Справа № 2-а-4614/2010 р.
П О С Т А Н О В А
І м е н е м У к р а ї н и
м. Донецьк 21 грудня 2010 р.
Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючий – суддя Тринька О.В, при секретарі Кулік Н.Р, за участю позивача, представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2007 - 2010 р.р., -
В с т а н о в и в :
Позивач звернулась до суду з позовною заявою про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2007 - 2010 р.р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є інвалідом ІІІ групи ЧАЕС, в зв’язку з чим перебуває на обліку в Петровському УПТСЗН. Відповідно до ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», йому передбачена щорічна компенсація на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, установлених на момент виплати. Відповідачем же, у порушення діючого законодавства, була виплачена позивачу компенсація на оздоровлення за 2007 - 2010 р.р. у розмірі по 90 грн. Таким чином, позивачеві недоплачена компенсація на оздоровлення у розмірі: 2007 р. – (460 ? 4 – 90 = 1750,00); 2008 р. – (515 ? 4 – 90 = 1970,00); 2009 р. – (744 ? 4 – 90 = 2886,00); 2010 р. – (744 ? 4 – 90 = 2886,00). Всього недоплачена компенсація у розмірі 9492 грн. 00 коп.
Таким чином, позивачу недоплачена компенсація на оздоровлення у розмірі: 9492 грн. 00 коп.
При виплаті компенсацій на оздоровлення, відповідач користувався постановами Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 р., що значно звужує право позивача на отримання матеріальної допомоги. На підставі викладено, ОСОБА_1 звернувся з позовом до УПТСЗН Петровської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2007 - 2010 р.р.
В судовому засіданні позивач підтвердив свої вимоги і їх обґрунтування, наполягає на задоволенні позову.
Представник відповідача з позовом не погодилася у повному обсязі, суду пояснила, що позивач є інвалідом ІІІ групи, захворювання якого пов’язано з виконанням обов’язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. В зв’язку з цим, у відповідності до ст. 48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ОСОБА_1 має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Однак, управління праці та соціального захисту населення, у відповідності з законодавством, проводило виплати щорічної допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених постановою КМУ від 12.07.2005 р. № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,” передбаченних Законом № 796-Х111. Виходячи з того, що законодавством врегульовані правовідносини щодо виплат, передбачених Законом № 796-Х111, а також те, що позивач отримав зазначені виплати в розмірах, встановлених постановою КМУ від 12.07.2005 р. № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вимоги позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України і задоволенню не підлягають. До того ж відповідно до п. 2 ст.. 99 КАС України, передбачено, що звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів осіб встановлюється річний термін. Таким чином, представник відповідача просить суд відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Наданими позивачем документами встановлено, що ОСОБА_1 віднесена до першої категорії як громадянин, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 С(а.с.8), і йому встановлена ІІІ група інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК Серія ДОН-04 № 017606 (а.с.6-7).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Відповідно до ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі мінімальних заробітних плат. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
У відповідності з довідкою, наданою УПТСЗН Петровської районної у м. Донецьку ради, ОСОБА_1 за період з 2007 - 2010 р.р. була нарахована та виплачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі: по 360 грн. щомісячно .
При виплаті компенсацій на оздоровлення, відповідач користувався постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 р.
Таким чином, судом встановлено, що з урахуванням виплат ОСОБА_1 за 2007 - 2010 р.р. виплачена компенсація у розмірі 360 грн., з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, яка складала у 2007 р. – 460 грн., у 2008 р. – 525 грн., у 2009 р. – 744 грн., у 2010 р. – 744 грн., йому недоплачена допомога на оздоровлення, яка за 2007 - 2010 р.р. складає: за 2007 р. - 460 (розмір мінімальної заробітної плати) х 4 – 90 (проведені виплати) = 1750 грн., за 2008 р. - 525 (розмір мінімальної заробітної плати) х 4 – 90 (проведені виплати) = 2010 грн., за 2009 р. - 744 (розмір мінімальної заробітної плати) х 4 – 90 (проведені виплати) = 2886 грн., за 2010 р. - 744 (розмір мінімальної заробітної плати) х 4 – 90 (проведені виплати) = 2886 грн..
Відмовляючи позивачу в задоволенні його вимог про виплату допомоги в повному обсязі, відповідач посилається на ст. 62 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої роз’яснення порядку застосування цього закону провадиться у порядку, визначеному КМУ, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Суд не може погодитися з такими висновками відповідача з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 КУ органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУ та законами України.
Згідно зі ст. 92 КУ, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина.
Постановою КМУ від 12 липня 2005 р. № 562 всупереч ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначену законом на час здійснення виплати, установлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.
Між тим, з моменту прийняття вказаної постанови встановлені нею розміри щорічної допомоги залишалася незмінними, у той час як ВРУ неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.
Таким чином, оскільки правова норма про розмір щорічної допомоги на оздоровлення, встановлена ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» була діючою, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосування ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про внесення змін до ЗУ «Про Державний бюджет України, а не постанови КМУ.
Суд також не може прийняти заперечення відповідача, щодо спливу строку звернення до адміністративного суду з позовом про виплату недоплаченої допомоги на оздоровлення. Так відповідно до п. 2 ст. 99 КАС України передбачено, що для звернення в суд за захистом прав,
свобод та інтересів особі встановлюється річний термін, який обчислюється з дня коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод або інтересів. В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав у 2010 році, а тому суд вважає, що строк звернення до суду не сплив.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем всупереч діючого законодавства дійсно була недоплачена позивачу допомога на оздоровлення, що звужує його права як громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи. Це і підставою для часткового задоволення позовних вимог.
Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим у відповідності до ст. 88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. 48 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст.ст. 88, 159-163 КАС України, суд,-
П о с т а н о в и в :
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2007 - 2010 р.р. - задовольнити частково.
Визнати неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради у виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2007 - 2010 р.р..
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму допомоги на оздоровлення за 2007 - 2010 р.р. у розмірі 9176 (дев’ять тисяч сто сімдесят шість) грн..
В решті позову відмовити.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.В. Трінька