Справа № 2-1261/2010р.

 РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         27 грудня 2010 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області  

в складі: головуючого - судді БОБРОВСЬКОГО І.М.

               при секретарі              ЗАЦЕПІНІЙ І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Южноукраїнську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення права власності на ј частину будинку та визнання права власності на ј частину будинку,

ВСТАНОВИВ:

 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить позбавити відповідача права власності на ј частину будинку АДРЕСА_1 і визнати за ним право власності на ј частину спірного будинку. Крім того просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на переоформлення ј частини будинку і судові витрати. Мотивує свої вимоги тим, що після смерті його матері він успадкував спірний будинок, проте ј частка в будинку належить відповідачу. Враховуючи ту обставину, що відповідно до умов мирової угоди суду він сплатив відповідачу 10000 гривень, ОСОБА_2 не має права на ј частину спірного будинку.  

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги. Пояснив, що йому, на праві власності, в порядку спадкування належить будинок АДРЕСА_1. Відповідач має свідоцтво на право власності на ј частину цього будинку. Проте,  Южноукраїнським судом було визнано мирову угоду між ним та відповідачем, відповідно до умов якої він сплатив відповідачу 10000 гривень, а ОСОБА_2 відмовилась від прав на будинок. На підставі мирової угоди від 24 вересня 2009 року просить про задоволення позову.  

Відповідач в судовому засіданні позов не визнала. Пояснила, що в спірному будинку їй належить ј частка і вона має намір користуватися своєю власністю. Щодо мирової угоди, яку було визнано Южноукраїнським міським судом,  то в цій мировій угоді зазначено. Що вона відмовляється від своїх позовних вимог на Ѕ частину спірного будинку. Вона дійсно відмовилась від позову про визнання за нею права власності на Ѕ частку будинку, проте не відмовлялась від належній їй ј частки.

Вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали, матеріали цивільних справ № 2-34/2008 і № 1-14/2009  суд приходить до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що сторонам по справі належить право власності на будинок АДРЕСА_1. ОСОБА_1 належить ѕ частини спірного будинку, ОСОБА_2 ј частина спірного будинку.

Право ОСОБА_2 на ј частину будинку АДРЕСА_1 підтверджено свідоцтвом про право на спадщину за законом  від 22 липня 2009 року, що було видано державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області.

Позивач просить позбавити відповідача права власності на ј частину будинку і визнати за ним право власності на цю частину, мотивуючи свої вимоги мировою угодою, що була визнана Южноукраїнським міським судом Миколаївської області 24 вересня 2009 року.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 18 лютого 2008 року звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1, вже маючи у власності ј частину спірного будинку. Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24 вересня 2009 року визнано мирову угоду між сторонами. Відповідно до умов мирової угоди: «відповідач ОСОБА_1 визнає позовні вимоги ОСОБА_2 та сплачує їй, в момент підписання мирової угоди, 10000 (десять тисяч) грн.., які включають в себе вартість частини будинку в розмірі 8500 гривень, частину витрат на встановлення пам’ятника в сумі 1000 гривень та борг в сумі 500 гривень. ОСОБА_2 відмовляється від своїх позовних вимог».

Як пояснила в суді ОСОБА_2 вона дійсно відмовилась в суді від збільшення своєї частки з ј до Ѕ в спірному будинку, проте не відмовлялась від свого права на ј частину права власності в будинку АДРЕСА_1.

Аналізуючи зміст заяви про затвердження мирової угоди і зміст ухвали Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24 вересня 2009 року про визнання мирової угоди, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 виконала умови мирової угоди і не заявляє вимог про визнання за нею права власності на Ѕ частину спірного будинку. Заява про затвердження мирової угоди і  ухвала суду про визнання мирової угоди не містить відмови ОСОБА_2 від права власності на ј частину спірного будинку.  

Ніяких інших підстав для позбавлення відповідача права власності на ј частину будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не зазначив.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як зазначено в ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд вважає, що  ухвала Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24 вересня 2009 року про визнання мирової угоди між сторонами не містить відмови ОСОБА_2 від права власності на ј частину будинку АДРЕСА_1, інших підстав для позбавлення відповідача права власності на ј частину спірного будинку позивач не зазначив, а тому відсутні підстави для задоволення позову.  

      Керуючись ст.ст. 8,10,11,60,61,146,212-215,218 ЦПК України, суд

 ВИРІШИВ:

 ОСОБА_1 відмовити в позові до ОСОБА_2 про позбавлення її права власності на ј частину будинку АДРЕСА_1.

Відмовити ОСОБА_1 в позовних вимогах до ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на ј частину будинку АДРЕСА_1, стягнення витрат на переоформлення ј частини будинку і судових витрат.

 На рішення можуть бути подані апеляції в судову палату з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області, шляхом подачі апеляцій до Южноукраїнського міського суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

  Суддя                                                                     І.М. Бобровський