Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

05 вересня 2024 року                                                             Справа№200/4477/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (юридична адреса: 84112, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 26288796); Державної судової адміністрації України (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправним та зобов`язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди,

                                                            В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі – відповідач 1); Державної судової адміністрації України (далі – відповідач 2). Позивач просить суд:  1) визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 квітня 2024 року по 31 червня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102,00 гривні; 2) зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року по 31 червня 2024 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу за 2024 рік, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті; 3) зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 квітня 2024 року по 31 червня 2024 року включно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працює на посаді судді. ОСОБА_1 вказує, що за період з квітня 2024 року по червень 2024 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області нараховувало їй суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року», у розмірі 2102 грн., що на думку позивача, розмір її винагороди не відповідає розміру, установленому спеціальним Законом, у зв`язку із чим вона не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди.

Позивач вважає, що ТУ ДСА в Донецькій області зобов`язано було при визначенні розміру суддівської винагороди позивача з квітня 2024 року діяти відповідно до Закону України № 1402 та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік» 3028 грн., а не 2102 грн, як це, на думку позивача, протиправно здійснено відповідачем 1.

У зв`язку із цим, позивач не погоджується із сумою виплаченої йому суддівської винагороди та вважає, що відповідачем 1 порушено його право на належне матеріальне забезпечення.

08 липня 2024 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог, мотивуючи це тим, що з 01.01.2021 року суддівська винагорода суддів місцевих судів відповідно до діючого законодавства обраховується від розміру посадового окладу судді, який складає 63060 грн., а доплати обчислюються від цього розміру посадового окладу.

Відповідно до штатних розписів Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області на 2021-2024 роки роки посадовий оклад судді цього суду становить 63060 грн.

Отже, представник відповідача 1 вказує на те, що ТУ ДСА України в Донецькій області не мало правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в розмірі, який зазначено в позовній заяві.

ДСА України також надало відзив на позовну заяву ОСОБА_2 , в якому зазначило, що ДСА України при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяло в межах чинного законодавства та виділених бюджетних асигнувань, а тому просило відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог.

Ухвалою суду від 22 липня 2024 року, було відмовлено  задоволенні клопотання представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про залучення до справи Міністерства фінансів України та Кабінет Міністрів України.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянка України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .

Указом Президента України «Про призначення суддів» № 278/2020 від 16.07.2020 року ОСОБА_1 , призначено на посаду судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області безстроково.

Наказом В.о. голови Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 3-г/к від 21.07.2020 року ОСОБА_1 зараховано до штату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.

Наказом В.о. голови Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 4-г/к від 28.07.2020 року ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу за наявності стажу роботи більше 5 років, починаючи з 29.07.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачами, позивач в період з квітня 2024 року по червень 2024 року включно отримувала суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму в сумі 2102,00 грн.

Вважаючи, що відповідач 1 повинен був при визначенні розміру суддівської винагороди позивача діяти відповідно до Закону № 1402 та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік», а не 2102 грн. ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 130 Конституції України встановлено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною третьою вказаної статті регламентовано, що базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ (далі Закон № 3460-ІХ) з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028 грн та окремо передбачено прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2 102 гривні.

Разом з тим Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі Закон № 966-XIV) не визначено такого виду прожиткового мінімуму як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», а також не віднесено суддів до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Виходячи із змісту статті 130 Конституції України, частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, норми інших законодавчих актів до правовідносин щодо виплати суддівської винагороди застосовуватися не можуть; єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Зміни до Закону № 1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди в спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди немає.

Закон № 3460-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України, частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Закон № 3460-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

При колізії положень двох законів суд застосовує загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону», де спеціальним законом слід вважати Закон № 1402-VIII, а положення Закону № 3460-ІХ - загальними.

Оскільки Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, то Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області неправильно визначилося із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом, а позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028 грн.

Отже позовна вимога про визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 квітня 2024 року по 31 червня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102,00 гривні та зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року по 31 червня 2024 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу за 2024 рік, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті – підлягає задоволенню.

При цьому Територіальний орган Державної судової адміністрації України як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила в його кошторисі на 2024 рік.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 квітня 2024 року по 31 червня 2024 року включно, суд зазначає наступне.

Невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду, та відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Із урахуванням статусу Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу в питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», якими зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Із урахуванням зазначеного висновку, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що пред`явлена до Державної судової адміністрації України позовна вимога підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Конституційний Суд України у рішенні від 04.12.2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) також вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У рішенні від 11.03.2020 року № 4-р/2020 у справі № 1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Фактично Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області; Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та зобов`язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди, підлягають задоволенню.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, то відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20,  42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

                                                                В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (юридична адреса: 84112, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 26288796); Державної судової адміністрації України (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправним та зобов`язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (юридична адреса: 84112, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 26288796) щодо нарахування та виплати судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 01 квітня 2024 року по 31 червня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102,00 гривні.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (юридична адреса: 84112, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 26288796) провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01 квітня 2024 року по 31 червня 2024 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу за 2024 рік, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області (юридична адреса: 84112, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 26288796) з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 (адреса реєстрації: 84306, Донецька область, Краматорський район, смт. Біленьке, вул. Кобзаря, 11, РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплачену суддівську винагороду за період з 01 квітня 2024 року по 31 червня 2024 року включно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.     

Суддя                                                                                   І.М. Тарасенко