Справа № 2-116/07
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м.Ковель 16 квітня 2007 року
Ковельський міськрайонний суд під головуванням
судді Панасюка С.Л.
за участю секретаря Віндюк Н.І.
позивача ОСОБА_1
представника
позивача ОСОБА_2.
третьої особи ОСОБА_3.
відповідача ОСОБА_4.
представників
відповідачів ОСОБА_5.
ОСОБА_6.
ОСОБА_7.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ковелі справу за позовом ОСОБА_1до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинькабель», ОСОБА_4, Українсько-польського спільного підприємства «Упеке» ЛТД про відшкодування шкоди
встановив:
ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинькабель», ОСОБА_4 про відшкодування шкоди.
Ухвалою суду до участі в справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучений ОСОБА_3.
Ухвалою суду до участі в справі як відповідач залучене Українсько-польське спільне підприємство «Упекс» ЛТД.
Позивач обгрунтував вимоги тим, що 20 березня 2002 року, біля 16 год. 30 хв., на автомобільній дорозі Доманово-Ковель-Чернівці-Мамалига, в с Брищі Млинівського району Рівненської області, відбулося зіткнення автомобіля Форд-Транзит, реєстраційний №НОМЕР_1, яким володів і керував він, та автомобіля ВАЗ-21102, реєстраційний НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4., який виконував в цей час трудові обов'язки, внаслідок якого був пошкоджений його автомобіль, а також встановлені у автомобілі бортовий компьютер, автосигналізація, центральний замок, автомагнітола та автопічка. Позивач просив стягнути в його користь залишкову вартість автомобіля в сумі 37000 грн., оскільки його ремонт обійдеться дорожче, вартість бортового компьютера, яка складає 6000 грн., вартість автосигналізації, центрального замка, автомагнітоли та автопічки, яка загалом складає 1260 грн., понесені ним витрати на евакуацію автомобіля з місця дорожньо-транспортної пригоди в сумі 600 грн. Також позивач просив стягнути в його користь понесені ним витрати на
оренду автотранспорту для перевезення товару, оскільки він продовжував займатися підприємницькою діяльністю і змушений був ці витрати нести у зв'язку з відсутністю автомобіля. Ці витрати станом на січень 2004 року склали 3600 грн. Позивач також просив стягнути в його користь понесені ним витрати на поїздки до слідчого та в суд як потерпілого під час розгляду кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_4. в сумі 300 грн. та сплачені ним кошти на оплату дослідження спеціаліста-автотоварознавця в сумі 356 грн. Всього завдану йому майнову шкоду позивач визначив у 49116 грн. В ході судового розгляду позивач зменшив розмір позовних вимог, а саме, враховуючи те, що за умови відшкодування позивачу дійсної залишкової вартості автомобіля він має передати пошкоджений автомобіль в натурі, а той не зберігся, він зменшив вимоги щодо відшкодування залишкової вартості автомобіля до 32000 грн., а загальну суму майнової шкоди до 44116 грн. Крім цього, позивач вважає, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди йому заподіяна також моральна шкода, яка зумовлена пережитим нервовим потрясінням від цієї пригоди, відчуттям фізичного болю від отриманих тілесних ушкоджень, переживаннями від втрати автомобіля. Всього завдану йому моральну шкоду позивач визначає у 12000 грн. Названі суми позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинькабель», вважаючи, що шкода ОСОБА_4. заподіяна під час виконання трудових обов'язків, зумовлених трудовим договором саме з цим товариством. Та обставина, що шкода заподіяна саме ОСОБА_4., підтверджена вироком Млинівського районного суду Рівненської області від 11 лютого 2003 року. Якщо суд не знайде підстав для стягнення шкоди з названого товариства, то позивач просить стягнути шкоду безпосередньо з ОСОБА_4. У випадку, коли суд прийде до висновку, що строк позовної давності щодо вимог до названих осіб пропущений, позивач просить його поновити, зваживши на те, що у 2004 році він звертався до суду з аналогічним позовом до них, однак, його заява безпідставно була залишена без розгляду. Крім цього, достовірність поданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинькабель» та Українсько-польським спільним підприємством «Упеке» ЛТД документів про місце роботи ОСОБА_4. у момент дорожньо-транспортної пригоди тривалий час перевіряла прокуратура, що перешкоджало позивачу визначитись з обгрунтуванням позовних вимог. В будь-якому випадку позивач заперечує, щоб шкода була стягнута з Українсько-польського спільного підприємства «Упекс» ЛТД.
