Справа № __2-5413__
2010р.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«_29_» жовтня 2010р. Свердловський міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді Бабенко С.Ш.,
при секретарі Пархоменко Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Свердловська Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3) про визнання договору довічного утримання (догляду) дійсним та визнання права власності, -
в с т а н о в и в:
Позивач за первісним позовом звернулася до Свердловського міського суду із позовною заявою до відповідача про поділ спільного майна подружжя, в обґрунтування якої вказує, що 17.12.1983р. між позивачем за первісним позовом та відповідачем зареєстровано Ленінською сільрадою м.Свердловська Луганської області шлюб, про що складено актовий запис №148 від 17.12.1983р. (свідоцтво про укладання шлюбу НОМЕР_1). При реєстрації шлюбу позивач за первісним позовом прийняла прізвище чоловіка, її дошлюбне прізвище – ОСОБА_1.
Під час сумісного проживання та шлюбу, відповідачем набуте майно у вигляді домоволодіння АДРЕСА_1, загальною площею 40,8 кв.м., житловою площею 20,3 кв.м, до якого належать господарські будівлі і споруди: «Е» - вбиральня.
Зазначене домоволодіння відповідач набув у 2001 році, тобто під час шлюбу. Набуте відповідачем зазначене майно у відповідності до ст.60 СК України, належить як дружині так і чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Проте, всупереч цього, відповідач перешкоджає позивачу за первісним позовом визначати згаданий режим володіння та користування належного їм на праві спільної сумісної власності зазначеного домоволодіння. Відповідач не дає позивачу за первісним позовом ключі від будинку, забороняє ним користуватися, забороняє користуватися городом.
Стаття 69 СК України встановлює, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У ст.70 Сімейного кодексу зазначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Ні якої домовленості щодо розподілу будинку АДРЕСА_1 у позивача з відповідачем не має, шлюбний договір не укладено.
Таким чином, зважаючи на ті перепони у користуванні даним будинком, які чинить відповідач і на відсутність розірваного шлюбу, позивач за первісним позовом має повне право на поділ будинку АДРЕСА_1 на рівні частки та виділення на її користь 1/2 частки будинку за вказаною адресою.
На підставі викладеного, позивач за первісним позовом просить постановити рішення, яким майно, набуте позивачем за первісним позовом разом із відповідачем, поділити; виділити на користь позивача ОСОБА_1 1/2 частку домоволодіння АДРЕСА_1 Луганської області, загальною площею 40,8 кв.м, житловою площею 20,3 кв.м, до якого належать господарські будівлі і споруди: «Е» - вбиральня; виділити на користь відповідача ОСОБА_2 1/2 частку домоволодіння АДРЕСА_1, загальною площею 40,8 кв.м, житловою площею 20,3 кв.м, до якого належать господарські будівлі і споруди: «Е» - вбиральня.
У судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 підтвердила обставини, викладені у позовній заяві та наполягає на задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав, звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до відповідача - позивача за первісним позовом, про визнання договору довічного утримання (догляду) дійсним та про визнання права власності, в обґрунтування якої вказує, що дійсно, між ними укладено шлюб та вони, є чоловіком та дружиною.
Позивач за зустрічним позовом вважає, що відповідач за зустрічним позовом помилково вважає, що домоволодіння АДРЕСА_1 Луганської області є спільною сумісною власністю подружжя.
Зазначене домоволодіння належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності №92 від 18.06.1979р., виданого Ленінською селищною радою і зареєстрованого бюро технічної інвентаризації за №1852/9 від 18.06.1979р., що підтверджується відповідно свідоцтвом, реєстраційним записом господарчої книги та технічним паспортом на домоволодіння. 18.06.2001р. ОСОБА_4 та він прийшли до угоди щодо того, що він буде здійснювати за ОСОБА_4 догляд та її утримання, та вона за це передає йому право власності на належний їй будинок. На підставі цього між ОСОБА_4 ним того ж числа укладено договір довічного утримання (догляду), який за своєю юридичною природою є правочином.
Відповідно до ст.425 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963р.), за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.
В укладеному договорі було визначено та досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов договору, а саме: нерухоме майно (домоволодіння АДРЕСА_1), що передається ОСОБА_4 у власність позивача за зустрічним позовом; зобов’язання про довічне матеріальне забезпечення; види догляду; грошова оцінка матеріального забезпечення; житло, що буде надано для мешкання ОСОБА_4; вид харчування; конкретні форми догляду та види допомоги; періодичність забезпечення ОСОБА_4 утриманням та доглядом, з приводу чого цей договір є укладеним. На підтвердження укладання договору довічного утримання (догляду) ОСОБА_4 передала позивачу за зустрічним позовом правовстановлюючі документи на будинок та взяла на себе зобов’язання у короткий термін оформити належний нотаріальний договір. Між тим, відразу оформлення договору довічного утримання (догляду) належним чином не склалось, бо ОСОБА_4 захворіла. З часу укладання зазначеного договору позивач за зустрічним позовом, зі свого боку, сумлінно виконував свої обов’язки за умовами договору. Факт укладання договору довічного утримання (догляду) між відповідачем-позивачем за зустрічним позовом та ОСОБА_4 та виконання з його боку узятих за договором обов’язків, може підтвердити онук ОСОБА_4 - ОСОБА_3, третя особа за позовом.
Після тривалої хвороби ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про її смерть НОМЕР_2, актовий запис №11 від ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно ст.128 п.1 ЦК УРСР (в редакції 1963р.) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Стаття 47 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963р.) встановлює, нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою ст.48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Фактичні обставини справи повністю відповідають зазначеним нормам права. Отже, суд має всі необхідні підстави для визнання договору довічного утримання (догляду) від 18.06.2001р. дійсним, адже на момент його укладення здійснити повне юридичне оформлення не було можливості.
З часу смерті ОСОБА_4 позивач за зустрічним позовом постійно користувався домоволодінням за зазначеною адресою, ніс відповідні витрати по утриманню домоволодіння, сплачував за комунальні послуги. Виконання взятих за договором обов’язків по утриманню (догляду) за ОСОБА_4 позивач за зустрічним позовом здійснював за рахунок коштів, які належали йому особисто та які були здобуті внаслідок підприємницької діяльності.
На підставі викладеного, позивач за зустрічним позовом просить постановити рішення, яким визнати договір довічного утримання (догляду), укладений 18.06.2001р. між ним та ОСОБА_4 дійсним; визнати за ним право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 Луганської області, загальною площею 40,8 кв.м, житловою площею 20,3 кв.м, до якого належать господарські будівлі і споруди: «Е» - вбиральня.
У судовому засіданні позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 підтвердив обставини, викладені у зустрічній позовній заяві та наполягає на задоволенні його позовних вимог, як відповідач за зустрічним позовом позов не визнав у повному обсязі.
У судовому засіданні відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 підтвердила обставини, викладені у зустрічній позовній заяві щодо набуття права власності на спірне домоволодіння її чоловіком, та не заперечує проти заявлених позивачем вимог щодо набуття ним права власності на цей будинок, однак вважає, що вона як дружина позивача також має право на 1/2 частину спірного будинку, оскільки право власності на цей будинок набуте її чоловіком у період шлюбу із нею, з приводу чого вона просить її вимоги за первісним позовом також задовольнити у повному обсязі.
Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 надав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, проти задоволення позовних вимог по встановленню права власності на зазначене майно за ОСОБА_2 не заперечує. Одночасно у відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 надав пояснення, в яких зазначив, що він є онуком померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4 по лінії своєї матері, з приводу чого надав відповідні документи на підтвердження цього факту. Його бабусі ОСОБА_4 за життя належало домоволодіння АДРЕСА_1, яка у червні 2001р. уклала з ОСОБА_2 договір довічного утримання (догляду). Відповідно до укладеного договору ОСОБА_4 передала ОСОБА_2 право власності на належний їй будинок, а ОСОБА_2 зобов’язався здійснювати за нею догляд та її утримання. До дня смерті ОСОБА_4 ОСОБА_2 належним чином виконував свої обов’язки по догляду та утриманню його бабусі та набув право власності на цей будинок.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню, а позовні вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, у тому числі, і майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. На підставі положень ст.ст.57, 61 СК України, ст.52 ЦК України майно приватного підприємства або фізичної особи-підприємця не є об'єктом загальною сумісною власністю подружжя. Згідно п.29 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним і поділ майна подружжя» №11 від 21.12.2007р., «вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати об'єм спільно н ажитого майна, що є на час припинення спільного ведення господарства, з’ясувати джерело і час його придбання» .
Згідно ст.ст.328, 331 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Положеннями ч.1 ст.202 ЦК України передбачено, що правочином є дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. При цьому, згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Згідно ч.1 ст.207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Відповідно до ст.425 Цивільного кодексу України (в редакції 1963р.) за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.
Відповідно п.1 ст.128 ЦК України (в редакції 1963р.) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Стаття 47 ЦК України (в редакції 1963р.) встановлює, нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою ст.48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Судом достовірно встановлено, що між позивачем за первісним позовом та відповідачем-позивачем за зустрічним позовом 17.12.1983р. укладено шлюб. Також встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 м.Свердловськ Луганської області, загальною площею 40,8 кв.м., житловою площею 20,3 кв.м., до якого належать господарські будівлі і споруди: «Е» - вбиральня, належить на праві власності – ОСОБА_4. Зазначений будинок, належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності №92 від 18.06.1979р., виданого Ленінською селищною радою і зареєстрованого бюро технічної інвентаризації за №1852/9 від 18.06.1979р., що підтверджується відповідно свідоцтвом, реєстраційним записом господарчої книги та технічним паспортом на домоволодіння.
18.06.2001р. ОСОБА_4 та ОСОБА_2 прийшли до угоди щодо того, що останній буде здійснювати за ОСОБА_4 догляд та її утримувати, а вона передає йому право власності на належний їй будинок. На підставі цього сторонами того ж числа було укладено договір довічного утримання (догляду). За своєю юридичною природою укладений договір є правочином.
В укладеному договорі визначено та досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов договору, а саме: нерухоме майно (домоволодіння АДРЕСА_1 Луганської області), що передається ОСОБА_4 у власність ОСОБА_2; зобов’язання про довічне матеріальне забезпечення; види догляду; грошова оцінка матеріального забезпечення; житло, що буде надано для мешкання ОСОБА_4; вид харчування; конкретні форми догляду та види допомоги; періодичність забезпечення ОСОБА_4 утриманням та доглядом, та з цього приводу зазначений договір є укладеним.
На підтвердження укладання договору довічного утримання (догляду) ОСОБА_4 передала ОСОБА_2 правовстановлюючі документи на будинок та взяла на себе зобов’язання у короткий термін оформити належний нотаріальний договір. Однак відразу оформлення договору довічного утримання (догляду) належним чином не склалось, оскільки ОСОБА_4 захворіла. З часу укладання зазначеного договору ОСОБА_2, зі свого боку, сумлінно виконував свої обов’язки за умовами договору щодо догляду та утримання ОСОБА_4 Факт укладання договору довічного утримання (догляду) між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та виконання ним узятих за договором обов’язків, підтверджено у судовому засіданні поясненнями ОСОБА_1 та письмовими поясненнями онука ОСОБА_4 – третьою особою ОСОБА_3
Одночасно судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про її смерть НОМЕР_2, актовий запис №11 від ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно п.1 ст.128 ЦК України (в редакції 1963р.) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Стаття 47 ЦК України (в редакції 1963р.) встановлює, нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч.2 ст.48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Фактичні обставини справи повністю відповідають п.1 ст.128 ЦК України та ст.47 ЦК України (в редакції 1963р.). Таким чином, суд має всі підстави для визнання договору довічного утримання (догляду) від 18.06.2001р. дійсним, адже на момент його укладення здійснити повне юридичне оформлення укладеної між сторонами угоди не було можливості.
З часу смерті ОСОБА_4 ОСОБА_2 постійно користувався домоволодінням за зазначеною адресою, ніс відповідні витрати по утриманню домоволодіння, оплачував надані комунальні послуги.
Судом також встановлено, що виконання узятих за договором обов’язків по утриманню (догляду) за ОСОБА_4 ОСОБА_2 здійснював за рахунок коштів, які належали йому особисто, та які були здобуті в наслідок підприємницької діяльності.
Відповідно до ст.57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, у тому числі, і майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. На підставі положень ст.ст.57,61 Сімейного кодексу України, ст.52 ЦК України майно приватного підприємства або фізичної особи-підприємця не є об'єктом загальною сумісною власністю подружжя. До того ж висновку прийшов Пленум Верховного Суду України у п.29 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання не його дійсним і поділ майна подружжя» №11 від 21.12.2007р., за умовами якої визначено, що «вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати об'єм спільно н ажитого майна, що є на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання» .
Таким чином, приймаючи до уваги викладені обставини та положення ст.ст.57,61 СК України, ст.52 ЦК України, висновки, що закріплені у постанові Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007р., домоволодіння АДРЕСА_1 хоча і було набуте під час шлюбу з ОСОБА_1, але це набуття відбулося внаслідок укладання договору довічного утримання (догляду) і за рахунок особистих коштів, здобутих внаслідок підприємницької діяльності ОСОБА_2
Таким чином, спірне домоволодіння АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю подружжя, з приводу чого позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не може претендувати на нього та вимагати його поділу.
Судом також встановлено, що третя особа ОСОБА_3 є онуком померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4. Зазначене підтверджується тим, що мати третьої особи, ОСОБА_5 є донькою померлої ОСОБА_4, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження НОМЕР_3 від 25.02.2010 р. Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб НОМЕР_4 від 13.05.2010р. ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_7 та узяла його прізвище. Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_5, актовий запис №9 від 13.01.1977р. ОСОБА_5 є матір’ю третьої особи ОСОБА_3
У судовому засіданні третя особа ОСОБА_3 підтвердив, що у червні 2001р. ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_2 договір довічного утримання (догляду), за яким вона передала ОСОБА_2 право власності на належний їй будинок, а ОСОБА_2 зобов’язався здійснювати за нею догляд та її утримання. До дня її смерті ОСОБА_2 належним чином виконував свої обов’язки по догляду та утриманню ОСОБА_4
Згідно ч.2 ст.220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Судом встановлено, що сторонами всі ці умови виконані у повному обсязі, правових перешкод щодо встановлення права власності за ОСОБА_2 не має, тому зустрічний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
На підставі ст.ст.15,16,202,203,208,220,328,744,745 Цивільного кодексу України, ст.ст.60,63,69,70 Сімейного кодексу України, ст.ст.47,48,128,425 Цивільного кодексу України в редакції 1963р. з наступними змінами та доповненнями, керуючись ст.ст.10-15,60,212-215, 223, 294 ЦПК України, суд
в и р і ш и в :
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовити за необгрунтованністю.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання (догляду) дійсним та визнання права власності задовольнити у повному обсязі.
Визнати договір довічного утримання (догляду), укладений 18.06.2001р. між мною ОСОБА_2 та ОСОБА_4, дійсним.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 40,8 кв.м, житловою площею 20,3 кв.м, до якого належать господарські будівлі і споруди: «Е» - вбиральня.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через суд першої інстанції до апеляційного суду Луганської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий