АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого – Сташківа Б.І.
суддів – Гурзеля І.В., Дикун С.І.
при секретарі – Галкіній О.О.
з участю апелянта ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чортківського районного суду від 06 вересня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третьої особи прокуратури Чортківського району про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И Л А :
У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору дарування житлового будинку зареєстрованого Горішньовигнанською сільською радою Чортківського району 01 жовтня 2003 року.
У квітні 2010 року ОСОБА_1, уточнила позовні вимоги, просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку, відшкодувати матеріальні збитки і моральну шкоду. Посилаючись на те, що в серпні 2003 року домовилась із матір’ю відповідачки, щоб ОСОБА_3 її доглядала і тому 18.08.2003 року секретарем Горішньовигнанської сільської ради був посвідчений заповіт, відповідно до якого позивач заповіла все своє майно після своєї смерті ОСОБА_3 Проте, відповідачка належним чином не виконала своїх зобов’язань по догляду за ОСОБА_1, як престарілою жінкою, а тому вона 02 вересня 2005 р. написала заяву про скасування свого заповіту. Позивач стверджує, що про договір дарування вона дізналась в 2005 році, а також запевняє, що вона не могла бути присутня при оформленні договору дарування, оскільки вона перебувала на стаціонарному лікуванні.
Справа в судах розглядалась неодноразово.
Рішенням Чортківського районного суду від 06 вересня 2010 року відмовлено ОСОБА_1 у поновленні строку позовної давності.
Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третьої особи прокуратури Чортківського району про визнання недійсним договору дарування житлового будинку за безпідставністю позовних вимог.
Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди.
Судові витрати покладені на сторін в межах ними понесених.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким поновити строк позовної давності та визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 1 жовтня 2003 року, стягнути з відповідачів 15 000 грн. матеріальної шкоди та 10 000 моральної шкоди. Апелянт вказує, що суд неправомірно вирішив даний спір у її відсутності, а також стверджує, що при вирішенні питання про відмову в поновлення строку позовної давності суд повинен був керуватись ЦК України в редакції 2004 року, оскільки про договір дарування вона дізналась в літку 2004 року. Апелянт посилається на те, що вона пропустила строк позовної давності у зв’язку з хворобою та довготривалим розслідуванням кримінальної справи. Окрім того, ОСОБА_1 стверджує, що при укладенні договору дарування через свою неосвідченність та хворобливий стан не розуміла значення своїх дій.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її адвокат підтримали доводи апеляційної скарги і просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким поновити строк позовної давності та задовольнити позовні вимоги.
Відповідачка ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, відповідач ОСОБА_5 заперечили щодо задоволення
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає
Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до вимог ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з вимогами ст.215 ЦК України, п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 “ Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо встановлена законом, а оспорюваним є той правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але який у разі, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, може бути судом визнаний недійсним.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів. Їх невиконання є підставою для визнання правочинів недійсними.
В суді І інстанції в уточнених позовних вимогах апелянт ОСОБА_1 просить суд визнати договір дарування недійсним з підстав ст.ст.203, 215 ЦК України, так як він не відповідає вимогам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Окрім цього зазначила, що такого договору не вона не укладала, так як в цей час перебувала на стаціонарному лікуванні.
Суд І інстанції прийшов до правильного висновку, що 01 жовтня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір дарування, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 спірний житловий будинок, який розташований за адресою АДРЕСА_1.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник підтвердили, що договір дарування складений нею, однак вважають, що апелянт уклала його в результаті помилки. А тому, 15 жовтня 2010 року вони з цих підстав звернулись в суд із новою позовною заявою про визнання договору недійсним в результаті помилки.
Окрім того, вирішуючи спір, суд обґрунтовано виходив з того, що на спірні правовідносини поширюються норми Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, оскільки правовідносини, на які посилається ОСОБА_1 виникли на час дії вказано кодексу, у 2003 pоці. При цьому суд, обґрунтовано послався на норми закону, які регулюють питання позовної давності, зокрема, ст. 71 ЦК України встановлює загальний строк позовної давності у три роки.
Відповідно до статті 76 ЦК України ( в редакції 1963 року) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Відповідно до оскаржуваного договору, він підписаний сторонами в присутності нотаріуса ОСОБА_5, особу сторін встановлено, їх дієздатність, а також перевірено належність ОСОБА_1 відчужуваного будинковолодіння.
Таким чином, із моменту укладення договору дарування до звернення із позовом до суду пройшло біля 6 років.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.
Голослівними є посилання апелянта на пропуск строку позовної давності з поважних причин у зв’язку з довготривалим розслідуванням кримінальної справи за фактом підробки документів, оскільки спростовуються матеріалами справи і ніякими доказами не підтверджено. Досудове слідство по даній кримінальній справі закінчено 07 листопада 2007 року винесенням постанови про закриття кримінальної справи із-за відсутності події злочину. Крім того порушення кримінальної справи не було перешкодою для звернення до суду з даним позовом в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів не приймає до уваги доводів апелянта про те, що про договір дарування вона дізналась в літку 2004 року, оскільки як вже встановлено судом, ОСОБА_1, укладаючи договір дарування житлового будинку розуміла значення своїх дій та правові наслідки укладення такого договору.
Не заслуговують на увагу колегії суддів, посилання апелянта на незаконність рішення суду І інстанції, у зв’язку з тим, що суд вирішив спір у її відсутності, а зобов’язаний був відкласти розгляд справи. Як вбачається з матеріалів справи, апелянт була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, про що свідчить розписка (а.с.140). Окрім того, 06 вересня 2010 року участь у розгляді даної цивільної справи брав її представник ОСОБА_2, який представляв інтереси ОСОБА_1
Колегія суддів, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин, вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 такою, що не підлягає задоволенню, а тому залишає без змін оскаржуване судове рішення.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313-317, 319, 324,325 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити
Рішення Чортківського районного суду від 06 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: підпис
Судді: два підписи
З оригіналом згідно :
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області : Б.І. Сташків