Головуючий у 1 інстанції - Слюсар Л.П.
Справа № 22ц-14990/2010р. Доповідач – Черненкова Л.А.
Категорія -46
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2010 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської
області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Дерев`янка О.Г., Красвітної Т.П.
при секретарі - Грало О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільно нажитого майна, -
В С Т А Н О В И Л А:
19 лютого 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, яка нею уточнювалася. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що в березні 2006 року сторони фактично створили сім`ю, а 11 серпня 2006 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем. В період зареєстрованого шлюбу за спільні кошти вони придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 згідно з договором про участь у фонді фінансування будівництва № А 684 від 27 липня 2006 року, вартість якої складає 233 624,55 грн., а з урахуванням проведеного ними внутрішнього ремонту приміщення на суму 40000 грн., загальна сума квартири складає 273 624,55 грн., електроосвітлювальні прибори, ліжко, матрац, кухонне обладнання та меблі, холодильник, системи очищення питної води, пральну машину, нічні шафи, штори, гардеробну кімнату, інших меблів, а всього під час шлюбу нажито майна на загальну суму 306 956,46 грн. Все це майно було нажито ними за рахунок грошових коштів, що були подаровані їм на весілля, її заощаджень та коштів, отриманих ними в якості заробітної плати. Позивачка просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя зазначене майно; поділити між нею та відповідачем зазначену квартиру; визнати за нею право власності на Ѕ частину спірної квартири та визнати за відповідачем право власності на Ѕ частину спірної квартири; визначити порядок користування приміщенням квартири та виділити їй житлові кімнати площею 11,1 кв.м та 12,3 кв.м, відповідачу виділити житлову кімнату площею 21,3 кв.м та лоджію площею 5,6 кв.м, коридор, туалет, ванну кімнату, кухню залишити в загальному користуванні; поділити спільне нажите з відповідачем майно та виділити їй кухонний куточок, холодильник, пральну машину, нічні шафи, матрац, а всього на суму 15694,55 грн., а відповідачу виділити кухню, систему очищення води, електроосвітлювальні прибори, гардеробну кімнату, а всього на суму 17637,36 грн.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2010 року ухвалено: позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково; визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартиру АДРЕСА_1; в іншій частині позову відмовити; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі в розмірі 1730 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині задоволеного позову скасувати, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні її позовних вимог, в іншій частині рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 11.08.2006 року між сторонами зареєстрований шлюб. В шлюбі дітей не має. Шлюб між ними розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2010 року, яке набрало чинності 08 червня 2010 року. При ухваленні рішення визначено, що шлюбні стосунки між сторонами припинено восени 2007 року. Згідно до договору № А684 про участь у Фонді фінансування від 27 липня 2006 року ОСОБА_1 та акціонерний комерційний банк «Аркада» уклали договір, за яким Довіритель на підставі повного визнання правил Фонду Фінансування будівництва за програмою ЗАТ «ДБК «Містобудівник» дає згоду на участь у ФФБ, бере на себе зобов’язання виконувати правила ФФБ, передає кошти банку у довічне управління з метою отримання у власність об’єкта інвестування та встановлення обмеження щодо окремих дій банку з управління цими коштами, а Банк приймає кошти на рахунок ФФБ у довічне управління з подальшим використанням коштів ФФБ у порядку визначеному Правилами ФФБ та Договором. Згідно до договору № А684 про уступку майнових прав від 23.10.2006 року АКБ «Аркада» уступив ОСОБА_1 майнові права на об’єкт інвестування, які Банк набув відповідно до умов Генерального договору від 19.10.2004 року із ЗАТ «ДБК «Містобудівник». Під об’єктом інвестування сторони розуміють квартиру по пр. Миру, об’єкт будівництва 108 (секція 1,2), об’єкт інвестування 85, поверх 13, кількість кімнат 3, загальна площа 77,17 кв.м, повна вартість об’єкта інвестування 233624,55 грн. Відповідно до акту прийому-передачі квартири для виконання оздоблювальних робіт від 05 березня 2007 року забудовник побудував та передав, а пайовик проінвестував та прийняв квартиру № 85, що знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_3; за поштовою адресою пр. Миру, буд.7. Згідно акту прийому-передачі від 08.02.2008 року ОСОБА_1 на 100% проінвестував та прийняв квартиру АДРЕСА_2. Довідкою № 538 від 08.02.2008 року АКБ «Аркада» підтвердив 100% інвестування об’єкта ОСОБА_1 та підтвердив право ОСОБА_1 на отримання у власність об’єкта інвестування квартири АДРЕСА_2. Платежі у рахунок інвестування здійснювалися сторонами у справі, що підтверджується прибутковими касовими ордерами. Перший внесок інвестування був здійснений 27 липня 2006 року, тобто до укладення шлюбу сторонами у справі у розмірі 25496,86 грн., інші внески були здійснені після реєстрації їх шлюбу. Довідкою банку «Фінанси та кредит» підтверджено закриття ОСОБА_1 01.09.2006 року депозитного рахунку на якому сума з процентами склала 21006,11 доларів США на час, коли курс НБУ складав за 1 дол. США 5,05 грн. За розглядом цивільної справи за позовом про визнання договору позики недійсним, встановлено, що на купівлю квартири ОСОБА_1 було взято в борг у свого брата ОСОБА_3 20000 доларів США. Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.01.2009 року власником спірної квартири є відповідач.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, тому це майно підлягає поділу в рівних частках, тобто частка кожного з подружжя дорівнює Ѕ частини спірної квартири. В частині інших заявлених позовних вимог суд не вбачає правових підстав для їх задоволення.
Судова колегія погоджується з висновками суду.
Відповідно до вимог п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" - поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК.
Згідно із ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з ч.2 ст. 372 ЦК України, - у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
За встановленими обставинами у справі між сторонами відсутня домовленість або шлюбний договір про те, що спірна квартира придбана в особисту власність відповідача.
Згідно із ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям, зокрема, за гроші отримані у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини.
Відповідно до положень ст. 65 СК України, згідно з якою договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов'язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов'язань за кредитом.
Аналізуючи докази у справі, судова колегія виходячи з вимог ч.3 ст.61 ЦПК України, а саме: обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, дійшла висновку про те, що посилання в апеляційній скарзі на те, що гроші в розмірі 100000 грн., які апелянт позичив у брата 25.09.2006 року, були використанні в якості грошових внесків за спірну квартиру, що підтверджується рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2010 року, а також ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2010 року (а.с.230 том 1), - не можуть бути оцінено, як придбання спірної квартири за особисті гроші відповідача у справі тому, що відповідно до встановлених обставин вказаними судовими рішеннями – зазначені грошові кошти були витрачені на потреби сім`ї, а саме оплату чергового внеску за квартиру та ремонт квартири.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
З огляду на наведені положення закону діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання ж такого майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка потребує доведення.
Згідно ч.3 ст. 10, ст.ст. 57-60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази повинні бути належними і допустимими. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судова колегія вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до ч.1 ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України судова колегія, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2010 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді