ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2010 р.                                                            Справа № 61/300-10

вх. № 10069/4-61

Суддя господарського суду Рильова В.В. 

при секретарі судового засідання Тімарєва Т.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №2017 від 06.12.2010 року;

відповідача - Рисенко В.М., за  довіреністю б/н від 25.02.2010 року;   

розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків  

до  Відкритого акціонерного товариства "Чугуївський молочний завод", с. Михайлівка Чугуївського району Харківської області  

про стягнення 16997,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ФОП ОСОБА_3, звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ВАТ "Чугуївський молочний завод" про стягнення з відповідача на користь позивача суми процентів за користування безпідставно отриманими грошовими коштами у розмірі 16997,71грн. Також позивач просить судові витрати покласти на відповідача.

В судовому засіданні 07.12.2010р. було оголошено перерву до 13.12.2010р.

09.12.2010р. від позивача через канцелярію суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму інфляційних витрат (збитків) у розмірі 15077,71грн., суму 3% річних у розмірі 1795,08грн., суму штрафних санкцій за весь час користування чужими коштами у розмірі 5493,26грн., на загальну суму 22366,05грн.Також позивач просить судові витрати покласти на відповідача.

У п.2 інформаційного листа від 02.06.2006р. №01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005р." Вищий господарський суд України на запитання, чи можлива з оляду на приписи ч.4 ст.22 ГПК України одночасна зміна підстав і предмету позову , відповів, що за змістом зазначеної норми ГПК зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно , тому одночасна їх зміна неможлива. Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову , господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).

Про збільшення чи зменшення розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників , в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову). Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві  - така дія кваліфікується як зміна предмету позову.

Суд, розглянув заяву позивача про збільшення позовних вимог  та зазначає, що заява позивача про збільшення позовних вимог - по суті зміна підстав та предмету позову , тоді як  в розумінні ст.22 ГПК України одночасна зміна підстав і предмету позову не допускається, тому суд в частині зменшення суми 3% річних у розмірі 1795,08грн.приймає до розгляду, в іншій частині не приймає заяву до розгляду.

В судовому засіданні 13.12.2010р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.12.2010р. проти позову заперечував , з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, надав додаткові пояснення, які долучаються судом до матеріалів справи.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

У січні 2008 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просила суд стягнути з відповідача 31998,70 грн. боргу , мотивуючи свої вимоги тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору № 2а від 02.01.07 р. позивач перерахував грошові кошти в зазначеній сумі в якості передоплати, однак відповідач свої зобов’язання щодо поставки продукції не виконав, та грошові кошти не повернув.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.02.2009р. у справі № 21/12-08, залишеним без змін постановою Харкіського апеляційного господарського суду від 22.04.09р.,  позовні вимоги задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача  заборгованість в сумі 31998,70 грн.

Постановою Вищого господарського суду від 16.09.2010р. у справі № 21/12-08 постанову Харкіського апеляційного господарського суду від 22.04.09р. та рішення господарського суду Харківської області від 26.02.2009р. у справі № 21/12-08   скасовано, а справу передано на новий розгляд, з посиланням на передчасний висновок судів про безпідставність отримання грошових коштів.

В процесі нового розгляду справи № 43/27-09 (н.р.№ 21/12-08), 01 березня 2010 року,  позивач, в порядку ст. 22 ГПК України, уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу № 2а від 02.01.2007р. та стягнути з ВАТ “Чугуївський молочний завод” суму безпідставно отриманих коштів у розмірі 31 998,70 грн.В процесі розгляду справи, 01 березня 2010 року,  позивач, в порядку ст. 22 ГПК України, уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу № 2а від 02.01.2007р. та стягнути з ВАТ “Чугуївський молочний завод” суму безпідставно отриманих коштів у розмірі 31 998,70 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.04.2010р. у справі № 43/27-09 (н.р.№ 21/12-08) визнано недійсним договір  № 2а від 02.01.07р. з моменту його складання та стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кшти в сумі 31998,70 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2010р.у справі № 43/27-09 (н.р.№ 21/12-08) встановлено, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що сторони у спірному договорі не досягли домовленості по цінам, кількості та термінам поставки молочної продукції, у зв"язку  з чим договір є неукладеним, та на цій підставі  рішення господарського суду Харківської області від 19 квітня 2010 року по справі № 43/27-09 (н.р.21/12-08) в частині визнання договору купівлі-продажу № 2а від 02.01.2007р. недійсним скасовано та в цій частині прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19 квітня 2010 року по справі № 43/27-09 (н.р.21/12-08) позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 31998,70 грн. безпідставно отриманих грошових коштів були задоволені. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2010р. рішення в цій частині залишено без змін.

З матеріалів справи вбачається , що відповідач , на виконання наказу господарського суду Харківської області перерахував позивачу грошові кошти на загальну суму 32436,70грн., про що свідчить додана позивачем до позовної заяви квитанція від 26.06.2009р.

06.08.2009р. позивач звернувся до відповідача з листом , в якому просив відповідача на підставі ст.ст. 536, 625, 1212, 1214 Цивільного кодексу України у семиденний термін сплатити позивачу 17692,00грн. Загальний розмір процентів  (втрат від інфляції та 3% річних) за період 2 років, що минули , визначений позивачем у сумі 16998,00грн.

Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідач вимоги вказаного листа не виконав , вказаної позивачем заборгованості не сплатив.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на ст.536, ст.625 Цивільного кодексу України, на які він також посилався і в листі від 06.08.2009р., вказуючи , що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції , а також 3% річних від простроченої суми, за весь час такого користування, починаючи з липня 2007р.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа,  яка набула майно  або  зберегла  його  у  себе  за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно),  зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно статті 1214 Цивільного кодексу України особа,  яка  набула  майно  або  зберегла  його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу,  коли ця особа дізналася або могла дізнатися про  володіння  цим  майном без  достатньої  правової  підстави.  З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.  Особа, яка  набула  майно  або  зберегла  його  у  себе   без достатньої  правової  підстави,  має  право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу,  з  якого  вона зобов'язана повернути доходи. У  разі  безпідставного  одержання  чи  збереження  грошей нараховуються проценти за  користування  ними  (стаття  536  цього Кодексу).

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за   користування   чужими   грошовими   коштами   боржник зобов'язаний   сплачувати   проценти,  якщо  інше  не  встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими  коштами встановлюється  договором,  законом  або  іншим  актом  цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами не було укладено договору , яким було передбачено нарахування процентів за користування чужими грошовими  коштами.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник   не   звільняється   від   відповідальності    за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошове зобов"язання - це зобов"язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільно-правовим законодавством України.

Відповідно до п.1 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи,  спрямована на набуття,  зміну або  припинення цивільних прав та обов'язків.

Інфляційні  збитки  є  наслідком   інфляційних   процесів   в економіці, а тому їх слід  вважати  складовою  частиною  основного боргу,  а  нарахування  3%  річних  по  грошових   розрахунках   є визначеною  законом  платою  боржника  за  користування  грошовими коштами кредитора.

Передбачене законом право позивача вимагати  сплати  боргу  з урахуванням індексу  інфляції  та  процентів  річних  є  способами захисту його майнового права та  інтересу,  суть  яких  полягає  у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних  процесів  та  отриманні  компенсації (плати) від боржника за користування  утримуваними  ним  грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення  цивільних  прав  та  обов'язків,   зокрема,   є  договори та інші правочини, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

При цьому, грошове зобов’язання це зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору.

Суд вважає , що оскільки до прийняття  судом рішення (26.08.2010р.), в якому встановлено, що договір поставки є неукладеним , у відповідача був відсутній обов"язок щодо повернення безпідставно отриманих грошових коштів.

У відповідача було відсутнє саме грошове зобов’язання перед позивачем, а  був обов’язок по поверненню суми передплати за продукцію в розмірі 31998,70 грн., з підстав неналежного виконання зобов’язань по поставці продукції.

Таким чином,  суд вважає нарахування позивачем інфляційних в сумі  15077,71 грн. та  3% річних в сумі 1795,08грн.  починаючи з періоду 01.07.2007 року (дата першого перерахувння позивачем грошових коштів відповідачу як предоплати за товар) неправомірним та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Крім того, державне мито, сплачене позивачем за платіжним дорученням №124 від 04.02.2010р. в сумі 85,09 грн. підлягає поверненню, оскільки судом не прийнято до розгляду позовні вимоги, розгляд яких оплачувався даним платіжним дорученням .  

На підставі викладеного, на підставі ст.ст.  6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 15, 16, 202, 536, 625, 1212, 1214 Цивільного кодексу України,  ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49,  75, 82–85 Господарського процесуального кодексу  України, суд –

ВИРІШИВ:

Відмовити в прийнятті до розгляду судом заяви позивача про збільшення позовних вимог .

Повернути позивачу   оригінал платіжного доручення №124 від 04.02.2010р . та видати довідку на повернення державного мита в сумі 85,00 грн, сплаченого за даним платіжним дорученням.

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суддя                                                                                 Рильова В.В.

Повний текст рішення підписано 20.12.2010р.

Справа №61/300-10.