Справа № 2о-343/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2010 року Приморський районний суд м. Одеси
у складі: головуючого судді Турецького О.С. при секретарі Курченко В.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні в м. Одесі заяву ОСОБА_1 при зацікавленій особі: Приморський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про встановлення факту постійного проживання,
ВСТАНОВИВ:
Заявниця звернулася до суду з заявою для факту постійного проживання її батьків, ОСОБА_3, а в ті роки - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на території УРСР в 1943-1946 рр. Встановлення даного факту їй необхідно для отримання нею та членами її сім'ї постійної посвідки на проживання в Україні.
ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала вимоги з підстав, викладених у заяві.
Представник зацікавленої особи у судове засідання не з’явився, хоча був повідомлений належним чином, про причини не явки суд не сповістив.
Вивчивши матеріали справи та докази, надані ОСОБА_1, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Після звільнення радянськими військами м. Києва від німецьких загарбників бабуся заявниці з боку батька - ОСОБА_3, а в ті роки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 і її батько - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, постійно проживали на території УРСР в м. Києві з листопада 1943 року по квітень 1946 року за адресою: АДРЕСА_1 (під час війни вулиця мала назву АДРЕСА_2).
Бабуся заявниці працювала в Київському військовому окрузі (колишньому Сталінградському), що перебазувався із Сталінграду до Києва, у відділі бронетанкових і моторизованих військ завідувачем таємним діловодством, а потім в таборі військовополонених № 62.
Дідусь заявниці з боку батька - ОСОБА_4, 1902 р.р., був покликаний на початку Великої Вітчизняної Війни в ряди Червоної Армії Урюпинським районним військовим комісаріатом (РВК). Служив на посаді молодшого командира 2-го Перекопського полку морської піхоти. Загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 при захисті Мекензиєвих гір (на шляху до Севастополя). Батьку заявниці було в цей час 13 років. Рідне місто - Сталінград після 1943 р. було повністю зруйнованим. Тому батько заявниці знаходився зі своєю мамою - в ті роки ОСОБА_2 і після переведення Сталінградського військового округу в м. Київ послідував разом з нею в м. Київ. Батько заявниці постійно проживав там з 13 до 15 років, ходив в школу № 89 Печерського району, вчився там з середини шостого до середини восьмого класу, в 1944 році вступив там у ВЛКСМ.
Відповідно до статті 1 Закону України № 959 - XII від 16 квітня 1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяльність":
"Постійне місце проживання - місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, що не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого терміну, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контракту)".
У архіві МВС України знаходиться особиста справа № 11833 бабусі заявниці, ОСОБА_2.
У ти роки в Радянському Союзі існувала наступна паспортна система. 27 грудня 1932 року у Москві головою ЦВК СРСР М. И. Калининим, головою Раднаркому СРСР В. М. Молотовим і секретарем ЦВК СРСР А. С. Єнукидзе було підписано постанову № 57/1917 "Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР і обов'язкової прописки паспортів".
Відповідно до статті 2 цієї Постанови: "ввести єдину паспортну систему з обов'язковою пропискою по усьому Союзу РСР протягом 1933 року, охопивши в першу чергу населення Москви, Ленінграда, Харкова, Києва, Одеси, Мінська, Ростова-на-Дону і Владивостока".
Стаття 4 цих Постанови встановлювала: "доручити урядам союзних республік привести своє законодавство у відповідність із цього Постановою і Положенням про паспорти".
Відповідно до статті 3 Положення про паспорти: "прописка осіб в місцевостях, де введена паспортна система, безумовно обов'язкова.
Громадяни, що міняють місце свого проживання в межах населених місць, де введена паспортна система, або що знову прибувають в ці населені місця зобов'язані пред'являти свої паспорти через домоуправління для прописки в органах міліції не пізніше за 24 години після прибуття на нове місце" проживання.
Статтею 4 Положення про паспорти встановлювалися, що: "особи у віці до 16 років заносяться в паспорти осіб, на утриманні яких вони перебувають".
Відповідно до ст. 7 Положення про паспорти: "громадянам, що постійно проживають в місцевостях, де введена паспортна система, паспорти видаються на трирічний термін.
Аж до введення паспортної системи по усьому Союзу РСР дозволити органам робітничо-селянської міліції міст при прописці громадян, що знову прибувають, виробляти видачу їм тимчасових посвідчень на термін не більш, ніж три місяці".
У наявних в матеріалах справи копіях архівних документів бабусі заявниці ОСОБА_2 і її батька ОСОБА_3 є відомості, що доводять їх постійне проживання в м. Києві з листопада 1943 р. по квітень 1946 р. Це не три місяці, а два з половиною роки, тобто, у бабусі заявниці було не тимчасове посвідчення на термін, не більш трьох місяців відповідно до ст. 7 Положення про паспорти, а паспорт, який відповідно до ст. 3 Положення про паспорти бабуся заявниці зобов'язана була пред'явити через домоуправління для прописки в органах міліції "не пізніше за 24 години після прибуття на нове місце" проживання.
Відповідно до ст. 9 Положення про паспорти: "У паспорт обов'язково заносилися: а) ім'я, по батькові і прізвище; б) час і місце народження; в) національність; г) соціальне положення; д) постійне місце проживання; е) місце роботи; ж) проходження обов'язкової військової служби; з) особи, внесені до паспорта власника; и) перелік документів, на підставі яких виданий паспорт".
На підставі статті 12 Положення про паспорти: "за проживання без прописки паспорта або тимчасового посвідчення, а також за порушення правил прописки винні підлягають в адміністративному порядку штрафу в розмірі до 100 рублів, а при повторному порушенні правил прописки підлягають карній відповідальності".
Відповідно до статті 13 Положення про паспорти: "особи, на яких покладений обов'язок прописки (управдоми, коменданти, домовласники, квартировласники і тому подібне), підлягають відповідальності, встановленій в ст. 12 цього Положення", тобто "в адміністративному порядку штрафу в розмірі до 100 рублів, а при повторному порушенні правил прописки підлягають карній відповідальності".
Таким чином, Положення про паспорти встановлювало, що "усі громадяни Союзу РСР у віці від 16 років що постійно проживають в містах, робочих селищах, що працюють на транспорті, в радгоспах і на новобудовах, зобов'язані мати паспорти". Усі колишні посвідчення, що раніше служили посвідкою на проживання, відмінялися. Вводилася обов'язкова прописка паспортів в органах міліції "не пізніше за 24 години після прибуття на нове місце" проживання. Обов'язковою стала і виписка - для усіх, хто вибував "з меж цього населеного пункту зовсім або на термін більше двох місяців".
Стаття 4 Постанови "Про видачу громадянам Союзу РСР паспортів на території СРСР"№ 861 від 28 квітня 1933 року встановлювала: "видача паспортів громадянам Союзу РСР виробляється в порядку статей 3 - 10 інструкцій про видачу громадянам Союзу РСР паспортів в Москві, Ленінграді і Харкові".
Відповідно до статті 10 Постанов № 861 від 28 квітня 1933 р. : "у містах Києві, Одесі, Мінську, Ростові н/Дону, Сталінграді" і інших "видача паспортів виробляється на тих самих підставах, як в Москві, Ленінграді і Харкові у 100-киломепровій смузі навколо Москви і Ленінграда і в 50-кілометровій смузі навколо Харкова (згідно особливої інструкції Головного управління робітничо-селянської міліції при ОГПУ, яка затверджена Радою народних комісарів Союзу РСР)".
Стаття 11 Постанови № 861 від 28 квітня 1933 року встановлювала: "громадянам, яким буде відмовлено у видачі паспорта або в прописці в одному з перерахованих в ст. 10 міст і населених пунктів, не дозволяється проживати як в усіх містах і населених пунктах, перерахованих в ст. 10, так і в Москві, Ленінграді і Харкові, в 100-кілометровій смузі навколо Москви і Ленінграда і в 50-кілометровій смузі навкруги м. Харкова.
Громадянам, яким відмовлено у видачі паспорта дається органами робітничо-селянської міліції припис про виїзд в 10-денний термін, а що приїжджає, яким відмовлено в прописці, - припис про виїзд в добовий термін".
14 лютого 1935 року наказом № 0069 вводиться в дію інструкція по паспортній роботі наркома внутрішніх справ СРСР Г. Г. Ягоди з грифом "Цілком таємно". Інструкція по паспортній роботі 1935 року основними завданнями міліції по "підтримці паспортного режиму" в СРСР визначала наступні: недопущення проживання без паспорта і без прописки; недопущення прийому на роботу або службу без паспортів.
Таким чином, відповідно до вищеназваного, бабуся заявниці та її батько по тому, що діяло на той період часу законодавству СРСР і приведеному відповідно до нього законодавству Союзних республік не могли приїхати в м. Київ і проживати там майже три роки заздалегідь не виписавшись з попереднього місця проживання в Сталінградській області і не будучи постійно прописаними в м. Києві. Крім того, в ті роки за чинним законодавством не існувало власності на житло, а житло, в якому проживали ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в Сталінградській області було надано бабусі за місцем роботи.
У січні і лютому 1946 р. відповідно до пункту 21 Особистого листка обліку кадрів архівної справи бабуся заявниці, знаходячись без роботи, постійно проживала в м. Києві разом з батьком заявниці.
Батько заявниці з 1943 по 1946 рік постійно проживав разом з бабусею заявниці в м. Києві, що вказано на листі 10 Особистої справи № 11833 з архіву МВС України в Списку родичів товаришу ОСОБА_2. У рядку 4 Списку записано: ОСОБА_3 - син, 1930 р.р. у стовпці місце знаходження нині вказане - "зі мною в АДРЕСА_2, вчиться в 89-ій середній школі, 7-ій клас".
Таким чином, усі вищеназвані записи свідчать про те, що бабуся заявниці - ОСОБА_2 і її батько - ОСОБА_3 мали постійне місце проживання на території УРСР, постійно проживали в м. Києві не менше одного року, а саме з листопада 1943 року по квітень 1946 року до цього часу не мали постійного місця проживання в Сталінградській області і на інших територіях РРФСР і інших республік, були виписані звідти, мали намір проживати в м. Києві необмежений термін, їх проживання не було обмежене певною метою, і не було наслідком виконання ОСОБА_2 службових обов'язків або зобов'язань за договором оскільки відповідно до пункту 21 Особистого листка обліку кадрів архівної справи ОСОБА_2 в 1943-1944 роках працювала завідувачем таємним діловодством бронетанкового відділу в м. Сталінград і в м. Києві, а з грудня 1944 р. по грудень 1945 р. працювала рахівником ПФС в Управлінні таборів військовополонених № 62. У січні і лютому 1946 р. відповідно до того ж пункту 21 Особистого листка обліку кадрів справи № 11833, знаходячись без роботи, також постійно проживала разом з батьком заявниці в м. Києві. Тобто, відповідно до поняття "Постійного місця проживання", даному в статті 1 Закону України № 959 - XII від 16 квітня 1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяльність" ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мали постійне місце проживання на території УРСР з листопада 1943 по квітень 1946 року.
Встановлення юридичного факту постійного проживання ОСОБА_3, а в ті роки - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в 1943-1946 рр. в м. Києві заявниці необхідно для отримання ОСОБА_1 і членами її сім'ї постійної посвідки на проживання в Україні.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212-215, 218, 234, 256, 257, 258 ЦПК України,
ВИРІШИВ:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_3, а в ті роки - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на території УРСР в 1943-1946 рр.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 10-дений строк з дня проголошення рішення.
Суддя Турецький О.С.