Cправа № 2а-1422/10
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2010 року м. Донецьк
Київський районний суд м. Донецька
в складі: головуючого судді: Коваленка В.В.,
при секретарі: Бердеєві Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Київського районного суду м. Донецька справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області про визнання неправомірними дій посадових осіб та зобов’язання провести перерахунок пенсії,-
ВСТАНОВИВ
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області, в якому просив визнати неправомірними дії посадових осіб, та зобов’язати відповідача провести перерахунок призначеної йому пенсії.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з»явився, надав до суду заперечення, відповідно до яких посилається на безпідставність позовних вимог, оскільки вважає, що виплата пенсій позивачу відбувалася на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи » повинен проводитися виходячи з розміру 19 грн. 91 коп. Після прийняття Конституційним судом України рішення від 22 травня 2008 року № 10-рн/2008 у справі № 1-28/2008 відбувалася на підставі постанови Кабінету Міністрів №530 від 28 травня 2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка набрала чинності з 22 травня 2008 року, а з 1 липня 2008 року - постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16 липня 2008 року «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян ». Крім того, вважає, що позивачем був пропущений строк на подання позовної заяви. Просив розглянути позов за його відсутності та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Суд, заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області про визнання неправомірними дій посадових осіб та зобов’язання провести перерахунок пенсії, підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 належить (віднесений) до першої категорії як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серія Є № 025204 від 01 вересня 2004 року (арк. справи 7), визнаний інвалідом третьої групи.
25 вересня 2009 року позивач звернувся до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області з вимогами про перерахування його пенсії, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інваліду 3-ї групи, відповідно до вимог ст. 23 Закону України « Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб » з 01 вересня 2004 року замість пенсії за вислугу років призначити йому пенсію по інвалідності у розмірі пенсії за вислугу років з урахуванням ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ».
Зазначені вимоги ОСОБА_1 відповідачем задоволені не були.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-4, який відповідно до його преамбули визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Абзацом другим преамбули цього Закону передбачено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Частиною 3 статті 4 даного Закону передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг визначене статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Пунктом 2 частини 1 статті 8 зазначеного Закону таке право закріплене за особами, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел.
Право вибору пенсійних виплат передбачене статтею 10 наведеного Закону, і означає, що особі, яка має одночасне право на різні види пенсії: за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Абзац перший пункту 13 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, у разі, якщо особа має право на отримання пенсії, у тому числі відповідно до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону, фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (надалі - спеціальний закон), оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Розділ 8 даного Закону передбачає правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4. Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Приписами зазначеної статті встановлено, що з 1 січня 2007 року максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), призначених (перерахованих) у 2006 - 2007 роках відповідно до цього Закону, не може перевищувати 12 мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на місяць згідно із Законом № 489-5 від 19 грудня 2006 року. Такий самий граничний розмір визначений даною статтею для пенсій призначених у 2006 році відповідно до Закону № 3235-15 від 20 грудня 2005 року. Проаналізувавши норми даної статті суд зазначає, що ними визначений загальний граничний (максимальний) розмір пенсій, призначених (перерахованих) за нормами спеціального закону, у 2006-2007 роках, а також граничний розмір пенсій призначених за спеціальним законом у 2006 році.
Стаття 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, зокрема призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідних розмірах - інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Виплата зазначеної пенсії відповідно до статті 53 даного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Нормами статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника. Зазначені норми розповсюджуються на позивача як віднесеної до категорії 1.
Частина четверта статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.
Суд зазначає, що даною нормою визначений для даної категорії нижчий розмір державних пенсій. Таким чином, якщо нормами статті 49 спеціального закону передбачений максимальний розмір, то частиною 4 статті 54 даного закону нижчий розмір державної пенсії для інвалідів, віднесених виключно до першої категорії, та у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Посилання відповідача на частину 5 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою визначено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, внаслідок чого відповідач керувався розміром 19 гривень 91 копійка, що визначені постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету» від 3 січня 2002 року № 1 (зі змінами внесеними постановою № 895 від 13 липня 2004 року), суд не приймає, оскільки ототожнювати порядок і розмір в силу різного правового навантаження цих значень неможливо. Якщо „порядок" відповідає на питання „як, яким чином", то „розмір" -„скільки".
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14, а також Закон України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року № 2017-ІП, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону № 2505-4 від 25 березня 2005 року, що діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Статтею 62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року № 489-5, що набрав чинності з 1 січня 2007 року („Урядовий кур'єр" від 23 грудня 2006 року), був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня — 387 гривень, з 1 жовтня -395 гривень.
Зазначена стаття була змінена Законом України від 15 березня 2007 року № 749-5 та існує в новій редакції з 28 березня 2007 року („Урядовий кур'єр" та „Голос України" від 28 березня 2007 року), якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. При цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно 410 грн. 06 коп.; 415 грн. 11 коп.
Таким чином, для позивача як інваліда 3 групи, особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії, нижчий розмір державної та додаткової пенсії повинен розраховуватися, виходячи із наведених розмірів.
Позиція Управління Пенсійного фонду ґрунтується виключно на постановах Кабінету Міністрів України, огляд яких не підтверджує доводи відповідача (йдеться виключно за період 2006 - 2007 років) стосовно того, що будь-яким із них визначений мінімальний розмір пенсії за віком для встановлення нижчого рівня пенсії, у тому числі інвалідам, внаслідок захворювання від аварії на ЧАЕС.
Суд не приймає доводи відповідача, як з огляду на недоведеність приписів зазначених постанов до спірних відносин, так і з огляду на положення принципу законності, визначених пунктами 2-4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтування відповідачем своєї позиції посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 р. № 1 спростовується також приписами пункту 1 та 6 статті 92 Конституції України, статті 71 спеціального закону, відповідно до якого дія його положень не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, а також абзацом 2 преамбули, частиною 3 статті 4, пунктом 2 частини 1 статті 8 та пунктами 13, 16 Прикінцевих положень загального закону, якими передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення. До приведення законодавства України у відповідність із Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня по справі № 1-21/2005), пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Крім того, стосовно посилання відповідача на пропущення позивачем процесуального строку для звернення з позовом до суду, суд вважає, що відповідно до ч.3 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи КАС та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Відповідно до п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров»я або смертю.
На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 11, 69-71, 94, 162, 163, 158-164 КАС України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області про визнання неправомірними дій посадових осіб та зобов’язання провести перерахунок пенсії, задовольнити.
Визнати неправомірними дії посадових осіб Головного Управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку державної та додаткової пенсії з 01 вересня 2004 року відповідно до ст. 49, 50, 54, 59 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ».
Зобов’язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок державної пенсії із розрахунку 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії з розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком з 01 вересня 2004 року відповідно до ст. 49, 50, 54, 59 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи »
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: