днів = 380 грн. 64 коп.
Вересень - 210 грн. 30 коп. х 1% х 151 днів = 317 грн. 55 коп.
Жовтень – 210 грн. 30 коп. х 1% х 120 днів = 252 грн. 36 коп.
445 грн. 20 коп. + 380 грн. 64 коп. + 317 грн. 55 коп. + 252 грн. 36 коп. = 1395 грн. 75 коп. Враховуючи вказане , колегія суддів прийшла до висновку , що рішення місцевого суду було ухвалено з порушенням норм матеріального права , що призвело до неправильного вирішення справи , тому таке рішення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні шляхом зменшення періоду за який стягується неустойка ( пеня) та зменшення суми пені.
Керуючись п. 2 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дубенського міськрайонного суду від 26 жовтня 2010 року змінити .
Зменшити розмір неустойки , що підлягає стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за період із 14 липня 2009 року по березень 2010 року до 1395 грн. 75 коп.
Стягнути із ОСОБА_2 в дохід держави 51 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді.
У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді :