Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 грудня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого Іващука В.А.,
суддів: Колоса С.С., Нікушина В.П.,
при секретарі Андреєвій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням (виселення) та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 з участю третьої особи – Служби у справах дітей Вінницької міської ради про визнання права спільної сумісної власності на квартиру,
за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 жовтня 2010 року,
у с т а н о в и л а :
1 червня 2010 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6 усунення перешкод в користуванні власністю шляхом позбавлення права користуватись житловим приміщенням та виселення з із квартири АДРЕСА_1.
Зазначав, що вказана квартира придбана ним за договором купівлі - продажу 14 березня 2003 року та належить йому.
З відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі з 26 вересня 2003 року. Після реєстрації шлюбу він прописав відповідачку в цій квартирі.
11 травня 2010 року шлюб між ними було розірвано, однак відповідачка залишилась проживати в його квартирі.
Договір житлового найму між ними не укладався, оскільки відповідачка не виявляла ініціативи. Участі в утриманні квартири вона не приймає, комунальні платежі не платить. В даний час квартира потрібна йому для власного проживання, а тому він, відповідно до правил ч.3 ст. 168 ЖК України, попередив відповідачку письмово про звільнення квартири в трьохмісячний строк та про зняття з реєстрації.
Оскільки відповідачка добровільно не звільняє квартиру, позивач просить задовольнити його позов, ухвалити рішення, яким усунути перешкоди в користуванні належною йому квартирою АДРЕСА_6 шляхом позбавлення відповідачку права користування та виселення її із зазначеної квартири.
В червні 2010 року ОСОБА_6 звернулась із зустрічним позовом про визнати за нею права проживання та користування цією квартирою, який у подальшому змінила на визнання права спільної сумісної власності на вказану квартиру.
Зазначала, що з ОСОБА_5 вона перебувала шлюбі з 2003 року по 2010 рік. В квітні 2010 року шлюбні відносини припинені. Від шлюбу в них є син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Вказує на те, що вони вступили у шлюбні відносини фактично в 2002 році. З травня 2002 року по вересень 2003 року вони проживали в її батьків в с.Багринівці Літинського району. 14 березня 2003 року за спільні кошти вони з чоловіком на його ім’я купили двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. В цій квартирі вони проживають з 2003 року, хоча місце проживання вона зареєструвала лише у 2005 році.
Після розлучення відповідач почав чинити їй та дитині перешкоди в проживанні у цій квартирі, став вимагати виселитись.
Оскільки вона та ОСОБА_5 проживали однією сім’єю, але не перебувають між собою у шлюбі, майно набуте ними, зокрема і квартира, набуте ними за час спільного проживання, а тому, відповідно до положень ст. 74 СК України, належить їм обом на праві спільної сумісної власності. Частки у цьому майні у них є рівними.
Виходячи із цього та в силу правил ст. 74 СК України, ст. 392 ЦК України, просила встановити факт фактичних шлюбних відносин між нею та ОСОБА_5 у період з травня 2002 року по вересень 2003 року. Визнати за нею право на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1. Стягнути на її користь судові витрати.
Ухвалою від 12 серпня 2010 року до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог притягнуто Службу у справах дітей Вінницької міської ради (а.с.34).
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 жовтня 2010 року позов задоволено.
Встановлено факт проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 однією сім’єю без перебування у шлюбі в період з травня 2002 року по вересень 2003 року.
Визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 понесені судові витрати у виді 1700 грн. судового збору, 8,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В первісному позові ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом позбавлення права користування квартирою та виселення – відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов, а у зустрічному позові ОСОБА_6 відмовити.
30 листопада 2010 року під час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_5 подав заяву про часткову відмову від позовних вимог в частині щодо виселення ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_2. Просив прийняти його відмову від позову у вказаній частині і закрити провадження з підстав, що відповідачка ОСОБА_6 добровільно виселилась із квартири.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 30 листопада 2010 року прийнято відмову ОСОБА_5 від позову в частині вимог про виселення з квартири АДРЕСА_5 ОСОБА_7
Вказаною ухвалою апеляційного суду оскаржуване рішення суду в частині вирішеного питання про виселення ОСОБА_6 з спірної квартири скасовано, а провадження закрито.
У доводах апеляційної скарги ОСОБА_5 посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовані положення норм матеріального права, зокрема житлового законодавства, а також вказує на неправильне застосування норм СК України, оскільки правила ст. 74 цього Кодексу не мають зворотної сили і діють з 1 січня 2004 року.
ОСОБА_6 та її представник заперечували доводи апеляційної скарги через їх безпідставність. Просили апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Представник третьої особи в інтересах неповнолітньої дитини просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.
Відповідно частинам 1 та 2 статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Рішення суду таким визнати не можна оскільки суд не виконав всі вимоги цивільного судочинства та допустив неправильне застосування норм матеріального права.
Так, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_6 про визнання за нею права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив із встановлених обставин про проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 однією сім’єю без перебування у шлюбі в період з травня 2002 року по вересень 2003 року та виходив при цьому із положень ст. 74 СК України, за якими, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Проте суд неправильно застосував норми матеріального права вирішуючи такі вимоги, а тому висновки суду щодо права спільної сумісної власності ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 є помилковими.
Так, відповідно до п.1 розділу VІІ «Прикінцеві положення» СК України, за нормами якого судом вирішено спір, зазначений Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.
До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов’язків, що виникли після набрання ним чинності.
З матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу квартири вчинено 14 березня 2003 року, тобто під час дії Кодексу про шлюб та сім’ю України, який втратив чинність з набуттям чинності Сімейним кодексом України (1 січня 2004 року).
Суд вирішуючи цей спір повинен був керуватися діючим на той час законодавством, а не нормами СК України.
Заявляючи позов ОСОБА_6 посилалась на проживання з ОСОБА_5 однією сім’єю без перебування у шлюбі в період з травня 2002 року по вересень 2003 року, у зв’язку із чим, на підставі ст. 74 СК України, ставила питання про визнання за нею права спільної сумісної власності на вказану квартиру.
Проте задовольняючи ці вимоги суд не звернув уваги і не з’ясував, які норми матеріального права регулюють спірні правовідносини на час придбання ОСОБА_5 спірної квартири у 2003 році, не застосував цього закону, а помилково застосував норми СК України, який зворотної дії в часі не має і не поширюється на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Слід відзначити, що норми Кодексу про шлюб та сім’ю України не передбачали виникнення спільної сумісної власності в осіб, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, оскільки це питання регулювали норми Закону України «Про власність».
З урахуванням наведеного таке рішення суду про визнання за ОСОБА_6 права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 залишатись в силі не може, як таке що ухвалено при неправильному застосуванні норм матеріального права.
Щодо позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні належною йому квартирою АДРЕСА_6 шляхом позбавлення відповідачки права користування цією квартирою, то такий позов не може бути задоволеним виходячи із наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом позбавлення права користування квартирою та виселення суд не мотивував у рішенні правові підстави для цього. Проте із судового рішення вбачається, що суд виходив саме із того, що цим судовим рішенням визнається право власності на Ѕ частку спірної квартири за ОСОБА_6, а тому підстави для задоволення позову ОСОБА_5 відпали. Крім того суд виходив із інтересів 6 літньої дитини, яка проживає з матір’ю ОСОБА_6
Виходячи із встановлених обставин справи, висновків суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_6 про визнання права власності на Ѕ спірної квартири, рішення суду першої інстанції, в частині вирішеного питання про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом позбавлення права користування квартирою, підлягає скасуванню, оскільки це вирішене судом питання взаємопов’язане з визнаним судом правом власності позивачки ОСОБА_6 на Ѕ спірної квартири.
Проте такі вимоги ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом позбавлення права користування квартирою не можуть бути задоволеними і при умові відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання права власності на Ѕ частки спірної квартири.
Колегія суддів дійшла такого висновку виходячи із наступного.
З прийняттям апеляційним судом відмови ОСОБА_5 від позовних вимог про виселення ОСОБА_6 з спірної квартири інші його вимоги про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом позбавлення права користування цією квартирою не мають самостійних правових підстав для їх задоволення, оскільки як вбачається із позовної заяви ОСОБА_5 вказані вимоги заявлялись у взаємозв’язку з вимогами про виселення та обгрунтовувалися припиненням шлюбних відносин між сторонами, припиненням сімейних відносин між ними та відсутністю права власності у ОСОБА_6 на цю квартиру.
Судом встановлено і не оспорюється сторонами, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 26 вересня 2003 року по 11 травня 2010 року (а.с.7).
Від шлюбу в них народилась дитина - син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.17).
До укладення шлюбу, згідно договору купівлі-продажу від 14 березня 2003 року ОСОБА_5 купив двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 (а.с.8).
В зазначену квартиру, за згодою ОСОБА_5, як член сім’ї вселилась ОСОБА_6, де також було зареєстроване її місце проживання.
Як вбачається із матеріалів справи та пояснень сторін спору про місце проживання дитини між ними не було, а тому місце проживання дитини є місцем проживання її матері (ч. 4 ст.29 ЦК України).
Позовна заява ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом позбавлення права користування спірною квартирою не містить правового обґрунтування позовних вимог, згідно із якими цей позов підлягає задоволенню.
За таких обставин підстав для його задоволення не вбачається, оскільки позивачем не доведено тих обставин з якими він пов’язує порушення своїх прав, зокрема не наведено які саме перешкоди чинить йому відповідачка з урахуванням, що вона виселилась із квартири, а ОСОБА_5 відмовився від позову в частині виселення.
Позивачем ОСОБА_5 також не наведено правових підстав згідно із якими суд може задовольнити його вимоги позбавивши ОСОБА_6 права користування спірною квартирою.
Слід зазначити, що відповідно до правил ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (на яку посилається ОСОБА_5 у заяві про відмову від позову в частині вимог про виселення) питання про зняття з реєстрації колишніх членів сім’ї власника будинку (квартири) залежить, зокрема, від вирішення питання про втрату ними права користування жилими приміщеннями, яке регулюється нормами Житлового і Цивільного кодексів (ст.ст. 71,72, 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України), яке предметом розгляду в суді першої інстанції не було, оскільки з цих правових підстав позов не заявлявся.
За таких обставин у позові ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом позбавлення права користування квартирою слід відмовити.
Отже суд першої інстанції дійшов до таких висновків внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, а також судом допущено невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Невідповідність висновків суду обставинами справи, порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права, відповідно до правил пунктів 3 та 4 частини 1 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог обох позивачів у справі слід відмовити з підстав зазначених вище.
Відповідно до правил частин 1 та 5 ст. 88 ЦПК України судові витрати підлягають перерозподілу. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Оскільки судове рішення в суді апеляційної інстанції щодо вимог про визнання права власності на Ѕ частку квартири ухвалено на користь ОСОБА_5, то понесені ним витрати по оплаті судового збору (державне мито) у максимальному його розмірі 850 грн. за подачу апеляційної скарги та витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в апеляційному суді в розмірі 120 грн., всього 970 грн. підлягають стягненню на користь ОСОБА_5 з ОСОБА_6. Вказані витрати підтверджуються відповідними квитанціями (а.с. 107-108).
Решту понесених сторонами витрат в суді першої інстанції залишити за кожним із сторін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.3, п.4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 жовтня 2010 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволені позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням – відмовити.
У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 з участю третьої особи – Служби у справах дітей Вінницької міської ради про визнання права спільної сумісної власності на квартиру - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 понесені ним витрати по оплаті судового збору (державне мито) в розмірі 850 грн. за подачу апеляційної скарги та витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в апеляційному суді в розмірі 120 грн., а всього стягнути 970 (дев’ятсот сімдесят) грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: /підпис/ В.А. Іващук
/підпис/ С.С. Колос
/підпис/ В.П. Нікушин
З оригіналом вірно: