Справа № 2-а-1046/10    

П О С Т А Н О В А  

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И                                         

 26 жовтня 2010 року суддя Червонозаводського районного суду м. Харкова Журавель В.А. , розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Червонозаводському районі міста Харкова про зобов’язання вчинити певні дії,  

  в с т а н о в и в :  

  08 жовтня 2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить суд зобов’язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи із розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 01 січня 2008 року по теперішній час та в подальшому здійснювати нарахування та виплату доплати до пенсії.  

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач  посилався на те, що належить  до соціальної категорії ?итина війни” та  відповідно до ст. 6 Закону України ?ро соціальний захист дітей війни” року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком.  У 2008-2010 роках така допомога позивачу виплачувалась в меншому розміру, ніж передбачено Законом, що суперечить рішенню Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, згідно якого визнані такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення Закону України ?ро державний бюджет України на 2007 рік” пункт 12 статті 71, яким зупинено дію статті 6 Закону України №2195- IV від 18 листопада 2004 року ?ро соціальний захист дітей війни”, пункт 3 положення статті 71 Закону України ?ро Державний бюджет України на 2007рік” №489-V від 19 грудня 2006 року визнані неконституційними. Пункт 6 рішення Конституційного Суду є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України ?ро соціальний захист дітей війни” державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Таким чином, зважаючи на вищевикладене, невиплата соціальної допомоги, передбаченої статтею 6 Закону України ?ро соціальний захист дітей війни”, є протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України.

Відповідач по справі – управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова надав судові письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195 передбачалося, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється  за рахунок коштів Державного бюджету України, а Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонду України», відповідно до якого бюджет Пенсійного фонду України формується з чітко визначених джерел і щороку затверджується Кабінетом Міністрів України. Статтею 72 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» № 1058 визначено, що кошти Пенсійного фонду України не включається до Державного бюджету України. Крім того, ст.  5 Закону визначено, що Закон регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов»язкового державного пенсійного страхування і дія інших нормативних актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених законом або в частині, що не суперечить цьому Закону.  А в даному випадку норми ст.  6 Закону № 2195 суперечать Закону № 1058  частині визначеного мінімального розміру пенсії за віком та спрямування коштів на виплату допомоги.  Частиною 3 ст. 28 Закону «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком застосується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Разом з тим для розрахунку доплати до пенсії особам, яким встановлено статус «дитина війни» величина мінімальної пенсії за віком за законодавчому рівні не встановлена. При цьому ст. 73 ч. 1 Закону встановлено вичерпний перелік видів виплат, на які можуть бути спрямовані кошти Пенсійного фонду України.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для прийняття законного і обґрунтованого судового рішення.  

Виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та такими що відповідно підлягають задоволенню частково.  

Позивач  народився ІНФОРМАЦІЯ_1  в с. Журавлинці Городецького району Хмельницької області  (а. с.3).

Згідно із ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Даний факт підтверджується копією посвідчення позивача з проставленим у ньому штампом «Дитина війни» (а. с. 8).  

Враховуючи зазначений статус позивача, його соціальний захист регулюється Законом України «Про соціальний захист дітей війни».    

Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року. Згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.  

В силу ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.  

Постановляючи рішення у даній справі, суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав та свобод людини і громадянина України, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачене Конституцією України та іншими Законами України, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань.  

Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України),  визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року УПФУ в Червонозаводському районі м. Харкова повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп..41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачу доплати, передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням  п.п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.  

Що стосується вимог позивача про зобов"язання відповідача виплачувати йому в період січень-грудень 2009 року включно щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, суд вважає такі вимоги обгрунтованими, виходячи із наступного.

Законом України "Про Державний бюджет на 2009 рік" дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей" не зупинено. Відповідно до ч. 2 ст. 54 Закону України "Про державний бюджет на 2009 рік" розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, Законом України "Про державний бюджет на 2009 рік", нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Тому відповідач у 2009 році діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

З січня 2010 року по теперішній час позивачу встановлено підвищення до пенсії як особі, яка має статус «дитина війни» в розмірі – 49,80 гривень щомісячно.  

Законом України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” ніяких змін до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не вносилось, позивач, маючи статус «дитини війни», мав право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Таке підвищення позивачу нараховувалося, однак виплачувалося не в повному обсязі.    

Статтею 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в розмірі: з 01 січня 2010 року – 695 гривень, з 01 квітня 2010 року – 706 гривень, з 01 липня 2010 року – 709 гривень, з 01 жовтня 2010 року – 723 гривні, з 01 грудня 2010 року – 734 гривні. Таким чином, позивачу розмір щомісячної доплати до пенсії згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» повинен розраховуватися, виходячи із наведених розмірів прожиткового мінімуму.    

Таким чином, нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни здійснювалось відповідачем в розмірі нижчому, ніж передбачено діючим законодавством, чим було порушено його права на отримання підвищення до пенсії як дитині війни в належному розмірі.

Виходячи з принципу верховенства права, закріпленого ст. 8 Конституції України, принципу пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, у зв’язку з чим Закони України мають вищу юридичну силу, суд вважає, що при вирішенні даного спору, підлягає застосуванню саме ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції, яка діє після прийняття рішень Конституційним Судом України, з урахуванням вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яка визначає мінімальну пенсію за віком на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а постанова Кабінету Міністрів України № 530 від  28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», на підставі якої позивачу здійснювалось нарахування та виплата підвищення до пенсії як дитині війни.    

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.  

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

Суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячного підвищення до пенсії, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячного підвищення до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».    

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.  

Тому суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.  

Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку, що обов'язок по нарахуванню та виплаті підвищення до пенсії позивачу, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова, тобто за місцем проживання позивача.  

Також суд не приймає до уваги доводи відповідача про відсутність бюджетного фінансування в обсязі, передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни» для здійснення соціальних виплат, оскільки відповідно до вимог ст. 3 Конституції України права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, головним обов’язком якої є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.  

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.  

За змістом ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.    

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% підвищення до пенсії.    

Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30%  підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять до системи його органів, але вони не вчинили необхідних дій для належного нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату підвищення до пенсії як дитині війни за період з 22 травня 2008 року по день винесення постанови.  

При цьому суд вважає, що позивачем не було пропущено строк звернення до адміністративного суду з позовом, оскільки позивач раніше звертався до суду із позовом у порядку цивільного судочинства в межах строку позовної давності, але у зв’язку із змінами у діючому законодавстві щодо розгляду справ, пов»язаних із соціальними виплатами, провадження по справі за позовом позивача у порядку цивільного судочинства було закрито.

Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає необхідним, на підставі ч. 2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському  районі по не виконанню за період з 22 травня 2008 року по 26 жовтня 2010 року приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії.  

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом.  

Зі змісту наведеної норми вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.  

У зв'язку з цим, суд вважає неможливим розглядати вимоги щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчиняти дії в майбутньому у зв'язку з вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій, і тому суд відмовляє у задоволенні вимог позивача  про нарахування і виплати зазначеної вимоги в подальшому, після постановлення судом рішення по даній справі.  

 Судові витрати по справі підлягають розподілу  відповідно до ч. 1 ст.94 КАС України.    

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 46, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст. ст. 1, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»,  ч. 1 ст. 94, ст. ст. 158, 159, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя –  

  П О С Т А Н О В И В :  

    Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Червонозаводському районі м. Харкова про зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.  

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова.

 Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до  пенсії  з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України ?ро загальнообов’язкове пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за 2008 рік з 22 травня по 31 грудня 2008 року, за 2009 рік з 01 січня по 31 грудня 2009 року та за 2010 рік з 01 січня по 26 жовтня 2010 року, з урахуванням виплачених сум.

 В іншій частині позовних вимог - відмовити.  

 Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  витрати зі сплати  судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

 Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Червонозаводський районний суд м. Харкова протягом 10 днів з дня отримання копії постанови шляхом подання апеляційної скарги, з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції.  

    СУДДЯ                                                                          В.А.ЖУРАВЕЛЬ