РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2010 року м. Рівне Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі : головуючого судді Мельника Ю.М. суддів Буцяка З.І., Ковальчук Н.М.. з участю секретаря Міщук Л.А. представника позивача Слесарчука О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення рівненського міського суду від 12 листопада 2010 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання третейської угоди недійсною та застосування наслідків недійсності правочину,
ВСТАНОВИЛА: У вересні 2010 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ПАТ "Укрсоцбанк" про визнання недійсним третейського застереження , яке міститься в п.6.2 кредитного договору. Вказував , що він 31 серпня 2007 року уклав із відповідачем кредитний договір за яким отримав у ПАТ "Укрсоцбанк" кредит на суму 80000 доларів США зі сплатою 13.5 % річних. Пунктом 6.2 цього договору було передбачено, що спори щодо виконання умов договору вирішуються третейським судом. Зазначав, що таке третейське застереження обмежує його право на звернення до судів загальної юрисдикції для судового захисту , а тому відповідно до ст. 27 ЦК України є нікчемним.
Рішенням Рівненського міського суду від 12 листопада 2010 року визнано недійсним третейське застереження, яке міститься в п.6.2 кредитного договору , укладеного між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2
У застосуванні наслідків недійсності правочину судом було відмовлено.
Не погодившись із рішенням місцевого суду в частині визнання третейського застереження недійсним, ПАТ "Укрсоцбанк" подав апеляційну скаргу в якій вказує на порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповне з»ясування обставин справи.
Стверджував, що визнаючи правочин недійсним , місцевий суд не врахував, що відповідно до ст. 17 ЦПК України та ст. 1 Закону України "Про третейський суд" , сторони мають право передати справу на вирішення третейського суду і передача спору на вирішення третейського суду не є порушення прав фізичної особи на звернення до судів загальної юрисдикції за захистом своїх прав.
Окрім того вказував, що суд не застосував до спірних правовідносин позовну давність.
Із цих підстав просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У судове засіданні апеляційного суду представник ПАТ "Укрсоцбанк" не з»явився без поважних на те причин.
Представник ОСОБА_2 вказував на законність рішення місцевого суду і просив відхилити апеляційну скаргу.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Визнаючи третейське застереження недійсним , місцевий суд виходив із того , що цим застереженням позивача було позбавлено права на судовий захист своїх прав , свобод чи інтересів в судах загальної юрисдикції.
Колегія суддів погодитися з таким рішенням місцевого суду не може та вважає, що воно не ґрунтується на законі.
При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суд залежно від предмета і підстав позову повинен застосовувати норми матеріального права , якими регулюються відповідні відносини, та на підставі
Справа № 22-2089-10 Головуючий в суді 1 інст. Цвіркун О.С.
Категорія № 19, 27 Суддя-доповідач Мельник Ю.М.
цих норм вирішити справу.
Відповідно до ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду , крім випадків , встановлених законом.
Згідно положень ст. 5 Закону України "Про третейський суд" спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Третейська угода ( третейське застереження) є різновидом цивільно-правового правочину, тому вона має відповідати також вимогам, встановленим цивільним законодавством.
Із матеріалів справи вбачається, що 31 серпня 2007 року ОСОБА_2 уклав із АКБ СР "Укрсоцбанк" договір кредиту № 299 Д, за яким отримав в цьому банку кредит на суму 80000 доларів США та зобовязувався його сплачувати відповідно до графіка погашення кредиту.
Згідно п.6.1 вказаного договору всі спори та непорозуміння , які можуть виникнути в зв»язку з укладенням та виконанням положень договору кредиту вирішуються шляхом переговорів між сторонами на рівні їх уповноважених представників.
У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів , сторони домовилися про те, що спір буде розглядатися одноособово третейським суддею. ( п.6.2). Перелік третейських суддів , які можуть розглядати такі спори було визначено договором .( а.с. 17-22)
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про третейські суди" та ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Ці випадки зазначені в ст. 6 Закону України "Про третейські суди".
Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України "Про третейські суди"), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).
Одним зі способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних господарських правовідносин є звернення до третейського суду.
З роз"яснень, які містяться в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді 1 інстанції" від 12 червня 2009 року № 2 слідує, що договір про передачу спору на розгляд третейського суду ( ст. 17 ЦПК) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.
З урахуванням наведеного колегія суддів не може погодитися з висновками суду про те, що укладення сторонами третейської угоди є порушенням прав ОСОБА_2, оскільки угода про передання справи на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. Інших підстав недійсності п. 6.2 спірного договору позивачем не наведено та судом не зазначено.
Рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позову про застосування наслідків недійсності правочину сторонами не було оскаржене, а тому воно набрало законної сили і не було предметом апеляційного перегляду.
Враховуючи вказане , колегія суддів прийшла до висновку , що рішення місцевого суду було ухвалене з порушенням норм матеріального права , що призвело до неправильного вирішення справи , тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України таке рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Керуючись п. 2 ч.1 ст. 307 , п.4 ч.1 ст. 309 , ст. 316, 317 ЦПК України , колегія суддів .
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 12 листопада 2010 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання третейського застереження недійсним.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді :