Справа № 2-529/07

РІШЕННЯ

 іменем України

18 квітня 2007 року Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого-судді Зарічної Л .А.,

при секретарі: Голушко Н.А.,

за участю адвокатів ОСОБА_5., ОСОБА_6., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Прилуках цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про витребування майна,-

Встановив:

Рішенням  Виконавчого комітету Прилуцької міської ради №7 від 07.02.1995 року ОСОБА_1було виділено земельну ділянку площею 10 кв.м., під установку кіоску, по вул. Леніна, нині Київська, біля стоматологічної поліклініки в м.Прилуках. Тоді ж позивачем було встановлено кіоск, на що йому було видано технічний паспорт.

11.11.2006 року ОСОБА_1. виявив  відсутність даного кіоску в місті його встановлення, оскільки він був демонтований та було порушено навіть фундамент, на якому він стояв, порушено труби водопостачання та водовідведення, порушено лінії електромережі, оскільки кіоск був вирваний із місця його стаціонарного знаходження. В цей же день, належний позивачу кіоск був виявлений ним на території Андріївського ринку в м.Прилуках, з якого здійснювалася реалізація продуктового товару, а його господарка пояснила, що придбала кіоск по оголошенню через газету «АІР» за 350 доларів США у ОСОБА_3. У зв»язку з такими обставинами, цього ж дня позивач звернувся до Прилуцького МРВ УМВС із відповідною заявою, однак у порушенні кримінальної справи було відмовлено, оскільки ОСОБА_4, яка продала кіоск, вважала, що такий дістався їй у спадок після смерті чоловіка, так як її чоловік та ОСОБА_1мав спільні справи під час зайняття підприємницької діяльності.

Посилаючись на ті обставини, що ОСОБА_3. не має ніякого відношення до даного кіоска і у спадщину не отримувала і не могла отримати, оскільки  саме позивач є власником даного кіоска і всі документи, наявні у нього це підтверджують, а тому і не мала законного права на його реалізацію, позивач звернувся із відповідною заявою про повернення належного йому майна від добросовісного набувача ОСОБА_2., яка на даний час користується належним йому кіоском.

В судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги та при цьому пояснив, що придбав даний кіоск ще у 1994 році у гр. ОСОБА_7. за 1200 дол. США, і лише після належного оформлення всіх документів у 1995 році ввів даний кіоск в експлуатацію. Також позивач зазначив, що вся технічна документація на кіоск, дозволи, акти прийняття в експлуатацію та рішення виконавчого комітету видавалися на його ім.»я, оскільки даний кіоск належить лише йому. Зважаючи на ввесь обсяг роботи, який необхідно було робити для існування кіоска позивач не заперечив, що іноді йому допомагав чоловік ОСОБА_3, однак такі дії за дружні не виходили, договір про спільну підприємницьку діяльність між ними не заключався, хоча вони займалися одним видом діяльності, а починаючи з 2000-2001 року, ОСОБА_4через наявну у нього хворобу взагалі перестав займатися будь-яким видом діяльності та здав свідоцтво Приватного підприємця. Зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_3немає ніякого відношення до даного ларька і незаконного його збула відповідачці ОСОБА_3., про що її не повідомила, позивач просить суд витребувати належне йому майно у добросовісного набувача.

Відповідачка ОСОБА_3. в судовому засіданні не визнала позовних вимог ОСОБА_1. та при цьому пояснила, що в газеті «АІР» знайшла оголошення про продаж відповідного ларька (кіоска), який вона оглянула, зустрівшись із ОСОБА_3. та домовилася з нею за ціну,

2

яка її влаштувала, а тому передавши їй 350 дол.США, найняла кран та перевезла його на Андріївський ринок, де здійснює свою підприємницьку діяльність. Про те, що даний кіоск не

належить ОСОБА_3, вона навіть не могла припустити, оскільки остання її в цьому запевнила, вказавши, що він залишився їй після смерті чоловіка та передала від нього ключі. Інших документів на ларьок у ОСОБА_3. вона не вимагала, окільна на ринку  від неї такі не требувалися.

ОСОБА_3. в судовому засіданні не визнала позовних вимог та при цьому пояснила, що даний кіоск належав її покійному чоловікові, а тому вона як його дружина має законне на нього право. Також ОСОБА_3. в судовому засіданні зазначила, що неодноразово, намагалася поговорити із позивачем , щоб вирішити, яке саме майно належить її чоловікові, але він уникав розмови, а тому вона сама прийняла таке рішення, оскільки вважає, що дійсно має право на даний ларьок. З цього приводу дала оголошення в газету «АІР» і продала його відповідачці ОСОБА_3. за 350 доларів США. Також ОСОБА_3. в судовому засіданні пояснила, що ніяких документів на даний кіоск у неї ні на чоловіка, ні на неї не мається, у спадщину після смерті свого чоловіка вона не вступала, і заяви до нотаріальної контори не подавала, оскільки спадкова маса відсутня.

Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку:

Так допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7. в судовому засіданні пояснив, що даний кіоск раніше належав йому особисто, оскільки він придбав його у Прилуцькому ливарно-механічному заводі, а у 1994 чи 1995 році продав його ОСОБА_1за 1200 доларів США. Дані гроші за кіоск передавав йому особисто ОСОБА_1., і чи був присутнім під час передачі грошей ОСОБА_4він пригадати не може.  Лише після передачі грошей він написав заяву у міськвиконком про відмову від орендованої земельної ділянки на користь ОСОБА_1., який у подальшому також написав заяву до міськвиконкому про надання даної земельної ділянки в оренду саме йому та став її використовувати за призначенням - продавати   газовану воду.

В судовому засіданні сторони підтвердили, що   ОСОБА_3. саме за відповідні кошти -350 доларів США , тобто не безоплатно передала ОСОБА_8.  торговий ларьок.

Стаття 388 ЦК України передбачає підстави витребування майна у добросовісного набувача і така передбачає, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав І не міг знати (добросовісний набувач) власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Досліджені в судовому засіданні докази, а це покази свідка ОСОБА_7., рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради про виділення в оренду строком на 1 рік земельної ділянки площею 10 кв.м, під тимчасову установку по проекту, погодженому з головним архітектором міста, згідно дислокації відділу архітектури  саме ОСОБА_1по вул.. Леніна, біля стоматологічної поліклініки, паспорт на кіоск №3 по вул.Леніна в м.Прилуках, акт державної комісії про прийняття кіоска в експлуатацію від 02.06.1995 року, затверджений рішенням Виконкому Прилуцької міської ради народних депутатів №303 від 27.06.1995 року, акт вибору земельної ділянки в оренду під установку кіоску (павільону) для газводи, технічні умови від 02.06.1995 року та інші надані позивачем документи, підтверджують належність кіоску саме ОСОБА_1.

В судовому засіданні   ОСОБА_3. вказувала на спільну діяльність її чоловіка із ОСОБА_1, однак ОСОБА_1. існування такого заперечив, а з боку ОСОБА_3 не було надано жодних доказів створення чи існування договору про спільну підприємницьку діяльність між її

2

чоловіком та позивачем, як і не було надано доказів того, що даний кіоск належав її чоловікові за час життя, як і не було надано доказів належності його на даний час саме їй.

Наведені вище докази дають суду підстави вважати, що  ОСОБА_3. не мала та не має законного права на володіння, користування чи розпорядження, в тому числі і відчуження кіоску(ларька), який знаходився по вул..Київській в м.Прилуках біля стоматологічної поліклініки та знаходиться у власності позивача ОСОБА_1.

Продаючи кіоск ОСОБА_3. про що не заперечили в судовому засіданні і ОСОБА_3,

Вона Лазала про належність даного кіоску саме їй, як спадкового майна після смерті чоловіка, однак під час продажу, так і в судовому засіданні ОСОБА_3 не було надано документів про належність даного кіоска саме їй, що давало б їй можливість вільно ним розпорядитися.

В судовому засіданні було встановлено, що власник ОСОБА_1. не давав своєї згоди на продаж належного йому кіоску, про підтвердила також і відповідачка ОСОБА_2.

А тому суд вважає, що хоча ОСОБА_3. і є добросовісним набувачем, однак закон передбачає випадки витребування від неї придбаного майна, оскільки вибуло із володіння власника поза його волею, хоча добросовісний набувач і придбав її оплатно.

Зважаючи на ті обставини, що в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3. було відмовлено з підстав належності даного кіоска також і ОСОБА_3, а в судовому засіданні така її причетність спростовується, суд вважає, що вимоги позивача є правомірними та підлягають задоволенню.

Оскільки на даний час належний позивачу кіоск перебуває у користуванні ОСОБА_3. майна,  саме вона повинна  і повернути його безпосередньому власнику.

Керуючись ст.ст. 16,387, 388 ЦК України, ст.ст.213-218 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Витребувати  від ОСОБА_2 , як добросовісного набувача, кіоск, що знаходився по вул. Київській в м.Прилуках, біля стоматологічної поліклініки, та був нею придбаний у ОСОБА_3, що належить ОСОБА_1на праві приватної власності та який вибув з його володіння без його на те згоди.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі впродовж 10 днів з дня його проголошення до Прилуцького міськраионного суду заяви про апеляційне оскарження із наступним поданням апеляційної скарги протягом 20 днів апеляційному суду Чернігівської області через Прилуцький міськрайонний суд.