АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого –Декайла П.В.
Суддів - Кунця І.М., Крукевича М.Н.
з участю:
прокурора-Маслюка О.П.
засуджених-ОСОБА_2., ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі 10 листопада 2010 року кримінальну справу за апеляціями засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на вирок Гусятинського районного суду від 26 липня 2010 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
Цим вироком:
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м.Гурьєва республіки Казахстан, жительку АДРЕСА_1, українку, громадянку України, з середньою освітою, одружену, непрацюючу, раніше не судиму,
засуджено за-ч.3 ст.149 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить їй на праві особистої власності.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця та жителя АДРЕСА_2, українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого , раніше не судимого,
засуджено за-ч.3 ст.149 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить йому на праві особистої власності
Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено попередню — тримання під вартою.
Згідно з вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано винними та засуджено за вчинення злочину при наступних обставинах.
12 травня 2010 року у ОСОБА_2 виник умисел, направлений на продаж малолітньої дитини ОСОБА_3. Для його реалізації вона вступила у змову із співмешканцем ОСОБА_1, який є батьком дитини, та за попередньою змовою із ним 12 травня 2010 року близько 13 год. 00 хв. за місцем свого проживання вони запропонували ОСОБА_4 придбати свою малолітню дочку за 15 000 грн., на що останній погодився.
Цього ж дня ОСОБА_2 разом із ОСОБА_1 забрали із пологового відділення Гусятинської центральної комунальної районної лікарні малолітню дочку ОСОБА_3 і, реалізуючи свій намір, за попередньою змовою між собою 12 травня 2010 року близько 20 год 00 хв. поблизу свого помешкання в с. Вікно Гусятинського району продали ОСОБА_4 свою малолітню доньку ОСОБА_2 за 14 500 грн..
В апеляції засуджена ОСОБА_2 просить вирок Гусятинського районного суду від 26 липня 2010 року скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування, оскільки не в повній мірі досліджено всі докази даної кримінальної справи як на досудовому слідстві, так і під час судового розгляду, зокрема, не було допитано свідків, не задоволені, заявлені нею клопотання.
Аналогічно ставиться питання в апеляції засудженого ОСОБА_1.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які підтримали подані ними апеляції, думку прокурора, який вважає вирок суду законним і обгрунтованим, а апеляцію такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінальної справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до переконання, що апеляції задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Висновки суду 1 інстанції про винність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в торгівлі людьми, що виражається в продажі людини за попередньою змовою групою осіб, вчиненої щодо малолітнього, відповідають фактичним даним справи, підтверджені дослідженими в судовому засіданні та викладеними в вироку доказами, яким суд дав об’єктивну оцінку.
В процесі досудового слідства ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вину свою у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.149 КК України, визнавали повністю, а потім частково, але факт продажі ними малолітньої дитини ОСОБА_4 при цьому вони не заперечували.
В суді 1 інстанції ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на словах вини своєї у вчиненні вказаного злочину не визнали, але по суті даних ними показів вину свою визнали повністю, оскільки показали, що дійсно 12 травня 2010 року вони разом за попередньою змовою біля 20 год. в с. Вікно продали свою малолітню дочку. ОСОБА_3 за 14 500 грн..
Вина ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні вказаного злочину підтверджується показами свідка ОСОБА_4, даними на досудовому слідстві та оголошеними в судовому засіданні, згідно яких вказані особи запропонували йому купити в них їх трьохмісячну дочку за 15 000 грн., про що він повідомив працівників міліції, а потім погодився на їх пропозицію допомогти їм викрити незаконні дії цих осіб. Потім за 14 500 грн., які він віддав ОСОБА_2, вона передала йому дитину.
Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, покази яких були оголошені в судовому засіданні, підтвердили покази ОСОБА_4 щодо його добровільного звернення з заявою в органи міліції відносно пропозиції купити дитину, і погодився на їх пропозицію допомогти розкрити цей злочин. ОСОБА_4 в присутності понятих було вручено кошти в сумі 15 000 грн.. Тоді втрьох вони поїхали в с. Вікно і з вікна машини бачили, як ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 14 500 грн., а та передала йому свою дитину.
Вказані факти підтвердили свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які були запрошені в якості понятих, покази яких оголошено в судовому засіданні.
Факт народження доньки та її забрання 12 травня 2010 року з пологового відділення підтверджується показами свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, покази яких оголошено в судовому засіданні.
Вина ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їм злочину також підтверджується документами та речовими доказами, які оглянуті і оголошені в судовому засіданні, а саме:
-Протоколом вручення грошових коштів ОСОБА_4, згідно якого йому було передано 15 000 грн. для купівлі дитини ( а.с. 8-9);
-ксерокопіями грошей в сумі 14 500 грн., які були добровільно видані ОСОБА_1 під час огляду місця події ( а.с. 10-24 );
-протоколом огляду місця події від 12 травня 2010 року, в ході проведення якого у ОСОБА_1 було вилучено кошти в сумі 14 500 грн. ( а.с.25-27);
-протоколом огляду від 17 травня 2010 року, в якому описуються грошові кошти в сумі 14 500 грн., які добровільно видав ОСОБА_1 під час проведення огляду місця події ( а.с. 105);
-протоколом огляду від 25 травня 2010 року, в якому описується відеокасета із записом оперативно-розшукових заходів із якого вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійсно 12 травня 2010 року продали свою малолітню дитину ОСОБА_4;
-відеокасетою, на якій в процесі оперативно-розшукових заходів записана розмова між ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_4, яка підтверджує факт продажу дитини.
Отже, суд 1 істанції дії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 правильно кваліфікував за ч.3 ст.149 КК України і сумнівів щодо цієї кваліфікації не виникає.
Стверджування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в апеляціях, що розгляд справи проводився за скороченим порядком дослідження доказів не відповідають дійсності, оскільки, як видно із вироку суду та протоколу судового засідання, суд досліджував докази в повному обсязі, згідно визначеного ним порядку, який було підтримано всіма учасниками судового розгляду.
Дійсно, в процесі судового слідства не допитувалися свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, покази яких було оголошено в судовому засіданні.
Як видно із протоколу судового засідання свідка ОСОБА_4, щодо якого здійснюються заходи безпеки, у відповідності до ч.2 ст. 292 КПК України, суд звільнив від обов’язку з’являтися в судове засідання і, оскільки в справі мається письмове підтвердження показів, даних ним раніше, суд підставно згідно п.3 ч.1 ст.306 КПК України оголосив покази цього свідка в судовому засіданні.
Стосовно інших вказаних свідків в процесі судового слідства суд з’ясував причини їх неявки в судове засідання, визнав ці причини поважними і, враховуючи наявність письмого підтвердження показань, даних раніше, суд підставно згідно п.2 ч.1 ст.306 КПК України оголосив їх покази в судовому засіданні.
Згідно з протоколом судового засідання після оголошення показань цих свідків засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 жодних клопотань, в тому числі викликати і допитати їх в судовому засіданні, не заявляли.
Наведене свідчить, що покази вказаних свідків судом досліджувалися згідно вимог закону, а тому суд підставно послався на них в вироку як на докази вини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їм злочину.
Стверджування в апеляціях ОСОБА_2, що в процесі досудового слідства їм було відмовлено в проведенні очної ставки з свідками не відповідає дійсності, так як в матеріалах справи такого клопотання немає і це питання слідчим не вирішувалося.
Безпідставними також є стверджування апелянтів про ненадання їм захисника на попередньому слідстві, оскільки згідно матеріалів справи це питання вирішувалося слідчим згідно вимог закону і жодних порушень при цьому допущено не було.
Підстав направляти справу на додаткове розслідування, як про це просять апелянти, колегія суддів не вбачає.
Що стосується призначеної ОСОБА_2 та ОСОБА_1 міри покарання, то суд першої інстанції призначив її правильно відповідно до вимог ст. ст.50, 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості, вчиненого ними злочину, особу винних, обставини, що пом’якшують та обтяжують їх відповідальність.
Призначивши ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мінімальну міру покарання, передбачену ч.3 ст.149 КК України, тим самим суд в повній мірі врахував дані щодо їх особи та пом’якшуючі відповідальність обставини.
Таким чином, колегія суддів не вбачає будь-яких, передбачених ст.367 КПК України підстав для скасування чи зміни вироку суду щодо засуджених ОСОБА_2 і ОСОБА_1.
Виходячи із наведеного, керуючись ст.ст. 362, 365, 366, 377 КПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляції засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2010 року щодо них- без зміни.
Головуючий — підпис:
Судді -два підписи:
з оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області І.М. Кунець