ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2006 р. | № 9/391-05-10584 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу релігійної громади євангельської пресвітеріанської церкви м. Одеси, м. Одеса (далі – релігійна громада ЄПЦ)
на рішення господарського суду Одеської області від 15.02.2006 та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.03.2006
зі справи № 9/391-05-10584
за позовом Одеського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України, м. Одеса (далі –відділення НСТДУ)
до релігійної громади ЄПЦ
про зобов’язання виконати певні дії,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, м. Одеса (далі –Управління).
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача –Дуди А.І., Айзенберга О.М.,
відповідача –Ореза В.П.,
третьої особи – не з’яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов подано про зобов’язання відповідача включити позивачеві енергопостачання і водопостачання та забезпечити їх нормальну і безперебійну роботу та надалі не відключати.
Рішенням господарського суду Одеської області від 15.02.2006 (Бакланова Н.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.03.2006 (колегія суддів у складі: Тофан В.М. –головуючий, судді Журавльов О.О. і Михайлов М.В.), позов задоволено: релігійну громаду ЄПЦ зобов’язано усунути перешкоди в користуванні приміщенням, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 62, шляхом відновлення позивачу –відділенню НСТДУ енерго- та водопостачання в межах додаткової угоди від 04.03.1999; на релігійну громаду ЄПЦ віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили, зокрема, з того, що: відповідач не є водо- або енергопостачальною організацією, тому його не може бути зобов’язано здійснювати енерго- та водопостачання позивача; водночас позивачем “некоректно викладена вимога до відповідача, в даному випадку мова йде про усунення перешкод в користуванні приміщенням шляхом відновлення позивачу енерго- та водопостачання в межах дії додаткової угоди від 04.03.1999р.”; під час існування договірних відносин між сторонами вони повинні належним чином виконувати вимоги угоди та закону.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України релігійна громада ЄПЦ просить оскаржувані рішення та постанову (останню скаржник помилково називає ухвалою) з даної справи скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Скаргу мотивовано порушенням попередніми судовими інстанціями у вирішенні спору норм матеріального права, в тому числі статей 8, 19, 129 Конституції України, статей 4, 153, 256 Цивільного кодексу України, та норм процесуального права, а саме статей 42, 47, 33, 34, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України).
У відзиві на касаційну скаргу відділення НСТДУ заперечує проти її доводів і просить залишити оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.
Крім того, відділення НСТДУ заявило клопотання, в якому просить “забезпечити розгляд справи по факту незаконного привласнення державного майна (м. Одеса, вул. Пастера, буд. 62) скаржником з метою повернення державної власності Україні”, мотивуючи це прохання тим, що “скаржник незаконно одержав вищезгадане державне майно”.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- Управлінням та відділенням НСТДУ 01.08.1993 було укладено охоронно-орендний договір на користування пам’яткою містобудування та архітектури –будівлею колишньої Євангельсько-реформаторської церкви (час побудови –1895 рік, місце розташування –м. Одеса, вул. Пастера, 62). Строк користування цією пам’яткою встановлено таким чином: на час діяльності відділення НСТДУ. Згідно з цим договором він підлягає перереєстрації кожні 5 років з внесенням змін та доповнень згідно із законодавством, чинним на час перереєстрації;
- 19.05.1997 ті ж сторони уклали додаткову угоду до зазначеного охоронно-орендного договору, якою передбачалося здійснення капітального ремонту та проведення ремонтно-реєстраційних робіт;
- рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26.11.1998 зі справи № 2-2177/98 визнано право власності релігійної громади ЄПЦ на будівлю колишньої Євангельсько-реформаторської церкви по вул. Пастера, 62;
- відділення НСТДУ і релігійна громада ЄПЦ 04.03.1999 уклали додаткову угоду (далі – додаткова угода від 04.03.1999) до зазначеного охоронно-орендного договору від 01.08.1993 на користування пам’яткою містобудування та архітектури - будівлі колишньої Євангельсько-реформаторської церкви 1895 року, арх. А. Бернардацці, м. Одеса, вул. Херсонська (колишня Пастера), 62;
- за твердженням відділення НСТДУ, релігійна громада ЄПЦ 18.07.2005 самовільно відключила електро- та водопостачання відділення НСТДУ і на момент розгляду справи місцевим господарським судом ці послуги не надаються; наведене підтверджується копіями актів від 19.07.2005 та 11.11.2005;
- додатковою угодою від 04.03.1999 передбачено, зокрема, таке:
релігійна громада ЄПЦ згодна з тимчасовим розміщенням відділення НСТДУ в частині будівлі церкви, займаної ним до укладення цієї додаткової угоди на підставі охоронно-орендного договору та раніше укладеної додаткової угоди до нього (розділ 3);
користування частиною будівлі носить для наймача відшкодувальний характер та передбачає відшкодування власникові фактичних витрат з експлуатації займаних приміщень; розмір цих витрат не повинен перевищувати здійснюваних раніше (розділ 4);
відділення НСТДУ зобов’язувалося звільнити займані ним приміщення після надання йому еквівалентного (рівнозначного) і придатного для експлуатації приміщення згідно з розділом 3 цієї угоди (розділ 5). На час розгляду даної справи місцевим господарським судом відповідне приміщення названому відділенню не надано;
- додаткова угода від 04.03.1999 не містить всіх істотних умов, передбачених для договорів даного типу (за висновком господарського суду, вона відповідає ознакам договору найму (оренди);
- згідно з додатковою угодою від 19.05.1997 (далі –додаткова угода від 19.05.1997) до згаданого охоронно-орендного договору від 01.08.1993, укладеною Управлінням (як орендодавцем) і відділенням НСТДУ, було встановлено розмір орендної плати за один календарний місяць, що становило 18, 45 грн. з податком на додану вартість (згідно з рішенням Одеського облвиконкому від 20.12.1995 № 19); цю орендну плату відділення НСТДУ (як орендар) зобов’язане було сплачувати орендодавцеві щомісячно платіжними дорученнями; передбачалася можливість зміни розміру орендної плати;
- за пунктом 5 додаткової угоди від 19.05.1997 орендар повинен був сплачувати комунальні послуги;
- на виконання умов додаткової угоди від 04.03.1999 відділення НСТДУ сплачувало релігійній громаді ЄПЦ орендну плату в розмірі, встановленому додатковою угодою від 19.05.1997, починаючи з лютого 1999 року (з моменту укладення додаткової угоди від 04.03.1999) по січень 2006 року (а. с. 56-70). Деякі сплачені суми орендної плати релігійна громада ЄПЦ повертала відділенню НСТДУ з посиланням на припинення дії додаткової угоди від 04.03.1999, у зв’язку з чим відділення НСТДУ внесло відповідні платежі на депозит нотаріальної контори (а. с. 59);
- відділенням НСТДУ оплачувалася також вартість спожитих ним електроенергії і води відповідно електро- і водопостачальним організаціям згідно з договорами, укладеними ним з цими організаціями у 1998 році, і договорами - дорученнями, укладеними з ВАТ “Одесаобленерго”, а також з релігійною громадою ЄПЦ;
- з матеріалів справи не вбачається, що релігійна громада ЄПЦ пропонувала відділенню НСТДУ внесення змін до укладеної ними додаткової угоди від 04.03.1999 стосовно розміру орендної плати;
- рішенням місцевого господарського суду від 23.03.2006 відмовлено у позові релігійної громади ЄПЦ до відділення НСТДУ про звільнення останнім приміщень, займаних ним згідно з додатковою угодою від 04.03.1999.
Причиною спору в даній справі стало питання, пов’язане з відключенням відповідачем енерго- і водопостачання позивача.
У зв’язку з цим попередні судові інстанції повинні були насамперед належним чином з’ясувати усі обставини, пов’язані з таким відключенням. Проте попередні судові інстанції не встановили достовірно навіть сам факт такого відключення, зазначивши лише те, що про це “стверджує позивач” з посиланням на “копії актів”. Господарськими судами не досліджено й не відображено в оскаржуваних судових рішеннях, яким, власне, чином (технічно) здійснено відключення, ким складено та підписано зазначені акти та чи підтверджують вони наведені в них відомості.
До того ж, задовольняючи позов, господарський суд зобов’язав релігійну громаду ЄПЦ усунути перешкоди в користуванні приміщенням шляхом відновлення позивачу енерго- та водопостачання. Відновити можливо лише те, що вже існувало раніше, однак господарськими судами не встановлено обставин, які свідчили б про здійснення релігійною громадою ЄПЦ енерго- та водопостачання відділення НСТДУ протягом якогось періоду часу. Отже, обраний господарськими судами спосіб захисту прав позивача не узгоджується з фактичною основою спірних правовідносин.
Не з’ясувавши належним чином обставини, які входять до предмету доказування в даній справі, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
У зв’язку з цим у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями норм матеріального права, зокрема, Цивільного кодексу України.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити зазначені в цій постанові обставини, дійсні права та обов’язки сторін та в залежності від встановленого прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Що ж до згаданого раніше клопотання відділення НСТДУ стосовно розгляду справи за фактом “привласнення державного майна скаржником”, то відповідне клопотання не може бути предметом розгляду Вищого господарського суду України. Як вже зазначалося, попередніми судовими інстанціями з’ясовано, що право власності релігійної громади ЄПЦ на відповідне нерухоме майно визнано рішенням загального суду, а законом до повноважень господарських судів, у тому числі Вищого господарського суду України, не віднесено здійснення у будь-який спосіб перевірки законності та обґрунтованості рішень загальних судів.
Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу релігійної громади євангельської пресвітеріанської церкви м. Одеси задовольнити.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 15.02.2006 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.03.2006 зі справи № 9/391-05-10584 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов