У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого Вавшка В.С.,
суддів: Іващука В.А., Колоса С.С.,
При секретарі: Андреєвій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2010 року;
по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2010 року позов задоволено.
Виселено ОСОБА_5 з житлового АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_6.
На таке рішення ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Вважає, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 являється власником АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 13.05.1996 року.
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з квітня 1993 року по 30.06.2009 року. Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивачка від першого шлюбу має доньку ОСОБА_8
Сторони по справі та діти зареєстровані в АДРЕСА_1.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач своїми діями перешкоджає ОСОБА_6 вільно користуватися її власним будинком, створює нестерпні умови спільного проживання, не несе будь-яких витрат по утриманню будинку, чим порушує право власності позивачки. Тому на підставі ст.ст.321, 391 ЦК України суд прийшов до висновку про необхідність захисту права власності ОСОБА_6 шляхом виселення ОСОБА_5 з її будинку.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він підтверджений належними доказами, здобутими під час розгляду справи, зокрема : показаннями свідків, письмовими доказами про застосування до ОСОБА_5 заходів громадського впливу.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для виселення ОСОБА_5, передбачених ст.116 ЖК Української РСР, оскільки вказана норма відповідно до ст.157 ЖК Української РСР застосовується лише до членів сім’ї власника житлового будинку, тоді як ОСОБА_5, після розірвання шлюбу, втратив такий статус. З огляду на це, судом першої інстанції вирішено позов на підставі норм матеріального права, які регулюють відносини захисту права приватної власності. При цьому, встановлені судом факти порушення ОСОБА_5 громадської поведінки по місцю проживання не були визначені судом як підстави для його виселення в порядку ст.116 ЖК, а свідчать про наявність перешкод у вільному користуванні позивачкою об’єктом права власності – її будинком.
Так , відповідно до ст. 156 ЖК Української РСР до членів сім’ї власника будинку належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку і колишнім членом його сім’ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила встановлені ст.162 цього Кодексу.
Судом першої інстанції і колегією суддів встановлено, що ОСОБА_5 не вносить плати за комунальні послуги і сторони не укладали будь-якої угоди про оплатне користування ОСОБА_5 займаного ним приміщення, а позивачка категорично заперечує проти подальшого проживання відповідача у її будинку, що є її правом, визначеним ст.150 ЖК Української РСР та ст.ст.317, 321, 383 ЦК України, тому саме в силу цих норм права суд задовольнив позов ОСОБА_6
Колегія суддів також вважає необгрунтованим твердження відповідача щодо його права проживати в будинку, який, на його думку, є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, оскільки будь-яких доказів цього відповідачем не надано, а саме по собі звернення до суду з позовом про поділ майна не є таким доказом до вирішення справи судом.
За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, є законним, справедливим та обґрунтованим, тому підстав для його скасування не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних цивільних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя :(підпис)
Судді : (підписи)
З оригіналом вірно :