Головуючий у 1 інстанції – Зосименко С.Г.
Справа № 22ц- 14409/2010р. Доповідач – Черненкова Л.А.
Категорія -37
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2010 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Красвітної Т.П., Дерев`янка О.Г.
при секретарі - Грало О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та в його інтересах адвоката ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2010 року по справі за позовом прокурора Індустріального району м. Дніпропетровська в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи: Шоста Дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., ОСОБА_5, орган опіки та піклування Індустріального району м. Дніпропетровська, Служба у справах неповнолітніх Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради про визнання права власності на будинок та земельну ділянку, визнання заповіту недійсним, -
В С Т А Н О В И Л А:
17 вересня 2007 року прокурор Індустріального району м. Дніпропетровська в інтересах малолітньої ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, який неодноразово уточнював. Просив суд визнати право власності на Ѕ частину земельної ділянки та АДРЕСА_1 за ОСОБА_6, визнати право власності на ј частину земельної ділянки та спірного будинку за ОСОБА_3 за заповітом ОСОБА_6 від 06.06.2006 року, зареєстрованому в реєстрі за № 3-3356; визнати за ОСОБА_3 право власності нај частину земельної ділянки та ј спірного будинку в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_7 за правом представлення за заповітом ОСОБА_6; заповіт від 15.03.2007 року посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., виданий ОСОБА_8 на ім’я ОСОБА_1 визнати недійсним; визнати право власності на ј частину земельної ділянки та спірного будинку за ОСОБА_3 за заповітом ОСОБА_8 від 25.05.2006 року; визнати за ОСОБА_3 право власності на ј частину земельної ділянки та спірного будинку в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_7 за правом представлення за заповітом ОСОБА_8; зобов’язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні будинком і земельною ділянкою шляхом надання ОСОБА_3 ключів від АДРЕСА_1. В обґрунтування позову посилався на те, що АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрований у БТІ 22.05.1989 року на ОСОБА_8 і належав йому на підставі договору про надання в безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва житлового будинку згідно рішення виконкому АНД району м. Дніпропетровська № 1255 від грудня 1959 року. Відповідно до акту про право приватної власності на землю земельна ділянка розміром 0,401 га належала ОСОБА_8. Таким чином, дружина власника – ОСОБА_6 має право на Ѕ частину вказаних будинку і земельної ділянки. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_4. За життя нею складено заповіт 06.06.2006 року. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є онукою ОСОБА_8 і ОСОБА_6 та сумісно з ними і зі своєю матір’ю ОСОБА_7, яка є дочкою ОСОБА_8 і ОСОБА_6, проживала у спірному будинку. 17.01.2007 року померла мати ОСОБА_3 – ОСОБА_7 У зв’язку з тим, що малолітня ОСОБА_3 залишилася без батьківського піклування то 22.02.2007 року її опікуном призначено ОСОБА_9, оскільки дідусь ОСОБА_3 – ОСОБА_8 в силу похилого віку не міг виконувати обов’язки опікуна. 24.03.2007 року помер ОСОБА_8 Після смерті ОСОБА_8 опікун ОСОБА_3 в її інтересах зверталась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. У видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено у зв’язку зі зміною заповідачем ОСОБА_6 заповіту від 25.05.2006 року та складено заповіт 15.03.2007 року на все своє майно на користь відповідача, який є також його онуком. Позивач вважає, що вказаний заповіт не відповідає справжній волі заповідача, як передбачено п.3 ст.203 ЦК України, тому що родина відповідача знаходилась з ОСОБА_8 у поганих стосунках, не мав наміру заповідати своє майно відповідачу. Після смерті ОСОБА_8 відповідач самовільно змінив замки у спірному будинку, ключі від будинку ні ОСОБА_3 ні її опікуну не надав, чим перешкоджає ОСОБА_3 користуватися та вільно потрапляти до будинку за власними речами.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2010 року ухвалено: позовні вимоги прокурора в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 задовольнити частково; визнати будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_6 в рівних частках; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1\4 частини будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1\8 частини будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7; зобов’язати ОСОБА_1 усунути перешкоди для ОСОБА_3 в користуванні зазначеним будинком шляхом передачі їй ключів від будинку; в іншій частині позову відмовити; стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати у розмірі 61,42 грн. і 120 грн.
В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та в його інтересах адвокат ОСОБА_2 просять рішення суду змінити, зменшив долю ОСОБА_3 в праві власності до 9/32 частки домоволодіння і земельної ділянки по АДРЕСА_1 з урахуванням вимог ст. 1241 ЦК України - обов’язкової частки у спадщині, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи та судом порушено норми матеріального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг в їх межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 є спадкоємцем 3/8 частки (1/4 + 1/8) нерухомого майна в домоволодінні та земельної ділянки по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом бабусі ОСОБА_6, посвідченого 06 червня 2006 року державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори і зареєстрованого в реєстрі за № 3-3356 та за законом після смерті матері ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 в порядку спадкової трансмісії після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4, та які їй належать на підставі спільної сумісної власності подружжя в розмірі 1\2 частини домоволодіння і 1\2 частини земельної ділянки, зареєстрованих на ім'я ОСОБА_8 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для забудови будинку, посвідченого нотаріально від 22 грудня 1959 року за реєстром № 2-11066 та рішення виконкому від 10.02.1989 року № 74/4 у комунальному підприємстві "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради 22 травня 1989 року в реєстровій книзі № 46 за реєстровим № 517-14 і на підставі Державного Акту на право приватної власності на землю від 11 березня 1998 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 19.02.1998 року № 255 і зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 007985 площею 0,0401 гектарів.
Однак повністю погодитись з такими висновками не можна, тому, що суд не застосував до спірних правовідносин вимоги ст. 1241 ЦК України - обов’язкової частки у спадщині.
У відповідності до ч.1 ст. 1223 ЦК України, - право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Установивши, що спірне майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 і ОСОБА_8, суд першої інстанції при визначенні розміру часток не дав належної оцінки тій обставині, що ОСОБА_8 на час відкриття спадщини після померлої дружини ОСОБА_6 був непрацездатним вдівцем, як інвалід другої групи та особа, яка досягла пенсійного віку – 79 років, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_2, постійно проживав у спадковому домоволодінні разом із дружиною, дочкою ОСОБА_7 та онукою ОСОБА_3 (а.с.45 том1), та відповідно до ст. 1241 ЦК України має право на обов'язкову частку у спадщині, і допустив помилку в обрахуванні часток сторін.
Згідно з роз’ясненнями в постанові Пленуму Верховного Суду України, від 30.05.2008, № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" ч.ч.2,4 п.19 - при визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу. Той зі спадкоємців, який має право на обов'язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї. Якщо той зі спадкоємців, хто має право на обов'язкову частку та не проживав зі спадкодавцем на день його смерті, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
При вирахуванні розміру обов'язкової частки припускається, що заповіту взагалі немає, а відтак враховуються частки усіх без винятку спадкоємців, закликаних до спадкування за законом, тобто тих, які були в живих на час відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК). При цьому наступне "відпадіння" таких спадкоємців зі складу спадкових відносин (смерть, відмова від прийняття спадщини - якщо не уся спадщина була охоплена заповітом, усунення від права на спадкування, неможливість прийняття спадщини у зв'язку з позбавленням їх права на спадкування) жодним чином не впливає на порядок вирахування обов'язкової частки. Головне, щоб на час відкриття спадщини ці особи були живими і вони входили до відповідної черги спадкоємців за законом (ст. ст. 1261 - 1265 ЦК), в тому числі мали право на спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК). Так само не впливає на порядок вирахування обов'язкової частки і наступне приєднання до кола спадкоємців за законом інших спадкоємців в разі зміни черговості одержання права на спадкування (ст. 1259). Таким чином, коло спадкоємців за законом встановлюється на час відкриття спадщини.
Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами у справі, що спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 були переживший чоловік - ОСОБА_8, дочка - ОСОБА_7 та після померлого сина спадкодавця ОСОБА_10 02 січня 2003 року за правом представлення його син ОСОБА_1. Таким чином, відкрилася спадщина на Ѕ частину спадкових домоволодіння і земельної ділянки, встановлено три спадкоємця за законом, кожному з них належало б по 1/6 частини спадкового майна (1/2 : 3 = 1/6). Обов’язкова частка у спадщині ОСОБА_8, як непрацездатного вдівця складає 1/12 частку спадкового майна (1/2 від 1/6). Спадкоємцям за заповітом ОСОБА_3 і ОСОБА_7 належить в рівних частках 5/12 спадкового майна (1/2 - 1/12 = 5/12), а саме по 5/24 частині ( 5/12 : 2 = 5/24). Після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_5, відкрилася спадщина на 5/24 частини спадкового майна. Спадкоємцями за законом першої черги є дочка ОСОБА_3 та батько ОСОБА_8, то кожному з них належить у рівних частках по 5/48 частині спадкового майна ( 5/24 : 2 = 5/48). Таким чином, частка у спадковому майні ОСОБА_3 складає 5/16 частини спадкового майна ( 5/24 + 5/48 = 5/16).
Посилання в апеляційній скарзі про те, що частка у спадщині ОСОБА_3 складає 9/32 частини спадкового майна, - судова колегія вважає неспроможними тому, що вони спростовуються вищевказаними висновками і розрахунками.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду в частині визнання права власності на будинок і земельну ділянку підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст.ст.303,307, п.4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та в його інтересах адвоката ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2010 року - скасувати в частині визнання права власності на будинок і земельну ділянку, та ухвалити в цій частині нове рішення.
Визнати за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 право власності на 5\16 частини житлового будинку з господарчими спорудами і будівлями по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_6, посвідченого 06 червня 2006 року державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори і зареєстрованого в реєстрі за № 3-3356 та за законом після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 в порядку спадкової трансмісії після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4, та який їй належить на підставі спільної сумісної власності подружжя відповідно до рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2010 року в розмірі 1\2 частини АДРЕСА_1, зареєстрованого на ім'я ОСОБА_8 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для забудови будинку, посвідченого нотаріально від 22 грудня 1959 року за реєстром № 2-11066 та рішення виконкому від 10.02.1989 року № 74/4 у комунальному підприємстві "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради 22 травня 1989 року в реєстровій книзі № 46 за реєстровим № 517-14.
Визнати за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 право власності на 5\16 частини земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_6, посвідченого 06 червня 2006 року державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори і зареєстрованого в реєстрі за № 3-3356 та за законом після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 в порядку спадкової трансмісії після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4, та який їй належить на підставі спільної сумісної власності подружжя відповідно до рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2010 року в розмірі ? частини земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, зареєстрованого на ім'я ОСОБА_8 на підставі Державного Акту на право приватної власності на землю від 11 березня 1998 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 19.02.1998 року № 255 і зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 007985 площею 0,0401 гектарів.
В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2010 року - залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді