Справа № 22ц-14285/10 Головуючий у суді 1 інстанції: Чебикін В.П.
Категорія 43 Доповідач: Перцова В.А.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 грудня 2010 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі :
Головуючого судді : Перцової В.А.
Суддів: Глущенко Н.Г., Куценко Т.Р.
При секретарі: Самоткан В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства будівельно-монтажна фірма "Дніпроважбуд" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по оплаті за користування гуртожитком та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства будівельно-монтажна фірма "Дніпроважбуд" про визнання неправомірними вимог щодо оплати послуг по найму жилого приміщення, визнання недійсними наказів про встановлення плати за користування гуртожитком та спонукання укласти типові договори найму жилого приміщення, -
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2006 року ВАТ будівельно-монтажна фірма "Дніпроважбуд" звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і, уточнивши позовні вимоги, просило стягнути з відповідачів на його користь заборгованість по оплаті за користування жилими приміщеннями АДРЕСА_1 у сумі 6 885,21 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачі перебували з ним в трудових відносинах, у зв'язку із чим отримали ордер на проживання в гуртожитку, і проживають у вказаних кімнатах цього гуртожитку яке належить на праві власності ВАТ БМФ "Дніпроважбуд". Ним встановлено плату за проживання в гуртожитку. Відповідачі, які припинили трудові відносини з дочірнім підприємством власника гуртожитку, повинні сплачувати орендну плату у розмірі 10 грн. за 1 кв. м. щомісячно, від чого вони відмовились.
ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ВАТ БМФ "Дніпроважбуд"про визнання неправомірними вимог щодо оплати послуг по найму жилого приміщення, визнання недійсними наказів про встановлення плати за користування гуртожитком та спонукання укласти типові договори найму жилого приміщення.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2007 року задоволено позовні вимоги ВАТ БМФ "Дніпроважбуд", стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 солідарно на користь позивача заборгованість у сумі 6 885 грн. 21 коп. та судові витрати; ОСОБА_2 в задоволенні зустрічного позову до ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" відмовлено.
ОСОБА_2 звернулась до апеляційного суду із апеляційною скаргою і просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по справі, посилаючись на те, що рішення суду не відповідає вимогам норм матеріального права щодо встановлення тарифів на оплату житла, при розгляді справи суд порушив вимоги норм процесуального права, не врахував її доводи та надані докази.
При розгляді справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 подала заяву про залишення її зустрічного позову без розгляду і ухвалою апеляційного суду від 21 грудня 2010 року вказане рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 скасовано, а її позовна заява залишена без розгляду.
Задовольняючи позовні вимоги ВАТ БМФ "Дніпроважбуд", суд першої інстанції виходив з того, що гуртожиток по АДРЕСА_1, де проживають відповідачі, належить на праві власності позивачу, яким як власником встановлено оплату за проживання в гуртожитку окремо для осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, і, які не знаходяться з ним в трудових відносинах; оскільки відповідачі не перебувають з позивачем у трудових відносинах вони повинні оплачувати орендну плату у розмірі 10 грн. за 1 кв. м., але свої обов'язки по оплаті у зазначеному розмірі не виконують.
З такими висновками суду погодитись неможливо, так як вони не відповідають вимогам норм матеріального права та обставинам справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 16 квітня 1998 року ОСОБА_2, яка перебувала з позивачем у трудових відносинах, була надано ордер на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 3). Згодом їй було надано дозвіл на зайняття ще однієї кімнати в цьому гуртожитку - № 13 і вона із чоловіком – ОСОБА_3 та двома неповнолітніми доньками, 1999 та 2002 року народження проживають у цих двох кімнатах жилою площею 34 кв. м. (т. 1 а. с. 4, 5).
Згідно наказу регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській області від 1 жовтня 1998 року вказаний гуртожиток був переданий у колективну власність ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" (т. 1 а. с. 7).
Наказом генерального директора ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" від 28 вересня 2005 року встановлена орендна плата за проживання у гуртожитках товариства у розмірі: для осіб, що перебувають у трудових відносинах з товариством – 5 грн. за 1 кв. м., а для осіб, що не перебувають з товариством у трудових відносинах – 10 грн. за 1 кв. м. (т. 1 а. с. 8).
На підставі цього наказу, у зв'язку із тим, що відповідачка припинила трудові відносини із позивачем, із листопада 2006 року їй стала нараховуватись орендна оплата за проживання у гуртожитку у розмірі 340 грн. щомісячно.
Однак, договір оренди житлових приміщень, де проживають відповідачі, між ними та ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" не укладався.
Ст. 113 ЖК України передбачено, що плата за проживання у гуртожитках визначається відповідно до Положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УССР від 3 червня 1986 року № 208. Відповідно до п. 38 цього Положення, громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування житловою площею та за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), встановлених для будинків державного та громадського житлового фонду.
Як передбачено ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок формування цін (тарифів) на кожний вид житлово-комунальних послуг першої і другої груп (п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 14 Закону) визначає Кабінет Міністрів України. Виконавці (виробники) здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування у встановленому законодавством порядку. Вказані органи затверджують ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги у розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, оскільки, саме до компетенції цих органів у сфері житлово-комунальних послуг, згідно ст. 7 вищезазначеного Закону, належить встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги та вирішення інших питань у сфері житлово-комунальних послуг відповідно до законів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 560 затверджено порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, який поширюється на суб'єктів господарювання усіх форм власності, що надають зазначені послуги. Розмір тарифів визначається по кожному будинку окремо залежно від кількісних показників фактичного надання послуг з урахуванням забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків, прибудинкових територій згідно з типовим переліком послуг.
В матеріалах справи відсутні будь-які дані, які б свідчили про дотримання позивачем при встановленні тарифів на оплату за користування гуртожитком вищезазначених вимог закону.
Посилання позивача на розпорядження голови державної адміністрації від 25 липня 2000 року № 246-р (т. 1 а. с. 39) про надання права керівникам підприємств самостійно встановлювати оплату за проживання у гуртожитках не може бути прийнято до уваги, оскільки, воно не відповідає вимогам Закону України "Про житлово-комунальні послуги", прийнятому 24 червня 2004 року, тобто, після зазначеного розпорядження і до видання позивачем наказу про тарифи на оплату за користування гуртожитком.
Крім того, у цьому розпорядженні зазначено, що встановлений розмір оплати для осіб, які не перебувають із підприємством у трудових відносинах, не повинен перевищувати фактичних витрат. Ніякого розрахунку фактичних витрат на утримання гуртожитку позивач не надав.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" є безпідставними, не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають.
Крім того, як вбачається із наданих в апеляційній інстанції копій судових документів, постановою Київського апеляційного суду від 2 березня 2010 року змінено рішення Господарського суду м. Києва від 3 грудня 2009 року по справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області до Дніпропетровської обласної ради, Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Відкритого акціонерного товариства "Дніпроважбуд" про визнання актів недійсними та визнання права власності, визнано неправомірним включення до статутного фонду товариства у 1995 році, в тому числі, гуртожитку № 4 по АДРЕСА_1, та визнано право власності на даний гуртожиток за державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (т. 2 а. с. 268-289). Постановою Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року вищевказана постанова апеляційного суду залишена без змін (т. 2 а. с. 284-292).
На підставі викладеного апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, рішення районного суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ВАТ БДФ "Дніпроважбуд" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по оплаті за користування гуртожитком відмовити.
Керуючись ст.ст.307, 309 ЦПК України, апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2007 року скасувати.
В задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства будівельно-монтажна фірма "Дніпроважбуд" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по оплаті за користування гуртожитком відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення; може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.
Судді: