РІШЕННЯ
іменем України
21 грудня 2010 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Леска В.В., Кондора Р.Ю., при секретарі Янкович К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Тячівського районного суду від 4 жовтня 2010 року, -
в с т а н о в и л а :
У серпні 2010 року Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі – Банк) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки .
Позовні вимоги Банк мотивував тим, що 04 серпня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 80408/1 згідно з яким позивач надав відповідачу на споживчі цілі кредит у розмірі – 470000 грн., а позичальник зобов’язався повернути Банку суму кредиту до 3.08.2018 року та сплатити відсотки в розмірі 20% річних.
Пунктом 1.5 та 4.3.1 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов’язаний належним чипом виконувати взяті на себе зобов’язання щодо погашення суми основного боргу та суми відсотків за користування кредитом і щомісячно (до 10 числа) сплачувати Банку платежі в сумі 9083,02 грн. шляхом внесення готівки до касу Банку.
В забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, 04.08.2008 року між Банком, з однієї сторони, і майновими поручителями позичальника ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з іншої, був укладений договір іпотеки житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1.
Взяті на себе зобов’язання щодо сплати основного боргу та відсотків за користування кредитом ОСОБА_3 належним чином не виконує в результаті чого станом на 10.08.2010 року утворилася заборгованість в сумі 663651,03 грн. з яких 466338,64 грн. – основний борг, 161665,08 грн. - відсотки за користування кредитом та 35648,21 грн. – пеня.
Листи-претензії Банку до відповідачів від 12.05.2009 року від 08.09.2009 року від 08.02.2010 року залишені без уваги.
Пунктами 3.1.3 та 6.1 договору іпотеки та ч. 1 ч. 2 ст. 589, ч. 1 ч. 2 ст.590 ЦК України передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов’язання за кредитним договором передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки.
Посилаючись на дані обставини та норми ЦК України Банк просив достроково стягнути з позичальника на користь Банку 663651,93 грн. та звернути стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Тячівського районного суду від 4 жовтня 2010 року позов задоволено.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_5 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та направлення справи в цій частині на новий розгляд.
Банк подав до суду заперечення на апеляційну скаргу в якому просить апеляцію відхилити, а рішення суду, яке на його думку є законним та обґрунтованим, залишити без змін.
Заслухавши осіб, які взяли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до частково задоволення з таких підстав.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до кредитного договору № 80408/1 від 04 серпня 2008 року ОСОБА_3 отримав бід Банку кредит у розмірі – 470000 грн., який зобов’язався повернути до 3.08.2018 року та сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 20% річних.
В забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, 04.08.2008 року між Банком та майновими поручителями позичальника ОСОБА_4 і ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки. Згідно цього договору іпетекодавці передали Банку в іпотеку належний їм на праві приватної власності житловий будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1.
Взяті на себе зобов’язання щодо сплати основного боргу та відсотків за користування кредитом ОСОБА_3 належним чином не виконує в результаті чого станом на 10.08.2010 року утворилася заборгованість в сумі 663651,03 грн., з яких 466338,64 грн. – основний борг, 161665,08 грн. - відсотки за користування кредитом та 35648,21 грн. – пеня.
Відповідно до пункту 4.2.2 кредитного договору та ч. 2 ст. 1050 ЦК України при виникненні простроченої заборгованості за кредитом чи процентам позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Цивільно-правові зобов’язання, повинні виконуватися належним чином, особа відповідальна за порушення зобов’язання, позичальник, який не виконує кредитний договір, повинен повернути кредит, відшкодувати кредитору збитки в повному обсязі та сплатити неустойку (ст.ст. 11-16, 509, 525, 526, 550, 552, 611, 614, 623-625, 1054 ЦК України, п. 4.2.2 кредитного договору від 4.08.2008 року).
За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про доведеність позову Банку щодо стягнення з ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 663651 грн. 93 коп. є правильним.
Суд вирішуючи дану частину позову вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.
Рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Що стосується вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки слід зазначити наступне.
Звертаючи стягнення на предмет іпотеки суд виходив з того, що по справі встановлено факт неналежного виконання основного (кредитного) зобов’язання і у Банку виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Проте з даним висновком суду погодитися в повній мірі неможна.
Положеннями ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».
Відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 участі в судовому засіданні суду першої інстанції не брали, а при розгляді справи апеляційним судом заявили, що вимоги про погашення заборгованості по кредитному договору сина від Банку не отримували і про заборгованість нічого не знали.
Заперечення відповідачів, на думку колегії суддів, заслуговують на увагу, оскільки Банк, в порушення вимог ст. 60 ЦПК України, не надав суду належних доказів направлення письмових вимог - іпотекодавцям.
Приєднані Банком до позовної заяви копії листів (а.с. 15-17) не є доказом дотримання Банком передбаченої законом процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, тому позов Банку в цій частині є передчасним і задоволенню не підлягає.
Крім цього, відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у рішенні суду має бути зазначено: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; 2) опис нерухомого майна за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; 5) пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; 6)початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Цих вимог закону судом не дотримано у зв’язку з тим, що в позовній заяві Банк, в порушення вимог ч. 4 ст. 119 ЦПК України, не вказав у який спосіб він бажає реалізувати предмет іпотеки та яка початкова ціна предмета іпотеки.
З урахуванням принципу диспозитивності, передбаченого в ст. 11 ЦПК України, та з метою дотримання вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку», суд при отриманні позовної заяви Банку мав, в порядку ч. 1 ст. 121 ЦПК України, вирішувати питання щодо залишення позовної заяви без руху й пропонувати позивачу усунути недоліки щодо відповідності змісту позовної заяви, у тому числі й вимогам ст. 39 Закону України «Про іпотеку». Проте суд цього не зробив і постановив рішення в часині звернення стягнення на предмет іпотеки, яке суперечить вимогам закону.
Колегія суддів вважає, що порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, що, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду в частині вирішення вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та постановлення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Тячівського районного суду від 4 жовтня 2010 року в частині вирішенні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати.
У задоволенні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів з цього дня може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: