Справа №2-849/10  

    Р І Ш Е Н Н Я  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  16 грудня 2010 року                                                      м. Кодима, Одеської області  

  Кодимський районний суд Одеської області в складі:  

  головуючого                                  судді Сопільняка О.М.  

при секретарі                                         Гурі С.А.  

з участю  представника позивача         ОСОБА_1  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кодимі, Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поновлення строку позовної давності, визнання правочину дійсним та визнання права власності на будинок,  

  В С Т А Н О В И В :  

Позивач ОСОБА_2 26 жовтня 2010 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про поновлення строку позовної давності, визнання правочину дійсним та визнання права власності на житловий будинок.  

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі письмової угоди про надання правової допомоги та ордера адвоката, обґрунтовуючи позов пояснив, що 10 жовтня 2006 року позивача придбала у відповідача житловий будинок, розташований в с.Тимків Кодимського району Одеської області. На підтвердження вказаної угоди сторони у простій письмовій формі скали розписку, домовившись у подальшому укласти письмовий договір купівлі-продажу, який нотаріально посвідчити та здійснити державну реєстрацію, як того вимагає закон. Однак, відповідач після укладення угоди купівлі-продажу змінив своє місце проживання, виїхала проживати за межі Кодимського району та ухиляється від виконання взятих на себе зобов’язань, зокрема від належного оформлення правочину, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. З цих підстав, враховуючи погодження ними всіх істотних умов правочину, просив позов задовольнити, при цьому, просив поновити позивачеві пропущений нею строк позовної давності, який вона пропустила через юридичну неграмотність, незнання законів.          

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився. Виклик відповідача в судове засідання було здійснено відповідно до ч.9 ст.74 ЦПК України шляхом опублікування оголошення про виклик в газеті «Чорноморські новини» №124 від 11 грудня 2010 року. З цих підстав суд визнає відповідача належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи та вважає можливим розглянути справу без його участі на підставі наявних у ній доказів.  

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані ним докази та матеріали цивільної справи, суд вважає необхідним позов задовольнити з наступних підстав.    

Стосовно поновлення строку позовної давності. Статтею 257 ЦК України встановлений трирічний строк позовної давності для захисту порушеного права. Початок перебігу строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто коли особа дізналась про порушення свого права. Спірна угода була укладена між сторонами в жовтні місяці 2006 року.  Таким чином, саме з цього часу право позивача вважається порушеним, оскільки вона через відсутність відповідача, як сторони угоди, фактично позбавлена можливості належним чином у встановленому законом порядку оформити укладену між ними угоду.  З позовом до суду позивач звернулась лише 26 жовтня 2010 року. Отже, позивачем пропущено строк позовної давності.  

Порушене право підлягає захисту, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності.  

Позивач є юридично неграмотною особою, що зашкодило їй своєчасно звернутись до суду з позовом про захист свого порушеного права, у зв’язку з чим суд причину пропуску нею строку позовної давності  визнає поважною та вважає необхідним поновити його.      

За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставою їх виникнення, поряд з іншими,  є договори та інші правочини.  

Згідно ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.  

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Пункт другий цієї ж статті встановлює, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до п.1 ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.  

Судом встановлено, що 10 жовтня 2006 року позивач ОСОБА_2 придбала у відповідача ОСОБА_3 належний йому житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1. На підтвердження вказаної угоди сторони у простій письмовій формі уклали угоду (розписку), домовившись у подальшому укласти письмовий договір купівлі-продажу, який нотаріально посвідчити. На виконання вказаного правочину позивач сплатила відповідачеві обумовлену вартість будинку в сумі 750 грн., а той, у свою чергу, прийняв гроші та передав позивачеві будинок і документи на нього, які позивач також прийняла.    

Отже, відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України між сторонами внаслідок укладення угоди купівлі-продажу виникли відповідні цивільні права та обов’язки.              

Згідно ст.ст.208, 209, 210 та 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.     Відповідно до ч.2 ст.209 ЦК нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом (або іншою посадовою особою,  яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії) у відповідності до закону України „Про нотаріат” шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Державна реєстрація прав на нерухоме майно відповідно до ст.210 ЦК проводиться згідно з законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”. Невиконання цих умов відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України може бути підставою для  визнання договору  нікчемним.  

Проте, відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. Наступного нотаріального посвідчення договору не вимагається.    

Відповідно до ст.658 ЦК право продажу майна належить його власнику. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є власником спірного будинку, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №27161720, виданим 31 серпня 2010 року Кодимським районним бюро технічної інвентаризації, підстава набуття права власності -  свідоцтво про право власності №НОМЕР_1 від 16 лютого 1996 року, видане Тимківською сільською радою Кодимського району). Отже на підставі вказаних відомостей суд приходить до висновку про наявність у ОСОБА_3, як у власника житлового будинку, на момент укладення даного правочину права на його відчуження.    

Згідно ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами у належній формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, є необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони досягнуто згоди.            

Судом встановлено, що  сторони правочину - продавець і покупець - досягли згоди з усіх істотних умов купівлі-продажу вказаного будинку, зокрема – погодили сам факт купівлі-продажу, визначили ціну будинку, позивач передала продавцеві грошові кошти в сумі 750 грн., що підтверджується письмовою розпискою, наявною у справі, та прийняла майно у своє володіння, а продавець прийняв гроші за вказаний будинок та передав будинок і правовстановлюючі документи на нього позивачеві, що свідчить про виконання сторонами вказаного правочину.  

Відповідно до п.13 постанови   Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»   при розгляді справ такої категорії суди повинні з’ясувати, чи підлягає правочин обов’язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.     У зв’язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК.          

Отже, враховуючи, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу є консенсуальним, тобто права і обов’язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов, суд вважає, що здійснений між сторонами правочин відповідав вимогам закону, справжній волі сторін, ними було досягнуто згоди з усіх істотних умов, ці істотні умови були сторонами виконані в повному обсязі, інших підстав нікчемності правочину, окрім недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору не має, а здійсненню нотаріального посвідчення та державної реєстрації перешкоджає неподолана обставина, яка не залежить від волі позивача, зокрема ухилення відповідача від виконання взятих на себе зобов’язань шляхом зміни свого місця проживання.  

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна.            

Отже, суд, встановивши законні підстави придбання позивачем вказаного житлового будинку приходить до висновку про необхідність визнання за ним права власності на нього.      

Крім цього, з позивача ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 338 грн., оскільки вартість спірного будинку згідно витягу з прав власності на нерухоме майно складає 38892 грн., тому відповідно до п/п. «а» п.1 ст.3 Декрету  Кабінету міністрів України «Про державне мито» №7-93 від 21 січня 1993 року,  розмір судового збору має складати 1 відсоток, тобто 339 грн., однак при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 51 грн. (квитанція №6 від 26 жовтня 2010 року).          

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 202, 203, 209, 220, 328, 390, 638 ЦК України, ст.ст.213-215, 218 ЦПК України, суд  

  В И Р І Ш И В   :  

  Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поновлення строку позовної давності, визнання правочину дійсним та визнання права власності на будинок задовольнити.    

Визнати поважною причину пропуску ОСОБА_2 строку позовної давності та поновити його.  

Визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, укладений 10 жовтня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.  

Визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на житловий будинок з надвірним спорудами, розташований в АДРЕСА_1, який на праві приватної власності належав  ОСОБА_3.  

Рішення суду є підставою для реєстрації в Кодимському бюро технічної інвентаризації права власності ОСОБА_2 на зазначений житловий будинок.  

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 338 грн.  

  Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення   .  

  Суддя                                                         Сопільняк О.М.