Справа № 2-а-5769/10

ПОСТАНОВА  

Іменем України  

  08 грудня 2010 року          Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області  

в складі:     головуючого судді         Грицака Р.М.  

      за участю секретаря         Кунець Н.Р.      

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі справу за адміністративним позовом   ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про визнання дій неправомірними та зобов’язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  та відшкодування моральної шкоди  , -  

  В С Т А Н О В И В :  

  Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про визнання дій неправомірними та зобов’язання підвищити розмір пенсії, посилаючись на те, що вона має статус дитини війни і згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на одержання пенсії, підвищеної на 30 % мінімальної пенсії за віком, однак  протягом 2007-2009 років їй допомога у вказаних розмірах не виплачувалась. На звернення до відповідача про перерахунок пенсії їй було відмовлено, тому просить суд визнати дії відповідача неправомірними зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити їй недоплачене підвищення до пенсії за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року та з 01 січня по 31 жовтня 2009 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії  . К рім того, просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду  за свідоме  і зумисне погіршення її життєвого рівня в сумі  10000 грн.  

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, зсилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився з невідомих суду причин,   хоча про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Тому суд вважає можливим вирішення справи у відсутності відповідачів на підставі наявних у ній доказів згідно ч. 4 ст. 128 КАС України.  

  Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав:  

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком та їй виплачується підвищення до пенсії як дитині війни, що підтверджено довідкою УПФУ в м. Тернополі  № НОМЕР_1  від 06.09.2010 року.  

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції Закону від 18.11.2004 року), передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Враховуючи зазначений статус позивача, вона, відповідно до  вказаної норми, має право на вказане підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.  

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх такими, що підлягають до часткового задоволення.  

Відповідно до п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено. Однак, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 положення п. 12) ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано неконституційними, тобто такими, що суперечать нормам Конституції України і вони втратили свою чинність. У п.5 вказаного рішення суду також закріплено принцип преюдиціальності даного рішення для судів загальної юрисдикції при вирішенні ними позовів у зв’язку із правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.  

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про неконституційність.  

Отже, виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, відповідач управління Пенсійного фонду України в м. Тернопіль повинен був нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України» ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.  

Що стосується вимог позивача про нарахування та виплату їй підвищення до пенсії в 2008- 2010 роках, то суд вважає такі вимоги частково обгрунтованими, виходячи з наступного.  

Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції : «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та   Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».  

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №30-рп/2008 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».  

Таким чином, що з 22.05.2008 року до дня звернення позивача до суду за захистом своїх прав, управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі повинно було нараховувати та сплачувати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону від 18.11.2004 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

Однак, з   гідно п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня – 48,10грн., з 1 липня – 48,20 та з 1 жовтня – 49,80грн.  

Встановлено, що з  01 січня 2008 року позивачу було нараховане та виплачувалось зазначене підвищення до пенсії відповідно до встановленого розміру, хоча така виплата на думку суду є неправомірною, оскільки суперечить положенням вищезазначених статей закону та істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.  

Враховуючи положення ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, суд приходить до висновку, що при визначенні розміру пенсії позивачу, застосуванню підлягають норми ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».  

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.  

Згідно частин 3 та 4 ст. 8 Кодексу Адміністративного Судочинства України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.  

Так, положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якого випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, на думку суду не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч.1 цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.  

Крім того, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі за місцем проживання позивача.  

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що позивачем не подано доказів на підтвердження завдання їй відповідачем моральної шкоди, у зв’язку з чим суд вважає, що в задоволенні вимог в частині відшкодування шкоді слід відмовити.  

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення шляхом   зобов’язання відповідача  нарахувати та виплатити за 2007 рік – з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008- 2009 роки – з 22 травня 2008 року по 08 грудня 2010 року позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком    відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням виплачених сум, відмовивши в задоволенні решти позовних вимог.  

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 11, 18, 71, 86, 158, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд -  

П О С Т А Н О В И В :  

Позов задовольнити частково.  

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України у м. Тернополі здійснити нарахування та виплату за 2007 рік – з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008-2009 роки – з 22 травня 2008 року по 08 грудня 2010 року ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком    відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням виплачених сум.  

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.  

  Постанова підлягає до негайного виконання в частині стягнення суми за один місяць.  

  Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з   дня її проголошення.  

  Головуючий             підпис           Р.М. Грицак