Представник ТзОВ «Волинькабель» позов не визнав повністю і заперечив його тим, що ОСОБА_4., керуючи автомобілем ВАЗ-21102 в момент дорожньо-транспортної пригоди, не виконував трудові обов'язки, зумовлені трудовим договором з цим товариством. У цей час він перебував у відпустці за власний рахунок. Названий автомобіль належить Українсько-польському спільному підприємству «Упекс» ЛТД, де ОСОБА_4. працював за сумісництвом. Тому, ТзОВ «Волинькабель» не зобов'язане відшкодовувати збитки позивачу і просить в позові до нього відмовити.
ОСОБА_4. та його представник позов не визнали повністю і заперечили його тим, що позивач не вправі стягнути шкоду безпосередньо з нього, оскільки межі відповідальності працівника, який заподіяв шкоду під час виконання ним своїх трудових обов'язків, і роботодавця, який за нього відповідає, не є однаковими. Просять у позові до нього відмовити.
Представник Українсько-польського спільного підприємства «Упекс» ЛТД позов не визнав повністю і просить застосувати щодо вимог позивача до підприємства позовну давність.
Позов до ТзОВ «Волинькабель» слід задовольнити частково, а в позові до кожного з інших відповідачів слід відмовити повністю.
Судом встановлено, що 20 березня 2002 року, біля 16 год. 30 хв., на автомобільній дорозі Доманово-Ковель-Чернівці-Мамалига, в с Брищі Млинівського району Рівненської області, відбулося зіткнення автомобіля Форд-Транзит, реєстраційний №НОМЕР_1, яким володів і керував позивач, та автомобіля ВАЗ-21102, реєстраційний НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4. Ці обставини визнані усіма особами, які беруть участь у справі.
Вироком Млинівського районного суду Рівненської області від 11 лютого 2003 року встановлено, що названа дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_4., який порушив п.п. 1.5, 12.4, 14.2, п. 34.1 Правил дорожнього руху.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст 440 ЦК України (1963 p.), шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду у повному обсязі.
Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.
Відповідно до ст. 441 ЦК України (1963 p.), організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.
ОСОБА_4. на час названої вище дорожньо-транспортної пригоди виконував трудові обов'язки. Ця обставина визнана усіма особами, які беруть участь у справі
ОСОБА_4. на час названої вище дорожньо-транспортної пригоди знаходився у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинькабель». Ця обставина визнана усіма особами, які беруть участь у справі, і підтерджується також копією його трудової книжки (відмовний матеріал № 04/1-519М-03, а.с. 15-17), записами в журналі реєстрації наказів ТзОВ «Волинькабель» за 2002 рік, зокрема наказом № 2-к від 28 січня 2002 року.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинькабель» не довело, що ОСОБА_4. заподіяв шкоду позивачу не у зв'язку з виконанням трудових обов'язків на підставі трудового договору з ним.
Усі представлені ТзОВ «Волинькабель» докази, яким воно намагається довести, що ОСОБА_4. поряд з товариством працював за сумісництвом у Українсько-польському спільному підприємстві «Упеке» ЛТД і на час дорожньо-транспортної пригоди виконував трудові обов'язки на підставі трудового договору з ним, а за основним місцем роботи у товаристві перебував у відпустці за власний рахунок, не містять відомостей чи ознак, які б дозволили беззаперечно прив'язати їх у часі до періоду, який передував дорожньо-транспортній пригоді. До керівництва ТзОВ «Волинькабель» та Українсько-польського спільного підприємства «Упекс» ЛТД входять одні і ті ж особи, книги наказів названих товариства та підприємства розпочаті з 2002 року, мають незначну кількість записів, що, поряд з іншими, викладеними нижче, обставинами, породжує сумніви у достовірності поданих документів, а неспростовних доказів, які б розвіяли ці сумніви товариство не подало.
Як видно з оглянутої в судовому засіданні кримінальної справи №1-67/2003 про обвинувачення ОСОБА_4., останній під час допитів на досудовому і судовому слідстві жодного разу не згадав про названі вище обставини, а достовірність його письмового пояснення від 22 березня 2002 року щодо цих обставин (а.с. 27) викликає сумнів: ОСОБА_4. заперечив в судовому засіданні, що він дав це пояснення саме 22 березня 2002 року, стверджуючи, що перше пояснення у справі він дав не раніше, ніж через місяць після події, ніде в інших матеріалах справи він про Українсько-польське спільне підприємство «Упекс» ЛТД не згадує.
Процесуальні дії під час розгляду кримінальної справи, які стосуються названого вище підприємства, зокрема визнання його цивільним відповідачем, накладення арешту на його рахунки, є правовою оцінкою ситуації особами, які їх вчиняли, і нічого не доводять.
Достовірність шляхового листа № 12 від 20 березня 2002 року, виданого Українсько-польським спільним підприємством «Упекс» ЛТД (відмовний матеріал № 04/1-519М-03, а.с. 38) також викликає сумнів: оригінал цього листа ніким з відповідачів суду не представлений, немає його в інших матеріалах, які оглянуті в судовому засіданні, допитаний в суді свідок
ОСОБА_10. показав, що під час огляду місця дорожньо-транспортної події вилучив у ОСОБА_4. шляховий лист з кутовим штампом ТзОВ «Волинькабель» і цей лист мав бути у матеріалах кримінальної справи, журнал реєстрації шляхових листів у Українсько-польському спільному підприємстві «Упеке» ЛТД у 2002 році не вівся. До того ж, згідно угоди від 01 березня 2002 року, укладеної між ТзОВ «Волинькабель» і Українсько-польським спільним підприємством «Упеке» ЛТД, про надання транспортних послуг належним останньому автомобілем ВАЗ-21102, реєстраційний НОМЕР_1, обов'язок оформлення шляхових листів покладений саме на ТзОВ «Волинькабель» (кримінальна справа № 1-67/2003, а.с. 209-210).
Існування трудового договору, укладеного між ОСОБА_4. і Українсько-польським спільним підприємством «Упекс» ЛТД, мало б знайти відображення у звітній документації, яке подавало останнє у 2002 році державним органам, однак інформації про названий договір у цих органах немає, що видно з їх відповедей на запити суду (а.с. 31-84, 86, 89-102, 104-107, 133-137, 139-143, т. 2). Представлена ТзОВ «Волинькабель» форма № 8ДР, яка містить інформацію про вказаний вище трудовий договір, є коригуючою і була подана податковому органу 01 березня 2004 року, тобто через значний час після автопригоди. Така ж форма, подана цим же підприємством у 2002 році таких даних не містить. До того ж, з представлених вказаними державними органами документів видно, що Українсько-польське спільне підприємство «Упекс» ЛТД у 2002 році фактично не вело ніякої діяльності, не мало найманих працівників, яким би виплачувалась зарплата, а тому прийняття на роботу з виплатою зарплати лише одного ОСОБА_4. виглядає сумнівним.
З огляду на останнє незрозуміла мета поїздки ОСОБА_4., яка закінчилась дорожньо-транспортною пригодою. Представник Українсько-польського спільного підприємства «Упекс» ЛТД пояснив, що ОСОБА_4. був направлений у Державну податкову інспекцію у Млинівському районі, з тим щоб доставити матеріали у зв'язку із здійснюваною останньою перевіркою підприємств «Довгошиїбудматеріали» та «Млинівського райагробуду». Однак, названа інспекція повідомила, що протягом 2002 року перевірки названих підприємств не проводились. Представник спільного підприємства «Упекс» ЛТД змінив свої пояснення в названій вище частині, однак, ця зміна відбулася після задоволення клопотання позивача про перевірку первинно заявленої мети вказаної поїздки, що викликає сумнів в достовірності його пояснень як у першому, так і в другому варіанті.
Крім викладеного слід також вказати на те, що ТзОВ «Волинькабель» оплатило проведення автотехнічної експертизи, яка проводилась під час досудового слідства ( кримінальна справа №1-67/2003, а. 75а), працівник цього товаристваОСОБА_8. приймав участь у автотоварознавчому дослідженні (а. 166 цієї ж справи), службова характеристика на ОСОБА_4. надавалась як на працівника ТзОВ «Волинькабель» (а. 152 цієї ж справи).
Сама по собі та обставина, що автомобіль ВАЗ-21102, реєстраційний НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_4., належить Українсько-польському спільному підприємству «Упекс» ЛТД не доводить наявність трудового договору між ними, зокрема тому, що між останнім і ТзОВ «Волинькабель», як вже зазначалось, була укладена угода про надання транспортних послуг вказаним автомобілем, до керівництва названих товариства і підприємства входять одні і ті ж особи.
Таким чином, ОСОБА_4. заподіяв шкоду позивачу у зв'язку з виконанням трудових обов'язків на підставі трудового договору з Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинькабель», а тому останнє повинне відшкодувати шкоду, заподіяну з його вини у повному обсязі.
Позивач не вправі стягнути шкоду безпосередньо з ОСОБА_4., оскільки межі відповідальності працівника, який заподіяв шкоду під час виконання ним своїх трудових обов'язків, і роботодавця, який за нього відповідає, не є однаковими. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 130 КзпП України матеріальна відповідальність працівника встановлена тільки за пряму дійсну шкоду, тоді як організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її
працівників, у повному обсязі, тобто не тільки пряму дійсну шкоду, але і неотримані доходи. Згідно ч. 2 ст. 137 КзпП України суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, стосовно ж юридичної особи зменшення з цієї підстави законом не передбачене.
Отже, до ОСОБА_4. можливе пред'явлення вимог лише в порядку регресу, тому в позові до нього слід відмовити повністю.
Відповідачами не представлено суду достовірних і переконливих доказів того, що ОСОБА_4. заподіяв шкоду позивачу у зв'язку з виконанням трудових обов'язків на підставі трудового договору з Українсько-польським спільним підприємством «Упеке» ЛТД, позивач не підтримує позовні вимоги до нього як до власника джерела підвищеної небезпеки, а вимагає відшкодування від роботодавця особи, з вини якої заподіяна шкода, тому в позові до цього підприємства слід відмовити повністю.
Представник ТзОВ «Волинькабель» заявив про застосування позовної давності щодо вимог позивача до нього.
Початок перебігу строку позовної давності припадає на 20 березня 2002 року - день, коли відбулася дорожньо-транспортна пригода. Саме в цей день позивач дізнався про порушення свого права, а тому з цього дня у нього виникло право на позов (ст. 76 ЦК України (1963 р.)).
Згідно ст. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Названий Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року, тобто до позову, поданого позивачем, мають застосовуватися правила про позовну давність, встановлені ним.
Згідно ч. 2 ст. 265 ЦК України якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.
Позивач пред'явив позов до ТзОВ «Волинькабель» у кримінальному процесі не раніше 10 червня 2002 року і не пізніше 06 лютого 2003 року (кримінальна справа № 1-67/2003, а.с. 239-240, 254). Вирок суду, яким позов був залишений без розгляду, набрав законної сили 26 лютого 2003 року (а. 286 цієї ж справи).
Позивач пред'явив позов 30 січня 2006 року (а.с. 2, т.1).
Отже, навіть якщо врахувати час, про який йдеться у ч. 2 ст. 265 ЦК України, позовна давність виявиться пропущеною.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позивач протягом строку позовної давності звертався до суду з позовом до ТзОВ «Волинькабель» про відшкодування шкоди, що підтверджується оглянутою в судовому засіданні цивільною справою № 2-57/04. Заява позивача була залишена без розгляду внаслідок його повторної неявки в судове засідання. Однак, позивач стверджує, що він не був повідомлений належним чином про час і місце судового засідання, так само як не був своєчасно повідомлений про рішення залишити його заяву без розгляду, і таке його твердження, як видно з оглянутої названої цивільної справи, має грунт.
Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Перше звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права залишилось без реагування не з його вини. За таких обставин відмова позивачу у захисті порушеного права з підстав пропущення строку позовної давності при повторному зверненні до суду є недопустимою і порушила б його конституційне право. Тим більше, що термін який минув після закінчення строку позовної давності не є тривалим.
До того ж, намагання Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинькабель»
довести, що ОСОБА_4. поряд з товариством працював за сумісництвом у Українсько-польському спільному підприємстві «Упеке» ЛТД і на час дорожньо-транспортної пригоди виконував трудові обов'язки на підставі трудового договору з ним, подання ним документів у зв'язку з цим, зумовили тривалі прокурорські перевірки, які, як видно з відмовного матеріалу № 04/1-519М-03, були завершені лише у червні 2005 року. Зазначені обставини також позначились на строках звернення позивача до суду, оскільки питання про достовірність названих документів тривалий час залишалось відкритим, що перешкоджало позивачу визначитись з обгрунтуванням позовних вимог.
Таким чином, причини пропущення позивачем строку позовної давності слід визнати поважними і його порушене право підлягає захисту.
Оскільки згідно зі ст. 48 Закону України "Про власність" положення щодо захисту права власності поширюється також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором, така особа також вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну.
На момент дорожньо-транспортної пригоди позивач володів автомобілем Форд-Транзит, реєстраційний №НОМЕР_1, який зазнав пошкоджень, на підставі виданого власником автомобіля доручення від 21 серпня 2001 року (а.с. 44 кримінальної справи №1-67/2003), яке надавало йому також право користування і розпорядження ним.
Отже, позивач вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної вказаному автомобілю, незважаючи на те, що строк дії доручення на цей час закінчився.
Відповідно до дослідження спеціаліста-автотоварознавця № 56 від 29 квітня 2002 року збиток, завданий внаслідок пошкодження названого вище автомобіля під час дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 20 березня 2002 року, складає 37008 грн. 24 коп. Зазначена сума є дійсною залишковою вартістю автомобіля, оскільки вартість відновлювального ремонту автомобіля її перевищує.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинькабель» не представило доказів, які б заперечили названу суму збитку.
За умови відшкодування позивачу дійсної залишкової вартості автомобіля він має передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Волинькабель» пошкоджений автомобіль в натурі.
Пошкоджений автомобіль у тому вигляді, у якому він був після аварії, на час розгляду справи не зберігся.
У зв'язку з цим, позивач зменшив розмір позовних вимог у частині відшкодування збитків, завданих пошкодженням автомобіля, до 32000 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинькабель» не представило доказів, які б довели, що вартість пошкодженого автомобіля у тому вигляді, у якому він був після аварії, перевищувала суму, на яку позивач зменшив розмір позовних вимог.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинькабель» слід стягнути в користь позивача у відшкодування майнової шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, 32000 грн.
Позивач не довів, що внаслідок дорожньо-транспортної події були пошкоджені чи знищені бортовий компьютер, автосигналізація, центральний замок, автомагітола та автопічка, не представивши щодо цього жодного доказу, а тому у задоволенні його вимог про стягнення з ТзОВ «Волинькабель» їх вартості слід відмовити.
Позивач не довів, що ним були понесені витрати на евакуацію автомобіля в сумі 600 грн., не представивши щодо цього жодного доказу, а тому у задоволенні його вимог про стягнення з ТзОВ «Волинькабель» названої суми слід відмовити.
Позивач не довів, що понесені ним витрати на оренду транспорту у сумі 3600 грн. зумовлені саме зайняттям ним підприємницькою діяльністю, а не іншими потребами, а також те, що ці витрати понесені виключно ним. Представлені ним документи доводять лише те, що він користувався послугами таксі для поїздок. Тому, у стягненні з ТзОВ
«Волинькабель» вказаних витрат слід відмовити.
Представлені позивачем документи не доводять, що ним понесені витрати на неодноразові виклики до слідчого та в суд в сумі 300 грн., із змісту цих документів такий висновок зробити неможливо. Тому, у стягненні з ТзОВ «Волинькабель» вказаних витрат слід відмовити.
Таким чином, всього з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинькабель» у користь позивача у відшкодування завданої йому майнової шкоди слід стягнути 32000 грн.
Згідно ст. 440-1 ЦК України (1963 р.) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
Суд вважає переконливими твердження позивача, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, про яку йдеться вище, йому завдана моральна шкода, яка зумовлена пережитим нервовим потрясінням від цієї пригоди, відчуттям фізичного болю від отриманих тілесних ушкоджень (наявність останніх підтверджена висновком судово-медичної експертизи № 386 від 14 червня 2002 року (а. 109 кримінальної справи №1-67/2003)), переживаннями від втрати автомобіля. Названа дорожньо-транспортна пригода безумовно і беззаперечно прямо зумовила для позивача вказані наслідки, що не може бути спростовано.
Враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди у 2000 грн., тобто в меншій сумі, ніж просив позивач.
Понесені позивачем витрати на оплату дослідження спеціаліста-автотоварознавця в сумі 356 грн., пов'язані з розглядом судової справи, а тому, керуючись ч. 1 ст. 88 ЦПК України, їх слід стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинькабель».
Керуючись ст. ст. 10, 60, 61, 79, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 223 ЦПК України, на підставі ч. 1, ч. 2 ст 440, ст. 440-1, ст. 441, ст. 76 ЦК України (1963 р.), ст. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ч. 2 ст. 265, ч. 5 ст. 267 ЦК України, ч. 2 ст. 130, ч. 2 ст. 137 КзпП України, ч. 1 ст. 55 Конституції України, ст. 48 Закону України "Про власність", суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1задовольнити частково.
Поновити строк позовної давності щодо вимог ОСОБА_1до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинькабель» про відшкодування шкоди, визнавши поважними причини його пропущення.
Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинькабель» в користь ОСОБА_1у відшодування завданої йому майнової шкоди 32000 (тридцять дві тисячі) грн.
Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинькабель» в користь ОСОБА_1у відшодування завданої йому моральної шкоди 2000 (дві тисячі) грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинькабель» в користь ОСОБА_1понесені ним витрати, пов'язані з розглядом судової справи, у сумі 356 (триста п'ятдесят шість) грн.
В задоволенні решти вимог позивача відмовити повністю.
В позові ОСОБА_1до ОСОБА_4 відмовити повністю.
В позові ОСОБА_1до Українсько-польського спільного підприємства «Упеке» ЛТД відмовити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинькабель» в дохід держави витрати на оплату судового збору в сумі 308 (триста вісім) грн. 50 коп. та 37 (тридцять сім) грн. 50 коп. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи до Ковельського міськрайонного суду Волинської області.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд в такому порядку:
заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення;
апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку . У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.