У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 13 листопада 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 23 серпня 2007 року.

         Вироком Печерського районного суду м. Києва від 10 травня 2007 року 

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 2 роки позбавлення волі.

         Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати у сумі 423 грн. 68 коп. за проведення експертизи.

         Цим вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що 24 жовтня 2006 року, приблизно о 19 год. 10 хв., знаходячись біля будинку №12 по вул. Січневого Повстання у м. Києві, із погрозою застосування насильства та застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя і здоров'я, він відкрито заволодів майном потерпілої ОСОБА_2 на загальну суму 15600 грн. і з місця події зник.      

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 23 серпня 2007 року вирок Печерського районного суду м. Києва від 10 травня 2007 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного йому покарання скасовано, за ч. 2 ст. 186 КК України йому призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі, а в решті - залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок апеляційного суду змінити, із застосуванням ст. 69 КК України призначити йому більш м'яке покарання, ніж призначив цей суд. При цьому він посилається на те, що суд не врахував щире каяття у вчиненому та те, що він раніше не судимий, потерпілій не завдано матеріальних збитків і моральних страждань, а також не враховано його матеріальне і сімейне становище.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про залишення вироку без зміни, а касаційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновки суду про винність ОСОБА_1 у відкритому заволодінні майном потерпілої ОСОБА_2 за встановлених судом і викладених у вироку обставин, підтверджені зібраними органами досудового слідства та дослідженими у судовому засіданні доказами, яким дано належну оцінку.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, злочинні дії засудженого ОСОБА_1 вірно кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 186 КК України як грабіж, поєднаний із насильством, яке не є небезпечне для життя і здоров'я потерпілої та погрозою застосування такого насильства.

Тому доводи засудженого про те, що злочином потерпілій не заподіяно матеріальних збитків та моральних страждань, колегія суддів вважає такими, що суперечать фактичним обставинам справи.

Що ж стосується посилань засудженого на суворість призначеного йому покарання, то колегія суддів вважає їх безпідставними.

Перевіркою матеріалів справи касаційним судом встановлено, що апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що призначене ОСОБА_1 покарання судом першої інстанції із застосуванням ст. 69 КК України є явно несправедливим тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. 

Як видно із вироку Печерського районного суду м. Києва, при призначенні ОСОБА_1 покарання цей суд визнав обставинами, що пом'якшують покарання, щире каяття засудженого та вчинення ним злочину внаслідок збігу тяжких особистих обставин, які передбачені п.п. 1 та 5 ч. 1 ст. 66 КК України, а також те, що на його утриманні перебувають особи похилого віку - дід та баба ОСОБА_3, ОСОБА_4, обидва 1938 року народження.

Разом із тим, як обгрунтовано зазначено у вироку апеляційного суду, перебування зазначених вище осіб на утриманні засудженого не є обставиною, що пом'якшує покарання, а щире каяття та збіг особистих обставин, з урахуванням тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину та конкретних обставин його вчинення, не давали суду першої інстанції підстав для призначення йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі, встановленою санкцією закону, за яким його визнано винним.

Тому, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, зазначені обставини, що пом'якшують покарання, та конкретні дані про особу засудженого ОСОБА_1, апеляційний суд призначив йому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 186 КК України, яке відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Підстав вважати призначене засудженому несправедливим внаслідок суворості, у колегії суддів немає, бо апеляційним судом воно призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК України.

Враховуючи наведене, належних підстав для пом'якшення призначеного ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у справі немає.

         На підставі наведеного, керуючись статтями 394-396 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА :

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду м. Києва від 23 серпня 2007 року щодо нього - без зміни.

СУДДІ :

         Міщенко С.М.                    Паневін В.О.                     Філатов В.М.