Справа № 22ц-7995/10 Суддя першої інстанції: Гречана С.І.
Категорія 46 Суддя-доповідач апеляційного суду : Шаманська Н.О .
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 грудня 2010 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Данилової О.О.,
суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,
при секретарі: Калашніковій А.М.,
за участю: представника відповідачки – ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2010 р. , ухваленого за позовом
ОСОБА_3
до
ОСОБА_4
про визнання квартири об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на її частину,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2008 р. ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про визнання квартири об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання за ним права власності на її частину.
Позивач вказував, що з 29 жовтня 1999 р. до 12 травня 2008 р. перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. За час шлюбу відповідно до договору дарування від 26 грудня 2002 р. відповідачка набула право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Позивач проживав з відповідачкою та їхньою неповнолітньою дитиною у спірній квартирі з моменту її придбання та був там зареєстрований з 10 грудня 2004 р.
За час шлюбу за рахунок спільних коштів та сумісних зусиль зазначена квартира була значно переобладнана, зроблено євроремонт, що істотно збільшило вартість спірної квартири.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив визнати квартиру об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за ним право власності на 1/6 частину цієї квартири.
В судовому засіданні позивач уточнив свої вимоги та просив визнати за ним право власності на 135/2000 частини квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2010 р. у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному із подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного із них. Аналогічну норму містить частина 1 ст. 57 СК України.
Частиною 1 ст. 62 СК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Такі ж правові підстави містить ст. 25 КпШС України.
У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівним, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст. 70 СК України).
Судом встановлено, що з 29 жовтня 1999 р. до 12 травня 2008 р. сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу відповідно до договору дарування від 26 грудня 2002 р. ОСОБА_4 набула права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Позивач проживав з відповідачкою та їх неповнолітньою дитиною у спірній квартирі з моменту її придбання та був там зареєстрований з 10 грудня 2004 р.
З матеріалів справи вбачається, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, в період 2004-2007 років в квартирі проводились ремонтні роботи. За цей час в квартирі було замінено віконні дерев’яні блоки на металопластикові, встановлено систему автономного опалення, прибудований балкон, пошпатльовані стеля та стіни, стеля окрашена водоемульсійною краскою, поклеєні шпалери, в одній житловій кімнаті виконано облаштування підвісної стелі з листів гіпсокартону, в іншій житловій кімнаті лінолеум замінений на паркет, встановлені металопластикові балконні двері.
Як вбачається з висновку судової будівельно-технічної експертизи від 11 грудня 2009 року за рахунок вказаних ремонтних та будівельних робіт ринкова вартість спірної квартири на час розгляду справи збільшилася на 49884 грн. становить 368 849 грн. (а.с. 129-140).
На підтвердження своїх доводів позивач не надав інших належних та допустимих доказів у відповідності до ст. ст. 58, 59 ЦПК України.
Враховуючи викладене, суд повно, всебічно дослідивши обставини справи, дав належну оцінку доказам та прийшов до вірного висновку про те, що спірну квартиру не можна визнати об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки істотного збільшення цінності квартири за рахунок проведеного ремонту та добудованого балкону не відбулося. Тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю.
Доводи апелянта не спростовують висновків суду, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити , а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2010 р. залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Судді: