№ 2-162/2007 КОПІЯ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2007 р. с-ще Решетилівка
Решетилівський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого - судді - Горулько О.М.
при секретарі - Гудзенко С.В.,
з участю: позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
відповідачки - ОСОБА_3,
представника відповідачки - ОСОБА_4,
відповідача - ОСОБА_5,
відповідачки - ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Решетилівка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_8, посвідчений Решетилівською державною нотаріальною конторою 6 травня 2006 року і зареєстрованого в реєстрі за № 1545, посилаючись на те, що ОСОБА_8 внаслідок свого тяжкого захворювання на момент складання заповіту не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
В судовому засіданні позивач позов підтримав і суду пояснив, що із 1994 року він проживав окремо від своєї матері ОСОБА_8. Він приходив до матері в гості, допомагав їй по господарству. Із 2005 року мати почала плутати імена його та його брата, внуків. З весни 2006 року стан здоров»я матері погіршився. У квітні 2006 року в будинку матері робили ремонт, мати в цей час вже знаходилася в ліжку. Із 26 квітня до середини травня 2006 року він до матері не ходив, 15 травня та в кінці травня 2006 року він ходив до матері, але вона спала, тому з матір»ю він не спілкувався. У червні 2006 року він двічі приходив до матері, але також не спілкувався з нею, оскільки першого разу його до матері не пустила відповідачка ОСОБА_3, а другого разу двері в будинку матері були замкнені. 3 липня 2006 року за повідомленням відповідачки про погіршення стану здоров»я матері він відвіз матір до лікарні, після цього протягом тижня матір не відвідував, а потім відвідував її один раз в три дні, спілкуючись при цьому кожного разу був біля матері протягом 15-20 хвилин. В цей час мати дивилася перед собою і нічого не розуміла. Протягом останніх трьох днів мати не приходила до свідомості, а ІНФОРМАЦІЯ_1 вона померла. Про спірний заповіт він дізнався від сестри в день смерті матері, а ознайомився з ним у нотаріуса 5 вересня 2006 року.
Представник позивача ОСОБА_2 суду пояснив, що йому відомо лише те, що спірний заповіт був складений вдома. Про це його повідомив позивач.
Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала і суду пояснила, що померла ОСОБА_8 була її матір»ю. Мати була цілком адекватною людиною і своїм майном розпорядилася так, як сама бажала. 6 травня 2006 року мати ходила, була нормальною. Перед цим днем мати викликала до себе нотаріуса для того, щоб проконсультуватися. 6 травня 2006 року вранці вона прийшла до матері, та вже була готовою йти до нотаріуса. На прохання матері вона викликала таксі та повезла матір до нотаріуса. Там мати зайшла до нотаріуса, а вона залишилася чекати в коридорі. Після того, як мати вийшла, вона відвезла її додому. Наступного дня мати показала їй заповіт і таким чином їй став відомий зміст заповіту. 23 червня вона повідомила про заповіт позивача, після чого мати говорила їй, що до неї приходив позивач ОСОБА_1та кричав на неї.
Відповідач ОСОБА_5 позов визнав і суду пояснив, що ОСОБА_8 була його матір»ю. За життя матері всі вважали, що її майно буде ділитися між дітьми порівну. У грудні 2005 року мати говорила йому, що відповідачка ОСОБА_3 вимагала від неї, щоб вона заповіла їй будинок. ОСОБА_9 йому говорила, що вона приходила до його матері щоб провідати її, при цьому бачила в будинку нотаріуса та відповідачку ОСОБА_3 З цього він зробив висновок, що відповідачка була присутньою при складанні заповіту. Стверджує, що з 1 травня 2006 року адекватне спілкування з матір»ю було неможливим, на момент складання заповіту мати не могла сама ходити і не мала ніякого наміру іти до нотаріуса. Про своє спілкування з матір»ю напередодні та в день складання заповіту не повідомив нічого. 13 травня 2006 року він відвідував матір, але вона лежала і не розмовляла. Він привозив до матері лікаря-психіатра, той спілкувався з матір»ю і розпитував її про ліки, які вона приймає. Двері в будинку матері завжди були замкнені, сестра говорила йому, що мати вибігала на вулицю роздягненою. Стверджує, що з 1 травня 2006 року мати без сторонньої допомоги ходити не могла.
Відповідачка ОСОБА_6 позов визнала і суду пояснила, що ОСОБА_8 була її бабусею. Протягом останніх двох років вона рідко відвідувала бабусю. У січні 2006 року розмовляла з ОСОБА_8, а в червні вона лише лежала і не розмовляла, не розуміла, хто до неї прийшов. У травні 2006 року вдома говорили, що бабусі нічого не розуміє.
Відповідачка ОСОБА_7 в судове засідання не з»явилася, звернулася до суду з письмовою заявою про розгляд справи за її відсутності, а тому суд визнав за можливий розгляд справи за відсутності відповідачки ОСОБА_7.
Представник третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Решетилівської державної нотаріальної контори Кириченко Т.М. вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з мотивів його безпідставності і суду пояснила, що вона працює державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори. У травні 2006 року до неї зателефонувала ОСОБА_8 та попросила її приїхати до неї. Вона була дуже зайнята по роботі, а тому поїхати до ОСОБА_8 не змогла. Після другого дзвінка ОСОБА_8 вона 5.05.2006 року після роботи поїхала до неї, двері в будинку їй відчинила ОСОБА_3 ОСОБА_8 розпитувала у неї що потрібно для складання договору дарування на будинок, який вона хотіла подарувати своїй дочці, тобто відповідачці, при цьому була дуже зажуреною, говорила, що вона тяжко хвора. Вона розповіла які документи потрібні для укладення договору дарування та складання заповіту. При цьому ОСОБА_8 вела мову лише про житловий будинок. ОСОБА_3 при цій розмові в кімнаті присутньою не була, одначе вона не виключає, що та могла щось чути з їхньої розмови. В розмові вона повідомила ОСОБА_8, що наступний день, тобто 6.05.2006 року у неї робочий. На цей день у неї була домовленість про зустріч з відвідувачем, тому на роботу вона прийшла рано. До неї в кабінет зайшла ОСОБА_8, а відповідачці ОСОБА_3 вона заборонила заходити до кабінету, тому та залишилася в коридорі. ОСОБА_8 подала їй свої особисті документи, повідомила про свою волю стосовно свого майна на момент її смерті. Зі слів ОСОБА_8 вона склала заповіт, дала тій прочитати його і та підтвердила правильність складення заповіту, про що власноручно зробила у заповіті запис. Йдучи з кабінету, ОСОБА_8 попросила її, щоб вона нікому нічого не говорила про заповіт, сказавши : «Чи ви не знаєте моїх хлопців?». При складанні заповіту жодних сумнівів у психічній повноцінності ОСОБА_8 чи в тому, що вона висловлювала не свою волю, у неї не виникло.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що він працює лікарем-терапевтом Решетилівської ЦРЛ. 3 липня 2006 року до лікарні з гіпертонічним кризом на стаціонарне лікування поступила ОСОБА_8 Він її лікував, тому постійно з нею спілкувався. Про психічний стан ОСОБА_8 на момент написання заповіту йому нічого не було відомо, але протягом останніх двох тижнів свого життя вона була цілком адекватною людиною, доступною до продуктивного спілкування. Жодних психічних відхилень, явищ склерозу чи провалів в пам»яті у неї не було, вона цілком усвідомлювала свої поняття та розуміла значення своїх дій. ОСОБА_8 страждала на невиліковну хворобу і ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що вона працює разом з відповідачкою ОСОБА_3, тому їй відомо, що мати відповідачки була тяжко хворою. Приблизно у вересні-жовтні 2005 року ОСОБА_8 провели телефон, з тих пір вона часто телефонувала до своєї дочки. Часто траплялися випадки, коли телефонну трубку знімала вона, і таким чином вона познайомилася з ОСОБА_8 Після знайомства ОСОБА_8 завжди впізнавала її по телефону, вони спілкувалися. Протягом травня-червня 2006 року вона близько трьох разів спілкувалася з ОСОБА_8 віч-на-віч, а по телефону - частіше. Враження від цих спілкувань про психічний стан ОСОБА_8 були нормальними. ОСОБА_8 все правильно розуміла і сприймала, її дії були врівноваженими.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що в середині квітня 2006 року вона купила будинок по сусідству з ОСОБА_8 і з тих пір майже щоденно спілкувалася з нею. У спілкуванні ОСОБА_8 була адекватною, все розуміла, всіх впізнавала, називала по іменах і нічого не плутала. В середині травня 2006 року ОСОБА_8 навіть пояснювала їй як включити газовий котел і пояснила правильно. Жалілася ОСОБА_8 лише на болі в нозі та в спині. Перебуваючи в лікарні, ОСОБА_8 також була доступною до спілкування.
Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що із ОСОБА_8 вони народилися в одному селі і товаришували близько 50 років. Поки ОСОБА_8 була ще відносно здоровою, вони відвідували одна одну, а коли ОСОБА_8 захворіла, то вони щоденно спілкувалися по телефону. ОСОБА_8 запрошувала її до себе, і вона відвідувала її. Протягом травня-червня 2006 року ніяких відхилень в поведінці ОСОБА_8 не було, вона була цілком нормальною людиною, все сприймала адекватно.
Свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що з ОСОБА_8 вона була знайомою протягом 45 років. Наприкінці березня 2006 року ОСОБА_8 вже була слабкою, говорила, що скоро помре. Вона спілкувалася з ОСОБА_8 до 1 липня 2006 року, у спілкуванні ОСОБА_8 була нормальною, розповідала їй, що із своєї пенсії давала гроші своєму синові ОСОБА_1 на бензин, жалілася на те, що її син ОСОБА_1 лаяв її. Після смерті ОСОБА_8 позивач ОСОБА_1 зустрічав її, просив її бути свідком та написати заяву, що ОСОБА_8 була ненормальною.
Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що з ОСОБА_8 вона знайома давно, а протягом останніх двох років через день ходила до неї по молоко. При цьому вона кожного разу спілкувалася з ОСОБА_8, розмовляла з нею на різні теми. На свою хворобу ОСОБА_8 їй не жалілася, лише говорила, що вона вже не знає, кому віддавати свою пенсію - чи синові ОСОБА_1, чи синові ОСОБА_5.
Експерт ОСОБА_16 суду пояснила, що експертною комісією при проведенні посмертної судово-психіатричної експертизи були досліджені всі матеріали справи, в тому числі лікарське свідоцтво про смерть та протокол патологоанатомічного обстеження ОСОБА_8, історію хвороби стаціонарного хворого ОСОБА_8, показання свідків. На підставі сукупності всієї інформації комісія дала висновок. Надана позивачем для ознайомлення довідка про виклики до ОСОБА_8 швидкої допомоги висновків комісії не спростовує, ліки, які застосовувалися під час викликів, призначені для зняття гіпертонічного кризу.
Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, свідків, дослідивши докази у справі та давши їм юридичну оцінку, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав:
судом встановлено, що згідно доданої до позовної заяви копії заповіту (а.с. 11), посвідченого державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори, 6 травня 2006 року ОСОБА_8 склала заповіт, в якому на випадок своєї смерті заповіла належні їй житловий будинок АДРЕСА_1 своїй дочці ОСОБА_3, а у випадку її відмови від прийняття спадщини - внучці ОСОБА_7; земельні ділянки площею 4,03 га та 0,45 га, розташовані на території Лобачівської сільської ради - своїм синам ОСОБА_1. та ОСОБА_5; грошові вклади, що знаходяться у ВАТ «Державний Ощадний банк України» - внучці ОСОБА_6.
Із ксерокопій довідки про смерть № 112 (а.с. 6), лікарського свідоцтва про смерть НОМЕР_1 (а.с. 7), протоколу патологоанатомічного обстеження № 213 (а.с. 8-10) та свідоцтва про смерть (а.с. 85) вбачається, що ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, страждала раком правої молочної залози з метастазами у лімфатичні вузли та печінку, причина смерті - ракова інтоксикація.
Із відповіді головного лікаря Решетилівського району № 433 від 27.04.2007 року на запит суду вбачається, що ОСОБА_8 на диспансерному обліку у лікаря - психіатра не перебувала (а.с. 59).
Згідно акту посмертної судово-психіатричної експертизи № 514 від 17 липня 2007 року заповідач ОСОБА_8 при житті, в тому числі в період складання та посвідчення заповіту від 6 травня 2006 року, якими - небудь психічними захворюваннями не страждала. В період складання та посвідчення заповіту від 6 травня 2006 року ОСОБА_8 могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 104-110).
Відповідно до вимог частини 1 статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до вимог частини 1 статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, є нікчемним.
Згідно частини 2 статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Позивач ОСОБА_1, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5, як рідні діти заповідача ОСОБА_8, суду пояснили, що при житті ОСОБА_8 жоден з них не звертався до суду із заявою про визнання останньої недієздатною внаслідок психічного захворювання чи слабоумства. Питання про визнання ОСОБА_8 недієздатною в момент складання та посвідчення заповіту від 6 травня 2006 року у позові також не ставиться.
Питання про визнання заповіту недійсним з підстав, зазначених у частині 2 статті 1257 ЦК України, позивачем не ставиться.
Суд не приймає визнання позову відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки це визнання порушує інтереси інших осіб.
Суд також критично оцінює показання позивача ОСОБА_1 та відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в частині, де вони стверджують, що на момент складання та посвідчення заповіту спадкодавець ОСОБА_8 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки їхні показання спростовуються всіма зазначеними раніше доказами, дослідженими в ході судового розгляду справи. Крім того показання позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_5 в частині, де вони вказують на психічні та фізичні можливості своєї матері, суперечливі і взаємовиключні. Так, позивач ОСОБА_1та відповідач ОСОБА_5, стверджуючи, що з 1 травня 2006 року їхня мати ОСОБА_8 вже не могла самостійно без сторонньої допомоги рухатися, в той же час пояснюють, що у червні 2006 року мати самостійно вибігала на вулицю роздягненою, що примушувало відповідачку весь час тримати двері в будинку замкненими.
Таким чином позивачем ОСОБА_1 не надано суду жодного доказу того, що ОСОБА_8 на момент складання та посвідчення заповіту від 6 травня 2006 року внаслідок свого захворювання не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому суд приходить до висновку про безпідставність позову.
Керуючись ст.ст. 1234, 1257 ЦК України, ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд, -
Р І Ш И В :
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити за його безпідставністю.
Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана до Решетилівського районного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Полтавської області через Решетилівський районний суд.
Головуючий : ПІДПИС
СУДДЯ: