АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого : Сташківа Б.І.
Суддів : Шевчук Г.М.,Стадник О.Б.
при секретарі : Семяоніді В.А.
з участю сторін:представника банку Возної Н.Й.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” в особі Тернопільської філії ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення коштів за договором банківського вкладу,-
ВСТАНОВИЛА:
В березні 2010 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” в особі Тернопільської філії ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення коштів за договором банківського вкладу. Позивач зазначив, що між сторонами 24 квітня 2009 року був укладений договір№ SAMDN 26000705728535, згідно якого він передав банку 3000 грн. терміном на один місяць по 24 травня 2009 року включно, процентна ставка по вкладу складає 17.5 процентів річних, термін вкладу продовжувався неодноразово, а 24 листопада 2009 року він звернувся до відповідача із листом про відмову від подальшого продовження дії договору та просив повернути йому суму банківського вкладу і нарахування до нього відсотків. Однак, ПАТ КБ “ПриватБанк” відмовив йому у видачі вкладу, оскільки у 2005 році між сторонами укладений договір “Капітал 2005” № SAMDN00000002265499 та договір про надання банківських послуг, згідно якого він отримав кредитну картку, і відповідач вважає, що в нього виникла заборгованість перед банком в розмірі 4660,33 грн. Позивач послався на те, що він не користувався кредитною карткою, своєчасно на вимогу банку повернув її, а тому просить стягнути з відповідача в його користь кошти за договором банківського вкладу в розмірі 3000 грн., відсотки по ньому та 1500 грн. моральної шкоди, яка полягає в душевних переживаннях, оскільки він не мав можливості вільно розпоряджатися належними йому коштами.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11 серпня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” в користь ОСОБА_2 банківський вклад у розмірі 3000 грн. за договором № SAMDN 26000705728535, 120 грн.витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 51 грн. судового збору. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство комерційного банку “ПриватБанк”просить рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11 серпня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що суд першої інстанції під час ухвалення судового рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, безпідставно відкинув їх доводи про те, що у позивача є заборгованість перед банком по договору від 01 квітня 2005 року, за яким Банк відкрив йому картковий рахунок з фіксованим лімітом на 2500,00 грн. і станом на 17 травня у ОСОБА_2 є заборгованість на суму 5 173,59 грн. Суд також не врахував пункт 11 вищевказаного Договору вкладу, за яким за наявності у клієнта простроченої заборгованості по кредитах, які отримані клієнтом у Банку, а також по процентам за їх користування, Банк має право після закінчення терміну вкладу перерахувати на поточний картковий рахунок клієнта.
У судовому засіданні апелянт підтримав доводи апеляційної скарги, зіславшись на доводи викладені в ній.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта та її представника, перевіривши доводи в межах апеляційної скарги за матеріалами справи, приходить до висновку, що скаргу слід відхилити з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив із того, що внаслідок невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов’язань за укладеним договором строкового банківського вкладу (депозиту), позивач має право вимагати від Банку видачу вкладу і Банк зобов'язаний видати вклад на першу вимогу вкладника, а відмова Банку з підстав заборгованості за кредитним договором не грунтується на вимогах Закону.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується судова палата апеляційної інстанції, оскільки висновок суду достатньо мотивований, підтверджений доказами наявними в матеріалах справи та відповідає вимогам Закону.
Відповідно до ст. 1058 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин Банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад), (ч. 1 ст. 1060 ЦК України). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються всі нараховані до цього моменту проценти (ч.ч. 1, 5 ст. 1061 ЦК України).
Постановою Правління Національного банку України від 30 червня 1998 року № 250 затверджено Правила здійснення депозитних операцій для банківських депозитів (далі – Правила), які також діяли на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно пункту 6 Правил залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом:
- відкриття строкового депозитного рахунку з укладенням договору банківського вкладу ( видачею ощадної книжки);
- видачі ощадного (депозитного) сертифіката.
Пунктом 10 цих Правил передбачено, що з метою залучення коштів юридичних і фізичних осіб комерційні банки можуть відкривати строкові депозитні рахунки як у національній, так і в іноземній валюті. У разі їх відкриття між комерційним банком і власником коштів укладається депозитний договір у письмовій формі.
З урахуванням зазначених норм закону для виникнення між фізичною особою та комерційним банком правовідносин і відповідно для виникнення в банку зобов’язань за договором банківського депозиту (вкладу) необхідними умовами є прийняття комерційним банком таких коштів від вкладника та відкриття строкового депозитного рахунку; за Правилами саме в разі відкриття такого рахунку між банком і власником коштів укладається депозитний договір.
Судом установлено, що 24 квітня 2009 року між ПриватБанк з одного боку та ОСОБА_2 з іншого боку укладено договір № SAMDN 26000705728535, згідно якого він передав банку 3000 грн. терміном на один місяць по 24 травня 2009 року включно.
Як визначено у ч. 1 ст. 651 ЦК України та п. 8 укладеного сторонами договору банківського вкладу сторони мають право дострокового розірвання договору, повідомивши про це іншу сторону за два дні до дати розірвання.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 23 листопада 2009 року звернувся у Тернопільське відділення ПриватБанку із письмовою заявою про відмову від подальшого продовження терміну вкладу, а тому просив протягом двох днів з моменту отримання даного повідомлення про повернення переданих Банку коштів в сумі 3000 гривні, а Банк відмовив у видачі коштів за договором банківського вкладу, оскільки у 2005 році між сторонами був укладений депозитний договір «Капітал 2005» за № SAMDN00000002265499 та договір про надання банківських послуг, згідно якого позивач отримав кредитну картку і як вважає відповідач, в нього виникла заборгованість на час розгляду справи перед банком в розмірі 5173,59 грн.
Виходячи із викладеного, колегія прийшла до висновку, що за договором банківського депозиту (вкладу) ПриватБанк, який прийняв кошти від вкладника зобов'язаний виплатити вкладнику суму депозиту (вкладу), а тому суд першої інстанції правомірно стягнув з Банку в користь ОСОБА_2 банківський вклад в розмірі 3000 гривні.
Суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги доводи ПриватБанку про те, що у позивача є заборгованість перед Банком в сумі 4660,33 грн. за договором «Капітал 2005», а тому заборгованість за депозитивним договором повинна зараховуватися в погашення боргу за кредитним договором про надання банківських послуг, оскільки така заборгованість випливає з різних договорів, які регулюються нормамами окремих правовідносин, зарахування заборгованості по різних кредитах законом не допускається.
Пунктом 11 депозитного договору від 24 квітня 2009 року за наявності у клієнта простроченої заборгованості по кредитахабо кредитних лімітах, які отримані клієнтом в Банку, або по кредитам, по яким клієнт є поручителем, а також по процентах за їх користування, Банк має право на свій розсуд після закінчення терміну вкладу, вклад і нараховані проценти перерахувати на поточний картковий рахунок клієнта, або розірвати цей Договір. При цьому банк направляє клієнту письмове повідомлення з вказівкою дати розірвання цього Договору. Вклад і нараховані проценти перераховуються на поточний картковий рахунок клієнта.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 заперечив щодо виникнення заборгованості по кредитній картці на суму 5173,59 грн., пославшись на те, що він не користувався кредитною карткою і своєчасно повернув її Банку , в зв’язку з чим він звернувся в правоохоронні органи щодо неправомірних дій зі сторони працівників ТВ ПАТ КБ “ПриватБанк”, що виразилося у незаконному знятті грошових коштів з оформленої на його ім’я кредитної картки.
Це свідчить про те, що між сторонами виник спір щодо виникнення заборгованості ОСОБА_2 перед Банком. В апеляційній інстанції апелянт підтвердив, що з такими позовними вимогами про розірвання кредитного договору та стягнення з відповідача заборгованості вони зверталися в суд першої інстанції, однак їм було відмовлено у прийняті позову так як подано з порушенням процесуального законодавства і на даний час Банк не позбавлений такого права звернутися в судовому порядку про захист порушеного права.
Згідно діючого законодавства особа має право на відшкодування моральної шкоди у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або у випадках, передбачених відповідними статтями Цивільного кодексу України, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
З огляду на положення статті 611 ЦК України відшкодування моральної шкоди в зобов’язальних правовідносинах можливе в разі встановлення такого правового наслідку порушення зобов’язання безпосередньо в договорі.
Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив із того, що спір між сторонами виник із договірних правовідносин, укладений між ними договір не передбачає такого правового наслідку порушення зобов’язань як відшкодування моральної шкоди, а тому відсутні правові підстави для стягнення грошових коштів за завдану моральну шкоду.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і прийшов до вірного висновку про те, що позивачка не довела своїх позовних вимог, а тому обгрунтовано відмовив в їх задоволені. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не наводять підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст.304,307,308,311,312,319,324.325 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі Тернопільської філії ПАК КБ «ПриватБанк» відхилити, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з того дня може бути оскаржена протягом двадцяти в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спецілізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий —
Судді —