Судове рішення #12677013

                                                                                                                № 2- 11191

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    22 грудня 2010 року                                                             Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «АСКА» в особі Дніпропетровської філії закритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «АСКА» про повернення коштів за нікчемним правочином та стягнення судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 26 травня 2010 року звернулася до суду з позовом до відповідача ЗАТ «Українська страхова компанія «АСКА» в особі Дніпропетровської філії ЗАТ «УСК «АСКА» про повернення коштів за нікчемним правочином та стягнення судових витрат, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та в ході судового засідання посилався на те, що 04 червня 2007 року між нею та відповідачем укладено договір страхування транспортного засобу, на виконання якого вона внесла до вказаної страхової компанії 4224 грн., але як з’ясувалося пізніше з вказаного договору цей договір не спрямований на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним і не відповідає вимогам закону: страховий випадок був заявлений, а відшкодування не відбулося згідно умов укладеного договору. З огляду на вказане, вважає, що внесена нею до страхової компанії сума незаконно прийнята відповідачем, а тому просила повернути ці кошти за вказаним нікчемним правочином та стягнути з відповідача понесені нею судові витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.

         Представник відповідача ЗАТ «Українська страхова компанія «АСКА» в особі Дніпропетровської філії ЗАТ «УСК «АСКА» в судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином. В письмовому зверненні до суду вказав, що  все ними зроблено згідно вимог закону, позивачка сама свідомо підписувала договір і заперечень ніяких не було. Ніяких інших зобов’язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі, справу розглянути без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаного відповідача згідно ст. 169 ЦПК України.

    З’ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється   на   всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що м іж відповідачем ЗАТ «Українська страхова компанія «АСКА» в особі Дніпропетровської філії ЗАТ «УСК «АСКА» та позивачем ОСОБА_1 04 червня 2007 року було укладено договір страхування транспортних засобів № 7119580. Даний договір страхування було укладено на підставі Закону України «Про страхування» від 07 березня 1996 року № 85.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» договір це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Відповідно до ст. 981 ЦК України договір страхування повинен укладатися в письмовій формі. Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, коли сторони в належній формі досягли згоди по всім суттєвим умовам. Відповідно до ст. 982 ЦК України, суттєвими умовами договору страхування є: предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату при настанні страхового випадку, розмір страхового платежу та строки його сплати, строк дії договору й інші умови, визначені актами цивільного законодавства. Стаття 627 ЦК України встановлює, що сторони с вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Частина 1 статті 628 ЦК України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Під час укладання договору № 7119580 страхування транспортного засобу від 04 червня 2007 року сторонами було додержано всіх вимог чинного цивільного законодавства щодо укладання договорів страхування, зокрема: було досягнуто згоди по всіх суттєвих та інших умовах; сторони були вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору; договір було укладено в письмовій формі.  Як зазначається у п. 7.5 договору страхування «подписанием настоящего договора страхователь подтверждает, что с правилами страхования, указанными в п. 1.3. настоящего договора, и условиями настоящего договора он ознакомлен и согласен».

Під час укладання договору та під час його дії до настання страхового випадку будь-яких заперечень чи запитань з боку позивача щодо спірних п. VII (перелік осіб, які допущенні до керування транспортним засобом: усі особи на законних підставах зі стажем водіння більш двох років.) не виникало. Відповідно до п. 5.6.16 договору страхові виплати не здійснюються, якщо страхувальник (його представник) надав право керування транспортним засобом особам, допуск до керування яких не передбачено умовами договору.

Згідно довідки ДДІ УМВС України в Дніпропетровській області № 126 СК-вих. від 11 липня 2007 року в момент аварії автомобілем керувала особисто ОСОБА_1, водійське посвідчення було видане 26 серпня 2006 року ДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області. Таким чином ОСОБА_1, яка мала стаж водіння менш двох років, порушила умови договору страхування.

Позивач з цим не погодився, виник спір, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, виходячи з наступного.

           Оцінюючи дії сторін при укладанні договору страхування можна прийти до висновку щодо їх абсолютної прозорості, відкритості та відповідності чинному законодавству, цей договір законний, при його посвідченні не були порушені вимоги закону, позивач бажала цього, розуміла значення своїх дій, вважати, що вона діяла під впливом омани  підстав немає, а отже немає і підстав для визнання вказаного договору нікчемним або недійсним, тим більше що він визнаний сторонами і не оспорюється.

          Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Вказаний договір страхування не суперечать актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства оскільки передбачені цим законодавством. Всі сторони цього правочину є дієздатними особами, жодних відомостей щодо позбавлення або обмеження дієздатності будь-кого з них у суду не має, сторонами про такі обставини не повідомлялось, в матеріалах справи такі відомості відсутні. Договір укладено в письмовій формі, тобто при його укладанні було дотримано форму встановлену законом для вчинення подібних правочинів. Також правочин був спрямований на настання реальних наслідків.

          Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

          Договір страхування сторін на даний момент є дійсними.

           Відповідно до вимог ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до вимог ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).… Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

         Відповідно до вимог ст. 208 ЦК України  у письмовій формі належить вчиняти:… 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

         Відповідно до вимог ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», на вимогу замовника підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

          Відповідно до вимог ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

          Договір страхування як правочин відповідає переліченим вимогам закону, вчинені у письмовій формі.

          Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.… Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У відповідності до вимог ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підстави своїх вимог. Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі.         Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна доводити ті обставини, на які вона посилається як на підстави свої вимог. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

          При таких обставинах суд вважає, що позивачем не було доведено, та не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що договір страхування слід визнати недійсними. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню, а ні повністю, а ні частково.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

           Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідача позивачу було завдано ушкодження здоров’я, майнової шкоди та прямих  збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв’язку зі вказаними діями відповідача і підлягають відновленню чи повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях. Відповідач заперечують будь-які інші (крім договірних) домовленості і зобов’язання стосовно позивача по оформленню,  виконанню та реєстрації договору страхування, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов’язань, не обізнаність, оману та ін. є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ЗАТ «Українська страхова компанія «АСКА» в особі Дніпропетровської філії ЗАТ «Українська страхова компанія «АСКА» про повернення коштів за нікчемним правочином та стягнення судових витрат відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовна заява про повернення коштів за нікчемним правочином та стягнення судових витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. 16 Закону України «Про страхування», ст. ст. 23, 15, 16, 203, 204, 205, 207, 208, 209, 210, 215, 627-629, 237, 238, 239, 244, 245, 247, 530, 655, 657, 663, 981, 982, 1167 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до закритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «АСКА» в особі Дніпропетровської філії закритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «АСКА» про повернення коштів за нікчемним правочином та стягнення судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація