ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
20 червня 2006 р. |
№ 4/68"Д" |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П - головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Житомир (далі -СПД ОСОБА_1)
на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 16.03.2006
зі справи № 4/68 “Д”
за позовом відкритого акціонерного товариства фірми “Житомирінвест”, м. Житомир (далі -ВАТ фірма “Житомирінвест”)
до СПД ОСОБА_1
про розірвання договору купівлі-продажу від 22.12.2003.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача - Кучмій Л.І., Семенюк В.В.,
відповідача -не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 15.11.2005 (суддя Лозинська І.В.) у позові відмовлено. У прийнятті зазначеного рішення суд виходив, зокрема, з того, що позивач зі справи своїми діями “позбавив себе права звертатись до суду з позовом стосовно розірвання договору”.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 16.03.2006 (колегія суддів у складі: Ляхевич А.А. -головуючий, судді Вечірко І.О. і Зарудяна Л.О.) зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, згідно з яким: позов задоволено; розірвано договір від 22.12.2003 купівлі-продажу приміщень, розташованих у АДРЕСА_1, укладений ВАТ фірмою “Житомирінвест” і СПД ОСОБА_1 (далі -договір від 22.12.2003); на СПД ОСОБА_1 віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті зазначеної постанови суд виходив з того, що допущене відповідачем зі справи істотне порушення умов зазначеного договору є підставою для його розірвання згідно із статтею 651 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України СПД ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення місцевого господарського суду з даної справи залишити без змін. Скаргу мотивовано незгодою відповідача з оскаржуваною постановою.
У відзиві на касаційну скаргу ВАТ фірма “Житомирінвест” заперечує проти її доводів, зазначаючи про їх необґрунтованість та безпідставність, і просить оскаржувану постанову залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- договір від 22.12.2003 укладено про купівлю-продаж комплексу загальною площею 1 282 кв. м за ціною 305 000 грн.; відповідну ціну визначено за протоколом НОМЕР_1 проведення аукціону з продажу лоту НОМЕР_2 (т. 1, а. с. 12), а вартість об'єкту продажу визначена ТОВ “Леон” (м. Житомир) станом на червень 2003 року в сумі 147 496 грн. (т. 1, а. с. 54-56);
- згідно з пунктом 2.1 договору від 22.12.2003 СПД ОСОБА_1 зобов'язувався перерахувати кошти до 22.03.2004, а за пунктом 2.2 цього договору передача об'єкта від ВАТ фірми “Житомирінвест” до СПД ОСОБА_1 мала здійснюватись у “триденний робочий термін” після надходження всіх коштів на розрахунковий рахунок названого товариства та підтверджуватися актом прийому-передачі, що підписується сторонами і є невід'ємною частиною договору (т. 1, а. с. 13);
- за станом на 22.03.2004 (строк, передбачений пунктом 2.1 договору від 22.12.2003) СПД ОСОБА_1 перерахував ВАТ фірмі “Житомирінвест” лише 64 720 грн., що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень та листом названого товариства від 26.03.2004 № 295;
- сторони у договорі від 22.12.2003 домовились про те, що за невиконання або неналежне виконання його умов вони несуть матеріальну відповідальність (пункт 2.3 названого договору);
- 03.06.2004 ВАТ фірма “Житомирінвест” надіслано СПД ОСОБА_1 листа № 517 з повідомленням про те, що з 01.06.2004 воно розриває договір від 22.12.2003 та пропонує названому підприємцеві підписати угоду про розірвання договору (т. 1, а. с. 15); цей лист адресатом отримано 07.06.2004;
- ВАТ фірмою “Житомирінвест” суду надано копію ухвали господарського суду від 11.03.2001 зі справи № 1/28 “Б”, з якої вбачається, що стосовно названого товариства порушено справу про банкрутство та здійснюється процедура санації, і тому ненадходження коштів за договором від 22.03.2004 порушує права та законні інтереси кредиторів ВАТ фірми “Житомирінвест” щодо повернення боргів;
- ВАТ фірма “Житомирінвест” після надіслання СПД ОСОБА_1 згаданого листа № 517 продовжувало одержувати від нього кошти в рахунок заборгованості за договором від 22.03.2004: з часу надіслання цього листа і до подання позовної заяви з даної справи - всього 146 126 грн., а разом з раніше сплаченою сумою -210 846 грн.; залишок боргу становив 94 154 грн. (з розрахунку: 305 000 -210 846);
- після подання позову з даної справи СПД ОСОБА_1 30.06.2005 перерахував ВАТ фірмі “Житомирінвест” кошти в сумі 86 000 грн., однак назване товариство відмовилося від прийняття зазначеної суми та 01.07.2005 повернуло ці кошти платникові;
- 13.07.2005 СПД ОСОБА_1 повторно перерахував ВАТ фірмі “Житомирінвест” залишок свого боргу в сумі 94 154 грн., яку знову було повернуто;
- СПД ОСОБА_1 на підтвердження того, що він не відмовлявся від виконання умов договору від 22.12.2003 та мав намір використовувати придбаний об'єкт повідомив господарський суд, що він (СПД ОСОБА_1) здійснював охорону цього об'єкту з дня підписання зазначеного договору та надав копії договору НОМЕР_3 про охорону об'єкту, укладеного ним і ПП ОСОБА_2, актів здачі-приймання робіт та квитанцій про оплату за охорону за період з січня 2004 року по липень 2005 року, свідоцтва про сплату єдиного податку ПП ОСОБА_2, в якому як вид підприємницької діяльності зазначено послуги охорони;
- судом не взято до уваги наданий ВАТ фірмою “Житомирінвест” договір від НОМЕР_4, укладений ним і ДП “Гіпс” фірми “Житомирінвест”, тому що за повідомленням ВАТ фірми “Житомирінвест” зазначене дочірнє підприємство з жовтня 1999 року визнано банкрутом, а тому не може надавати послуги з охорони об'єкту з огляду на вимоги пункту 1 статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:
- згідно з пунктом 2.3 договору від 22.12.2003 право власності на відповідний об'єкт переходить до покупця (СПД ОСОБА_1) з моменту підписання акта прийому-передачі; до набуття покупцем права власності відповідальність за збереження об'єкту несе продавець (ВАТ фірма “Житомирінвест”);
- у зв'язку із згаданим порушенням господарським судом Житомирської області провадження зі справи про банкрутство ВАТ фірми “Житомирінвест” № 1/28 “Б” й застосуванням щодо нього процедури санації та з метою виконання плану санації на засіданні комітету кредиторів названого товариства 02.12.2003 прийнято рішення про продаж виробничо-технічної бази, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 згідно з додатком № 18 (протокол № 17, т. 1, а. с. 10);
- згідно із змінами та доповненнями до плану санації ВАТ фірми “Житомирінвест” (т. 1, а. с. 21) продаж майна передбачається саме з метою забезпечення погашення кредиторської заборгованості;
- відтак назване товариство, не отримавши коштів у встановлений договором від 22.12.2003 трьохмісячний строк, було позбавлене можливості здійснювати розрахунки з кредиторами; на день подання позову несплаченим залишався борг у сумі 94 150 грн., а суму 146 126 грн. воно отримало із значним запізненням;
- СПД ОСОБА_1 не подав суду доказів на підтвердження зміни умов договору 22.12.2003, зокрема, щодо строків оплати.
Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України (далі -ГК України):
- суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно, зокрема, до закону, інших правових актів, договору;
- до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 610 ЦК України названого Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписом пункту 1 статті 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є розірвання договору.
Одним з таких порушень є прострочення боржника. Статтею 612 ЦК України передбачено, зокрема, що:
- боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором;
- якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання.
З огляду на встановлені попередніми судовими інстанціями фактичні обставини справи та наведені законодавчі приписи суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в даній справі.
Доводи скаржника про те, що прийняття ВАТ фірмою “Житомирінвест” частини оплати за об'єкт після закінчення передбаченого договором від 22.12.2003 терміну такої оплати є зміною умов цього договору в частині розрахунку за продане майно не можуть бути взяті до уваги. Порядок зміни господарського договору визначено статтею 188 ГК України, якою передбачено, зокрема, таке:
- сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором;
- сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду;
- у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
З установлених судовими інстанціями обставин справи вбачається, що зміни до договору від 22.12.2003 стосовно терміну оплати майна у наведеному порядку не вносилися.
Не засновано на законодавчих приписах й висновок місцевого господарського суду про те, що “продовжуючи приймати кошти від відповідача ще протягом року, позивач позбавив себе права звертатись до суду з позовом стосовно розірвання договору”. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано не погодився з таким висновком, зазначивши, зокрема, що чинне законодавство не передбачає строку, протягом якого сторона договору повинна звернутися до суду з позовом про розірвання договору.
Безпідставним є й посилання скаржника на те, що продавець (ВАТ фірма “Житомирінвест”) має право лише на вимогу, передбачену частиною третьою статті 692 ЦК України (щодо оплати товару та сплати процентів). Наведені в цій постанові приписи статей 611, 612 названого Кодексу, в тому числі про можливість розірвання договору внаслідок порушення зобов'язання, є загальними стосовно усіх договірних зобов'язань, включаючи купівлю-продаж, і правильно застосовані судом апеляційної інстанції у розгляді даної справи.
Крім того, згідно з частиною першою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що згідно з укладеним сторонами договором право власності на майно переходить до покупця з моменту підписання акта прийому-передачі; судовими інстанціями не встановлено і скаржником не наведено даних щодо підписання такого акта, отже, набуття покупцем за договором права власності на майно не відбулося.
Керуючись статтями 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 16.03.2006 зі справи № 4/68 “Д” залишити в силі, а касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 -без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя В. Джунь
Суддя Б. Львов