КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 14.12.2010                                                                                           № 34/148

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Смірнової  Л.Г.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від прокуратури:                Греськів І.І. посвідч. №214 від 24.06.2010 року

від позивача:                      Курінська І.С. дов. №28030-09/14 від 10.09.2010 року

                                        Лінніченко І.В. дов. №361 від 21.06.2010 року

від відповідача:             1)  Шепченко О.О. дов. б/н від 02.03.2010 року

                                    2)   не з’явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступник прокурора м.Києва

 на рішення Господарського суду м.Києва від 06.10.2010

 у справі № 34/148 ( .....)

 за позовом                               Заступник прокурора м.Києва

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвес"

                                                  ТОВ "Фінкомтраст"

 про                                                   стягнення 184422189,95 грн.

 СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк”(стара назва Відкрите акціонерне товариство акціонерний банк “Укргазбанк” далі –Банк або позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвес”(далі –ТОВ “Інвес” або відповідач 1) про стягнення заборгованості за кредитним договором №54/VIP від 28.12.2007 (далі - Кредитний договір) у сумі 184 422 189,95 грн. (у тому числі 155 000 000 грн. неповернутого кредиту, 25 734 246,58 грн. простроченої заборгованості по відсотках за користування кредитом, 1 953 424,66 грн. поточної заборгованості по відсотках за користування кредитом та 1 734 518,71 грн. пені), шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки згідно з договорами іпотеки без оформлення заставної від 28.12.2007 та 26.06.2008, а саме:

- квартиру під №Б 18-2, загальною площею 261,10 кв.м., жилою площею 159,10 кв.м., що знаходиться в будинку № 9-А, розташованому на вулиці Михайла Грушевського в місті Києві та належить іпотекодавцю на праві приватної власності.

- квартиру під № В 19-1, загальною площею 416,60 кв.м., жилою площею 242,40 кв.м., що знаходиться в будинку № 9-А, розташованому на вулиці Михайла Грушевського в місті Києві та належить іпотекодавцю на праві приватної власності;

- квартиру під № А 5-1, загальною площею 626,80 кв.м., жилою площею 323,40 кв.м., що знаходиться в будинку № 9-А, розташованому на вулиці Михайла Грушевського в місті Києві та належить іпотекодавцю на праві приватної власності з початковою ціною продажу з прилюдних торгів в розмірі 90,0 % від вартості предмету іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням ТОВ “ІНВЕС” своїх зобов’язань за Кредитним договором.

Ухвалою суду від 21.06.2010 до участі у справі було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінкомтраст”(далі - ТОВ “Фінкомтраст” або відповідач 2) у якості другого відповідача.

06.10.2010 позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 1 та відповідача 2 заборгованість у розмірі 184 422 189,95 грн. (у тому числі 155 000 000 грн. кредиту, 25 734 246,58 грн. простроченої заборгованості по відсотках за користування кредитом, 1 953 424,66 грн. поточної заборгованості по відсотках за користування кредитом та 1 734 518,71 грн. пені).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.10.2010 р. у справі № 34/148 позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінкомтраст” задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінкомтраст” на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” заборгованість за Кредитним договором №54/VIP від 28.12.2007 у сумі 184 422 189 (сто вісімдесят чотири мільйони чотириста двадцять дві тисячі сто вісімдесят дев’ять) грн. 95 коп., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 155 000 000 (сто п’ятдесят п’ять мільйонів) грн., заборгованості по відсотках за кредитом в сумі 27 687 671 (двадцять сім мільйонів шістсот вісімдесят сім тисяч шістсот сімдесят одна) грн. 24 коп., пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом у сумі 1 734 518 (один мільйон сімсот тридцять чотири тисячі п’ятсот вісімнадцять) грн. 71 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінкомтраст” на користь Державного бюджету України 25 500 гривень державного мита та 236 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні позовних вимог до ТОВ “Інвес” відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що 30.04.2009 між ТОВ “Інвес”, ТОВ “Фінкомтраст” та Банком було укладено договір про переведення боргу. Договір про переведення борг відповідає вимогам вищезазначених норм ЦК України, а отже до ТОВ “Фінкомтраст” перейшли всі права та обов’язки Позичальника за Кредитним договором з моменту підписання Договору про переведення боргу. Отже, у позивача відсутнє право вимоги виконання зобов’язань Позичальника за Кредитним договором до ТОВ “Інвес”.

Відповідач 2 у порушення зазначених норм та умов Кредитного договору свого зобов’язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом не виконав.

Крім того, між Банком та ТОВ “Інвес”27.05.2009 було укладено договір про розірвання договору іпотеки, посвідченого 28.12.2007 за реєстровим № 5097, та договір про розірвання договору іпотеки, посвідченого 26.06.2008 за реєстровим № 5126, згідно яких ТОВ “Інвес” в забезпечення виконання кредитного договору передавало в іпотеку Банку нерухоме майно - квартири № Б18-2, № В19-1 та № А5-1 в будинку № 9а по вул. М. Грушевського в м. Києві. За таких обставин, у позивача відсутнє право стягнення заборгованості за Кредитним договором шляхом звернення стягнення на іпотечне майно згідно Іпотечних договорів 1 та 2, оскільки зобов’язання ТОВ “Інвес” за даними Іпотечними договорами припинені.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, Заступник прокурора м. Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 06.10.2010 р. у справі №34/148 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги до ТОВ “Інвест” в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Заступник прокурора зазначає, що договір про переведення боргу та договори про розірвання договорів іпотеки були підписані від імені ВАТ АБ “Укргазбанк” заступником голови правління Ткаченко В.В. на підставі довіреності від 27.03.2009 року №647. Проте, згідно положення про кредитну раду ВАТ АБ «Укргазбанк», затвердженого протоколом правління ВАТ АБ "Укргазбанк" від 25.04.2008 року за № 18, рада банку створюється як колегіальний постійно діючий орган, що уповноважений самостійно в межах своєї компетенції приймати рішення щодо можливості та умов здійснення активних операцій, вирішувати інші питання взаємовідносин з позичальниками. За таких обставин, договір про переведення боргу мав бути підписаний представником банку при наявності відповідного рішення кредитної ради банку, а відсутність такого рішення свідчить про вчинення правочину з перевищенням наданих йому повноважень. Судом  першої інстанції не досліджувалась довіреність № 647 від 27.03.2009, на підставі якої від імені АБ «Укргазбанк» були вчинені дії представником при укладенні договору про переведення боргу та договорів про розірвання договорів іпотеки, не з'ясовано, чи передбачено зазначеною довіреністю права представника в порядку ст. 520 ЦК України надавати згоду кредитора на переведення боргу, а також на укладення договорів щодо розірвання договорів іпотеки.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.12.2010 року.

08.12.2010 року прокурором в судовому засіданні апеляційної інстанції було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату оскільки прокурор має бажання оскаржити в судовому порядку договір про переведення боргу та договори про розірвання договорів іпотеки від 28.12.2007 року за №5097 та від 26.06.2008 року за №5126.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 08.12.2010 року було оголошено перерву до 14.12.2010 року.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/  від 14.12.2010 року у зв’язку з виробничою необхідністю – зайнятістю судді Алданової С.О. при розгляді інших справ, розгляд апеляційної скарги у справі №34/148 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді – Смірнової Л.Г. суддів Тищенко О.В., Чорної Л.В. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 29 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”.

Представники позивача та прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги прокурора підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 06.10.2010 р. у справі № 34/148 скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги до ТОВ “Інвест” в повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивачів та прокурора, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 06.10.2010 р. у справі № 34/148.

Представник відповідача 2  в судове засідання 14.12.2010 року не з’явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 – 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з п. 3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки, всі учасники судового процесу  були  належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач 2 не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 14.12.2010року за відсутності представника  відповідача 2.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та прокурора, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 28.12.2007 між Банком (Кредитодавець) та ТОВ “Інвест”(Позичальник) було укладено Кредитний договір №54/VIP, відповідно до якого Банк зобов’язався надати Позичальнику кредит у сумі 155 000 000 грн. з цільовим призначенням кредиту: на поповнення оборотних коштів, з терміном кредитування з 28.12.2007 до 27.06.2008, а Позичальник зобов’язався забезпечити повернення отриманого кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у порядку та терміни встановлені цим договором.

Згідно п. 1.4.1 Кредитного договору за використання кредитних коштів у межах встановленого договором терміну процентна ставка встановлюється у розмірі 20% річних. Нарахування процентів по цьому договору здійснюється за фактичне число календарних днів користування кредитом виходячи з фактичної кількості календарних днів у році. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, починаючи з дня надання кредиту (часткового надання кредиту), до дня повного погашення заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів за користування кредитом враховуються перший та не враховується останній день користування кредитом (п. 1.4.3 Кредитного договору).

Відповідно до 1.4.4 Кредитного договору встановлено строк оплати процентів –один раз на місяць, не пізніше п’ятого числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, в день дострокового погашення заборгованості по кредиту, або в день дострокового розірвання цього договору.

Пунктом 1.4.2 Кредитного договору сторони визначили, що за користування кредитними коштами понад термін визначений договором, процентна ставка встановлюється у розмірі 30% річних.

Відповідно до п. 5.3. Кредитного договору, за порушення строків (визначених в цьому договорі) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом Позичальник зобов'язаний сплатити Банку неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період існування заборгованості, обчисленої від суми простроченого платежу за кожен день прострочення виконання зобов’язань від дня виникнення такого прострочення до повного погашення заборгованості. У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі –ГК України) сторони домовились, що нарахування пені за прострочення виконання зобов’язань (щодо строків повернення кредиту та /або сплати процентів за користування кредитом) припиняється через один рік від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

06.03.2008 та 19.06.2008 між Банком та Позичальником було укладено Договори про внесення змін та доповнень до Кредитного договору №1 та №2, відповідно до якого сторонами змінювались умови забезпечення кредиту.

26.06.2008 між Банком та Позичальником було укладено Договори про внесення змін та доповнень №3 до Кредитного договору, відповідно до якого сторонами було продовжено термін користування кредитом до 26.12.2008.

28.10.2008 між Банком та Позичальником було укладено Договори про внесення змін та доповнень №4 до Кредитного договору, відповідно до якого сторонами було продовжено термін користування кредитом до 24.12.2009, а також внесено доповнення до деяких інших умов Кредитного договору.

27.02.2009 між Банком та Позичальником було укладено Договори про внесення змін та доповнень №5 до Кредитного договору, відповідно до якого пункт 1.4.4 викладено в наступній редакції: „строк оплати процентів, що нараховані за період з 28.12.2007 до 31.01.2009 –один раз на місяць, не пізніше п’ятого числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом, нараховані за період з 01.02.2009 до 30.06.2009 –не пізніше 10.07.2009, нараховані за період з 01.07.2009 до 24.12.2009 –один раз на місяць, не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, в день дострокового погашення заборгованості по кредиту, або в день дострокового розірвання цього договору”.

На виконання умов Кредитного договору Банк надав Позичальнику кошти у розмірі 155 000 000 грн., що підтверджується випискою з особистого рахунку Позичальника.

У забезпечення виконання Позичальником зобов’язань за Кредитним договором між Банком (Іпотекодердатель) та ТОВ “Інвес”(Іпотекодатель) 28.12.2007 було укладено договір іпотеки без оформлення заставної, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.0. та зареєстрований в реєстрі за №5097 (далі –Іпотечний договір 1), до умов якого сторонами цього договору вносились зміни згідно договорів про внесення та доповнень до Іпотечного договору 1 від 06.03.2008, від 06.06.2008 та від 08.10.2008.

Згідно  п. 1.1 Іпотечного договору 1 (зі змінами та доповненнями) даний договір забезпечує всі вимоги Банку, які випливають з Кредитного договору (а також будь-яких додаткових угод до нього) укладеного між Банком та ТОВ “Інвес”.

Відповідно до Іпотечного договору 1 ТОВ “Інвес”було передано Банку в іпотеку нерухоме майно:

- квартиру під №Б 18-2, загальною площею 261,10 кв.м., жилою площею 159,10 кв.м., що знаходиться в будинку № 9-А, розташованому на вулиці Михайла Грушевського в місті Києві та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності серія CAB №981360, видане 12.12.2007 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 06.12.2007 за №2161-С, та зареєстрованого Комунальним підприємством “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна”18.12.2007, записано у реєстрову книгу №540-34 за реєстровим №45356 (п.2.1.1 Договору).

- квартиру під №В 19-1, загальною площею 416,60 кв.м., жилою площею 242,40 кв.м., що знаходиться в будинку № 9-А, розташованому на вулиці Михайла Грушевського в місті Києві та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності серія CAB №981404, видане 12.12.2007 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська. державна адміністрація), на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 06.12.2007 за №2161-С, та зареєстрованою Комунальним підприємством “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна”18.12.2007, записано у реєстрову книгу №540-37 за реєстровим №45356 (п.2.1.2 Договору).

Також в забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором між Банком (Іпотекодердатель) та ТОВ “Інвес”(Іпотекодатель) 26.06.2008 було укладено договір іпотеки без оформлення заставної, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.0. та зареєстрований в реєстрі за №5126 (далі –Іпотечний договір 2), до умов якого сторонами цього договору вносились зміни згідно з договору про внесення та доповнень №1 до Іпотечного договору 2 від 28.10.2008.

Відповідно до Іпотечного договору 2 ТОВ “Інвес” було передано Банку в іпотеку нерухоме майно:

- квартиру під №А 5-1, загальною площею 626,80 кв.м., жилою площею 323,40 кв.м., що знаходиться в будинку № 9-А, розташованому на вулиці Михайла Грушевського в місті Києві та належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності серія CAB №981342, виданого 12.12.2007 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення за №2161-С від 06.12.2007, та зареєстрованого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна”18.12.2007, записано у реєстрову книгу №540-21 за реєстровим №45356 (п.2.1.1 Договору іпотеки 2).

27.05.2009 між Банком (Іпотекодердатель) та ТОВ “Інвес”(Іпотекодатель) було укладено договір про розірвання Іпотечного договору 1 та договір про розірвання Іпотечного договору 2., відповідно до яких сторони дійшли згоди про розірвання зазначених іпотечних договорів та підтверджують, що претензій одна до одної сторони не мають.

30.04.2009 між ТОВ “Інвес” (Позичальник, Первісний боржник), ТОВ “Фінкомтраст”(Новий боржник) та Банком укладено договір про переведення боргу (далі –Договір про переведення боргу), відповідно до якого Первісний боржник переводить свій борг на Нового боржника, внаслідок чого Новий боржник заміняє Первісного боржника як зобов'язану сторону у Кредитному договорі № 54/VIP від 28.12.2007 (Кредитний договір), укладеному між Первісним боржником і Банком. За цим договором Новий боржник стає зобов’язаним здійснити замість Первісного боржника в строк до 24.12.2009 повернення грошових коштів у сумі 162 559 000 грн., з яких: 155 000 000 грн. –сума кредиту та 7 559 000 грн. Відсотків, що нараховані за користування кредитом з 01.02.2009 до 30.04.2009 (п.1.2 Договору про переведення боргу).

Відповідно п. 2.1 Договору про переведення борг Банк, відповідно до даного договору має право вимагати від Нового боржника належного виконання всіх зобов’язань Первісного боржника за Кредитним договором.

Згідно п.1.3 Договору про переведення боргу встановлено, що Новий боржник бере на себе виконання всіх обов’язків Первісного боржника, що передбачені Кредитним договором. Згода Банку на переведення боргу в порядку та на умовах, визначених даним договором підтверджується підписом та відбитком печатки на даному договорі, як кредитора (п. 1.4 Договору про переведення борг).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось вище, на виконання умов Кредитного договору Банк надав Позичальнику (ТОВ “Інвест”) кошти у розмірі 155 000 000 грн., що підтверджується випискою з особистого рахунку Позичальника.

Всупереч договірних умов Позичальником не було повернуто Банку кредит у сумі 155 000 000 грн. та не було сплачено проценти за користування кредитом починаючи з 01.02.2009 року до 23.12.2009  у розмірі  27 687 671,24 грн.

Статтею 520 Цивільного кодексу України передбачено можливість зміни боржника у зобов’язанні, зокрема, в наслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином. А також встановлено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (стаття 521 ЦК України).

Згідно зі ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора (боржника) у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Спірний Договір про переведення боргу від імені Банку підписано заступником голови правління позивача Ткаченком В.В.

Відповідно до наданих позивачем пояснень, гром. ОСОБА_1 згідно з довіреності №647 від 27.03.2009, уповноважено представляти інтереси Банку у відносинах з питань банківської діяльності перед третіми особами, в тому числі перед будь-якими юридичними особами, організаціями, підприємствами будь-якої форми власності та управління, для чого надано право здійснювати дії та вчиняти правочини, що створюють, змінюють і припиняють цивільні права і обов’язки Банку, зокрема, укладати та підписувати договори, що передбачають переведення боргу.

Позивачем не зазначено, що дана довіреність передбачає можливість підписання договорів лише після отримання будь-яких згод, у тому числі отримання позитивного рішення кредитної ради Банку.

Матеріали справи не містять жодного доказу з якого б випливало обмеження повноважень заступника голови правління Банку Ткаченком В.В. на підписання Договору про переведення боргу.

Крім того, позивачем не було оскаржено дійсність Договору про переведення боргу.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Договір про переведення боргу відповідає вимогам вищезазначених норм ЦК України, а отже до ТОВ “Фінкомтраст” перейшли всі права та обов’язки Позичальника за Кредитним договором з моменту підписання Договору про переведення боргу.

Таким чином, у позивача відсутнє право вимоги виконання зобов’язань Позичальника за Кредитним договором до ТОВ “Інвес”.

Колегією суддів встановлено, що відповідач 2 у порушення зазначених норм та умов Кредитного договору свого зобов’язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом не виконав.

Факт наявності у відповідача 2 заборгованості за кредитом у сумі 155 000 000 грн. та 27 687 671,24 грн. по процентах за користування кредитом позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем 2 не спростований.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку, що вимоги про стягнення з відповідача 2 155 000 000 грн. заборгованості за кредитом та 27 687 671,24 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом є обґрунтованими,  отже судом першої інстанції правомірно були задоволені.

Як вже зазначалось вище, 27.05.2009 між Банком (Іпотекодердатель) та ТОВ “Інвес”(Іпотекодатель) було укладено договір про розірвання Іпотечного договору 1 та договір про розірвання Іпотечного договору 2., відповідно до яких сторони дійшли згоди про розірвання зазначених іпотечних договорів та підтверджують, що претензій одна до одної сторони не мають.

Відповідно до ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивача відсутнє право стягнення заборгованості за Кредитним договором шляхом звернення стягнення на іпотечне майно згідно Іпотечних договорів 1 та 2, оскільки зобов’язання ТОВ “Інвес” за даними Іпотечними договорами припинені.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 1 734 518,71 грн.,  колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом  неустойки  є  грошова  сума,  її  розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що  штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 5.3. кредитного договору, за порушення строків (визначених в цьому договорі) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом Позичальник зобов'язаний сплатити Банку неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період існування заборгованості, обчисленої від суми простроченого платежу за кожен день прострочення виконання зобов’язань від дня виникнення такого прострочення до повного погашення заборгованості. У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України сторони домовились, що нарахування пені за прострочення виконання зобов’язань (щодо строків повернення кредиту та /або сплати процентів за користування кредитом) припиняється через один рік від дня , коли зобов’язання мало бути виконано.

Позивачем здійснено вірний розрахунок пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, відповідно до якого підлягає стягненню з  відповідача пеня у розмірі 1 734 518,71 грн.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 1 734 518,71 грн. є  обґрунтованими, а  отже правомірно задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин,  рішення господарського суду м. Києва у справі № 34/148 від 06.10.2010 року відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 06.10.2010 року по справі №34/148 залишити без змін.

Матеріали справи № 34/148 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді