Справа № 2а – 2269/2010р.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2010 року Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді - Кузіній Ж.В..
суддів - Калько О.В., Логвінової О.В.
при секретарі - Перепелиці Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавського військового інституту зв»язку, Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут, Міністерства оборони України, Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області про стягнення невиплаченої компенсації за продовольче забезпечення та надбавки за безперервну військову службу, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення невиплаченої компенсації за продовольче забезпечення та надбавки за безперервну військову службу посилаючись на те, що він до 22.11.2006 року проходив дійсну військову службу та знаходився на продовольчому та грошовому забезпеченні у Полтавському військовому інституті зв”язку. На даний час позивач звільнений з військової служби, є пенсіонером, проте в порушення вимог чинного законодавства України відповідачі не провели з ними повний розрахунок та не виплатили грошову компенсацію за невидане продовольче забезпечення з 11.03.2000 року по 22.11.2006р. у розмірі 34015 грн. 29 коп ., а також не виплачена надбавка за безперервну службу з 1.05.2003 року по 01.12.2005 р у сумі 12 242 грн.36 коп., що є порушенням його конституційних прав. Такі дії військового інституту та Міністерства оборони України вважає неправомірними і незаконними.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив визнати дії командування Полтавського військового інституту зв”язку та Міністерства Оборони України неправомірними і незаконними. На підставі п.4 ст.105 Кодексу адміністративного судочинства України, стягнути з Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут та Міністерства Оборони України на його користь грошову компенсацію за невидане продовольче забезпечення з 11.03.2000 року по 22.11.2006р. у розмірі 34015 грн. 29 коп , враховуючи розмір компенсації вартості набору продуктів за нормою №1, виходячи з інформації, наданої Головним управлінням статистики у Полтавській області та індексу інфляції за даними Державного комітету статистики України. Стягнути з Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут та Міністерства Оборони України на його користь борг по невиплаченій надбавці за безперервну службу з 1.05.2003 року по 01.12.2005 р у сумі 12 242 грн. 36 коп., враховуючи індекс інфляції за даними Державного комітету статистики України. Просив суд зобов”язати Державне Казначейство України відрахувати з рахунків відповідачів кошти для погашення заборгованості перед ним в сумі 46 257 грн. 65 коп. На підставі п.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” просив звільнити від сплати судового збору.
Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 27.03.2008 року в якості належного відповідача було залучено Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”, в якості відповідача було залучено Державне казначейство України та в якості співвідповідача було залучено Головне управління Державного казначейства України в Полтавській області.
Представник Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” та Міністерства Оборони України Потапова Д.В. позовні вимоги не визнала та пояснила , що відповідачі діяли в межах чинного законодавства України і ніяким чином не порушили права позивача. Просила суд в задоволенні позовних вимог в частині стягнення грошової компенсації за невидане продовольче забезпечення відмовити за безпідставністю, оскільки грошова компенсація за невидане продовольче забезпечення після 11.03.2000 року законодавством України не передбачена. Що стосується боргу по невиплаченій надбавці за безперервну службу , то виплата такої надбавки здійснюється в межах фонду грошового забезпечення , затверджених в кошторисах військових частин, військових навчальних закладів, організацій, установ. Надбавка є додатковою заробітною платою і носить необов»язковий характер. Розміри щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України щорічно ввстановлюється виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, за рішенням Міністерства оборони України .
Представник Державного казначейства України та представник Головного управління Державного казначейства України у Полтавській області в судове засідання не з”явилися, про час та місце розгляду справи повідомленв належно, клопотань про відкладення справи не надходило.
Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача – суб’єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Суд, враховуючи наявність достатніх доказів про права та правовідносини сторін, вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Державного казначейства України та представника Головного управління Державного казначейства України у Полтавській області
Суд, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1., представника відповідачів Потапової Д.В. , дослідивши докази по справі, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, в судовому засіданні встановлено, що позивач проходив дійсну військову службу та знаходився на продовольчому та грошовому забезпеченні у Полтавському військовому інституті зв”язку та згідно наказу № 268 від 22.11.2006р. Міністра оборони України звільнений у запас.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 року №316 “Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ” військовослужбовцям Збройних Сил України було надано право отримувати пайок за нормою №7 – “Пайок для видачі на руки генералам, адміралам, офіцерам, прапорщикам та мічманам, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом Збройних Сил, Прикордонних військ, Національної гвардії, Служби безпеки, Цивільної оборони, Управління державної охорони, військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу МВС” або грошову компенсацію замість нього. Позивач на підставі вищевказаного Закону та Постанови Кабінету Міністрів до 10 березня 2000 року забезпечувався Полтавським військовим інститутом зв”язку продовольчим пайком за рахунок держави в повному обсязі.
Дію ч. 2 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»згідно із Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 року № 1459-ІІІ призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів».
А тому до спірних правовідносин не могла бути застосована норма ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка, власне, і передбачала можливість отримання грошової компенсації замість продовольчого пайка.
Зазначений Закон не скасований. Конституційним Судом України неконституційним не визнаний, а тому він діє.
Посилання позивача , на неправомірну бездіяльність Міністра оборони України щодо не звернення до Конституційного Суду України про визнання вказаних положень неконституційними, не може заслуговувати на увагу, оскільки звернення до Конституційного Суду України є правом , а не обов»язком .
Згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 року №426 “Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань” постанова Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 року №316 “Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ” втратила чинність.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог позивачів щодо стягнення з відповідачів грошової компенсації за продовольче забезпечення необхідно відмовити за безпідставністю.
Відповідно до ст.ст.1-1, 1-2, 2, 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” з наступними змінами та доповненнями, Указу Президента України “Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу” від 5.05.2003 року за №389 зі змінами та доповненнями та Наказу Міністра Оборони України від 26.05.2003 року за №149, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 28.05.2003 року за №411/7732 військовослужбовці мають право на одержання щомісячних надбавок за безперервну військову службу у відсотках встановлених цими актами до грошового забезпечення.
Дані нормативні документи передбачають право , а не обов»язок Міністра оборони України, Міністра внутрішніх справ України, Голови Державної прикордонної служби України та Начальнику Управління державної охорони України встановлювати військовослужбовців відповідно Збройних Сил україни, внутрішніх військ МВС України, адміністрації державної прикордонної служби України, та Управління державної охорони України щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Зьройних Силах України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності , залежно від стажу служби.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 149 від 26.05.2003 року виплата надбавки здійснюється в межах фонду грошового забезпечення ,затвердженого в кошторисах військових частин, військових навчальних закладів, організацій, установ.
Крім того, наказ Міністра оборони України № 149 від 26.05.2003 року передбачає, що розмір щомісячної адбавки за безперервну службу в Збройних Силах України щорічно встановлюються, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення/ за рішенням Міністра оборони України.
Суб»єкт владних повноважень діяв в межах наданої компетенції у відповідності до вимог законодавства й не порушував права позивача щодо виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах україни.
На підставі вищевикладеного та керуючись пунктом 2 Закону України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”, ст. ст. 7, 8,9, 10, 11, 71, 159,160 – 163 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний термін з дня складення постанови в повному обсязі та подачі апеляції у 20-денний термін після подачі заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлений 18 червня 2010 року
Головуючий суддя Ж.В.Кузіна
Судді О.С. Калько
О.В.Логвінова