Справа №2-875/10   

Р І Ш Е Н Н Я  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  02 грудня 2010 року                                                       м.Кодима, Одеської області  

  Кодимський районний суд Одеської області в особі головуючого судді Сопільняка О.М.,  розглянувши відповідно до вимог ч.2 ст.197 ЦПК України без участі сторін та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м.Кодимі Одеської області в залі судового засідання №2 у цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,  

  В С Т А Н О В И В :  

               Позивач ОСОБА_1 12 листопада 2010 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.      

В позові вказала, що  шлюб з відповідачем уклала 25 квітня 1997 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Крижопільського районного управління юстиції   Вінницької області. Від шлюбу мають двох  неповнолітніх дітей  – сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Відносини з відповідачем не склалися, біля десяти місяців подружні стосунки між собою не підтримують, проживають окремо, спільних інтересів не мають. Не бажають надалі проживати однією сім»єю, тому просить шлюб розірвати, а неповнолітніх дітей залишити проживати з нею. В позовній заяві про доповнення позовних вимог просила після розірвання шлюбу залишити дошлюбне прізвище «ОСОБА_1».  

В поданій 29 листопада 2010 року письмовій заяві позивач ОСОБА_1 свій позов підтримала та просила його задовольнити, розглянувши справу без її участі.  

Тоді ж, тобто 29 листопада 2010 року до суду надійшла письмова заява відповідача ОСОБА_2 у якій він визнав позов ОСОБА_1, просив їх розлучити та розглянути справу без його участі.  

Згідно ч.2 ст.158 ЦПК України особа, яка бере участь у  справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.  

Відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.  

Суд, дослідивши позовну заяву позивача ОСОБА_1, а також докази, що є у справі, враховуючи визнання позову відповідачем, що не суперечить вимогам закону і не порушує прав та інтересів сторін та третіх осіб, відповідно до ч.4 ст.174 ЦПК України вважає можливим позов задовольнити у повному обсязі з таких підстав.    

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, укладеному та зареєстрованому 25 квітня 1997 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Крижопільського районного управління юстиції Вінницької області,  актовий запис №26, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1, виданим 25 квітня 1997 року вказаним відділом РАЦС.  

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2  

Згідно ст.24 СК України шлюб має ґрунтуватись на вільній згоді жінки та чоловіка. При цьому, відповідно до ч.3 та 4 ст.56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини; примушування подружжя до припинення шлюбних стосунків чи їх збереження є неприпустимим і є порушенням права на свободу та особисту недоторканість.  

З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що відносини між нею та відповідачем не склалися, біля десяти місяців подружні стосунки між собою сторони не підтримують, проживають окремо, спільних інтересів не мають, не бажають надалі проживати однією сім»єю.    

Отже, судом встановлено, що між сторонами склалися негативні стосунки, вони мають різні погляди на життя, різні вподобання, внаслідок чого між ними тривалий час (біля 10 місяців) не підтримуються сімейно-шлюбні стосунки, сторони по справі не ведуть спільного господарства, разом не проживають, практично їх сім»я розпалася і її збереження стало неможливим та суперечить інтересам подружжя.  

Таким чином, суд приходить до висновку, що з огляду на вказані обставини подальше застосування будь-яких заходів щодо примирення подружжя, як це передбачено ст.111 СК України, є недоцільним та неефективним і суперечить інтересам сторін, кожен з яких не має бажання зберегти шлюб та сім»ю, а також суперечить моральним засадам суспільства.    

Відповідно до ч.1 ст.110 СК України суд може розірвати шлюб за позовом одного із подружжя.                  

  Встановивши об’єктивні підстави для розірвання шлюбу, передбачені ст.112 СК України, а саме те, що примирення між сторонами неможливе через втрату ними почуття взаємної любові, фактичне припинення спільних зобов’язань щодо піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, утвердження в сім»ї взаємоповаги, втрату почуття відповідальності подружжя один перед одним, як того вимагає ст.55 СК України, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить їх спільним інтересам, інтересам їх неповнолітніх дітей, що має важливе значення, бажання зберегти сім»ю у сторін відсутнє, що є підставою для розірвання між ними шлюбу, оскільки перешкод, передбачених ч.2 ст.110 СК України,  для цього не встановлено.  

В силу ст.112 СК України, шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що   подальше спільне життя  подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них , що має істотне значення.                                                            

Стосовно визначення місця проживання неповнолітніх дітей суд приходить до наступного. Сторони погодили що діти будуть проживати з позивачем. Такий спосіб вирішення спору не суперечить закону, не порушує законних інтересів сторін та дітей, оскільки згідно п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», №11 від 21 грудня 2007 року, при вирішенні питання про те, з ким із батьків, які проживають окремо, будуть проживати неповнолітні діти, суд, виходячи з положень про рівність прав та обов’язків батьків щодо дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх дітей, при цьому, суд враховує хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї,  її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості  батьків, можливість створення належних умов для виховання дітей. Окрім цього, у принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння, вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, при цьому, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір»ю. Тому суд вважає необхідними визначити місце проживання неповнолітніх дітей з матір»ю – позивачем у справі.                                            

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.104 ч.2, 105 ч.3, 110, 111, 112 СК України, ст.ст.158, 174 ч.4, 197, 213, 215, 218 ЦПК України, суд  

  В И Р І Ш И В :  

Позов  ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.  

  Шлюб між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, укладений та зареєстрований 25 квітня 1997 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Крижопільського районного управління юстиції Вінницької області,  актовий запис №26, –   р о з і р в а т и.      

Неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити проживати з матір’ю -  ОСОБА_1.                                                      

Після розірвання шлюбу прізвище позивача залишити «ОСОБА_1».  

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.  

  Суддя                                                      Сопільняк О.М.