Цивільна справа №2-3744-1/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 грудня 2010 року Солом’янський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Зінченко С.В.
при секретарі Шолудченко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова Академії медичних наук України про поновлення на роботі, –
в с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив скасувати наказ відповідача про звільнення позивача з займаної посади, як такого, що не відповідає займаній посаді, поновити позивача на посаді старшого наукового співробітника відділу хірургії магістральних судин Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О.Шалімова та стягнути з відповідача на користь позивача його середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що наказом відповідача №177/1Н від 06.10.2010 року його було звільнено з займаної ним посади старшого наукового співробітника відділу хірургії магістральних судин, як такого, що не відповідає займаній посаді, відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України та на підставі рішення атестаційної комісії, затвердженого Вченою радою інституту, рапорту начальника відділу кадрів та згоди профспілкового комітету.
Позивач вважає проведену атестацію такою, що проведена з численними порушеннями нормативних актів, висновок атестації - необґрунтованим та упередженим, проведене засідання профспілкового комітету – формальним та однобічним.
Також позивач вказує на те, що в день звільнення він не був ознайомлений з наказом, а трудова книжка була йому видана та проведено розрахунок по заробітній платі лише наступного дня після звільнення.
Виходячи з викладеного та посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, позивач та його представник в судовому засіданні просили позов задовольнити повністю, стягнувши також з відповідача витрати позивача в сумі 4000,00 гривень, пов’язані з отриманням ним правової допомоги.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, надала письмові заперечення (а.с. 31, 32), в яких зазначила, що як при проведенні чергової атестації наукових співробітників, так і при розгляді питання на засіданні профспілкового комітету, і так само при виданні оскаржуваного наказу відповідачем було дотримано всіх вимог чинного законодавства та підзаконних нормативних актів.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, допитавши свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 06 жовтня 2010 року відповідачем видано наказ № 177/1Н «Про звільнення з роботи» (а.с. 14, 35), яким ОСОБА_4, старшого наукового співробітника відділу хірургії магістральних судин, звільнено з роботи 06 жовтня 2010 року, як такого, що не відповідає займаній посаді, відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Згідно з вказаним наказом підставами для його видання є рішення атестаційних комісій, затверджених Вченою радою інституту 02.07.2010 року протокол №7, рапорт начальника відділу кадрів ОСОБА_2 про відсутність вільних ставок та згода профспілкового комітету (виписка з протоколу засідання профкому №9 від 27 вересня 2010 року).
Відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці.
Як встановлено з матеріалів справи та пояснень сторін, 23 червня 2010 року відповідачем було проведено атестацію наукових співробітників інституту за результатами якої було прийнято відповідні рішення №1, 2, та 3.
Рішенням атестаційної комісії №2 «Про підсумки проведення атестації наукових співробітників» від 23.06.2010 року вирішено вважати таким, що не відповідає займаній посаді ОСОБА_4, позивача у справі.
Вказане рішення прийнято у відповідності до Положення про атестацію наукових працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 1999 року №1475 (а.с. 54-58), про що зазначається в рішенні.
В подальшому вказане рішення було затверджено на засіданні Вченої ради від 02 липня 2010 року прокол №7 (а.с. 44-48).
Позивач та його представник в обґрунтування позовних вимог посилались на порушення відповідачем порядку проведення атестації, необґрунтованість та невідповідність її висновків фактичним обставинам, зокрема, невідображення в атестаційному листі ОСОБА_4 від 23.06.2010 року (а.с. 17) критеріїв оцінки відповідності особи займаній посаді з урахуванням вимог до такої посади, визначених посадовою інструкцією позивача, затвердженою директором ІХ та Т АМН України В.Ф.Саєнко (а.с. 15, 16).
Суд критично ставиться до таких тверджень позивача та його представника, оскільки згідно з п. 22 Положення про атестацію наукових працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 1999 року №1475, рішення щодо результатів атестації може бути оскаржене науковим працівником керівнику наукової установи чи установи або організації вищого рівня протягом одного місяця з дня його прийняття, що не зупиняє його виконання.
Проте під час розгляду справи достовірно встановлено, що рішення атестаційної комісії №2 позивачем у визначеному положенням порядку не оскаржувалось, хоча позивач неодноразово повідомляв співробітників про такі наміри, що підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Крім того, позивач та його представник в обґрунтування своїх вимог посилаються на посадову інструкцію позивача без дати, затвердженою директором ІХ та Т АМН України В.Ф.Саєнко (а.с. 15, 16), в той час як дійсною та чинною є посадова інструкція старшого наукового співробітника відділу хірургії магістральних судин НІХтаТ ім. О.О.Шалімова ОСОБА_4 затверджена директором інституту Ю.В.Поляченко 15.12.2009 року з підписом позивача про ознайомлення з нею (а.с. 59-63).
Згідно п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст.40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов’язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров’я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.
Таким чином, на думку суду, вирішальне значення для прийняття рішення про законність звільнення позивача з підстав, передбачених п. 2 ст. 40 КЗпП України, мають фактичні дані, що свідчать про неможливість виконання працівником покладених на нього обов’язків, а такими даними і є відповідне рішення атестаційної комісії, прийняте та затверджене у установленому порядку.
Виходячи з наведеного, твердження позивача та його представника в частині необґрунтованості підстави звільнення та порушення при проведенні самої атестації слід визнати такими, що спростовуються матеріалами справи, показами свідків та фактично встановленими в судовому засіданні обставинами.
В свою чергу твердження позивача та його представника щодо формального та однобічного розгляду питання на засіданні профспілкового комітету спростовуються копією протоколу №9 засідання профкому від 27.09.2010 року (а.с. 20-23), на якому також був присутній представник позивача, копією виписки з вказаного протоколу (а.с. 49), а також показами допитаного свідка ОСОБА_3.
Суд також не погоджується з твердженням позивача та його представника про порушення відповідачем вимог п. 21 Положення про атестацію наукових працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 1999 року №1475 щодо недотримання відповідачем двомісячного строку, в межах якого керівник має право прийняти рішення про звільнення працівника, виходячи з такого.
Згідно ч. 2 вказаного пункту положення час хвороби або перебування у відпустці наукового працівника до двомісячного терміну не зараховується.
З матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що ОСОБА_4 перебував у відпустці з 26 липня 2010 по 17 серпня 2010 року та з 18 серпня 2010 року по 03 вересня 2010 року згідно наказу №55/2Н від 12.07.2010 року (а.с. 36), а отже цей час не може бути зарахований до двомісячного строку, про який йдеться вище.
Таким чином суд вважає, що при прийнятті керівником відповідача рішення про звільнення позивача п. 21 вищевказаного положення не було порушено.
Також не суд вважає необґрунтованими твердження позивача та його представника щодо звільнення позивача під час його перебування у відпустці, не ознайомлення його в день звільнення з наказом, невидачі йому в цей день трудової книжки та непроведення з ним розрахунку по заробітній платі в день його звільнення, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що в день свого звільнення, 06.10.2010 року, позивач перебував у відгулі, що підтверджується рапортом завідуючого відділенням позивача (а.с. 50), показами свідка ОСОБА_2, а також поясненнями самого позивача в судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до остаточного висновку про необґрунтованість та недоведеність доказами позовних вимог, а отже в їх задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 40, 221, 235, 238 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. 27, 31, 60, 88, 208, 209, 212, 214-216 Цивільного процесуального кодексу України , –
в и р і ш и в :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова Академії медичних наук України про поновлення на роботі – відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга подається апеляційному суду через Солом'янський районний суд м. Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: