Справа № 22ц-5351/10 Головуючий в 1 інстанції - Бовчалюк З.А.
Категорія - 27 Доповідач - Киця С.І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 грудня 2010 року м. Луцьк
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого судді - Киці С.І.,
суддів - Антонюк К.І., Матвійчук Л.В.,
при секретарі - Гнепі П.М.,
з участю представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору та договору застави, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 18 жовтня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 18 жовтня 2010 року відмовлено в позові ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору № VO00АК04360084 від 29.05.2007р. та договору застави № VO00АК04360084 від 18.06.2007р.
Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу в якій покликається на порушення норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Судом першої інстанції встановлено, що 29.05.2007 р. між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (тепер - публічне акціонерне товариство) та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № VO00АК04360084, за умовами якого відповідач надав позивачеві кредит в розмірі 94429,37 доларів США на купівлю автомобіля - 60006,78 доларів США, 32322,59 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості і винагороди за надання фінансового інструменту щомісячно у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється щомісячно у сумі 1084,03 доларів США. В забезпечення зобов’язань за даним кредитним договором між позивачем та банком було укладено 18.06.2007р. договір застави рухомого майна.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що відповідач мав ліцензію та дозвіл на право здійснювати операції з валютними цінностями, тому надання кредиту в іноземній валюті не є порушенням законодавства України. Крім того позивач мав реальну можливість одержати кошти у національній валюті України і усвідомлював, що курс іноземної валюти є нестабільним. Кредитний договір підписаний сторонами і вони погодились з його умовами. ОСОБА_3 давав нотаріально посвідчену згоду на передачу майна в заставу.
Такі висновки суду є правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Серед таких вимог у частині 1 вказаної статті зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст. ст. 19, 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, зокрема операції з валютними цінностями, для здійснення яких Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу.
З матеріалів справи вбачається, що ЗАТ КБ «ПриватБанк» має банківську ліцензію № 22 від 4.12.2001 р. та дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями за № 22-2 від 9.07.2003 р. (а.с. 35-37), а тому і на право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, в таких випадках не потрібно мати індивідуальну ліцензію і це відповідає вимогам ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Надання позивачу кредиту в іноземній валюті на підставі зазначеної вище ліцензії та дозволу не суперечить нормам матеріального права.
Посилання ОСОБА_2 на п.п. «в» і «г» ч. 4 ст. 5 Декрету щодо необхідності отримання Банком індивідуальної ліцензії для видачі кредиту в іноземній валюті не заслуговують на увагу з наступних підстав.
Зазначеними пунктами передбачено випадки, коли обов’язковим є отримання індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції, зокрема, п. «в» – надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; п. «г» – у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Зі змісту п. «г» вбачається, що він не відноситься до спірних правовідносин, а тому посилання позивача на цей пункт не можна визнати підставним.
Що стосується норми п. «в», то вона вимагає отримання індивідуальної ліцензії на проведення операцій по наданню і одержанню резидентами кредитів в іноземній валюті лише у випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
На даний час законодавством не визначено межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому надання Банком кредиту в іноземній валюті відповідно до умов оспорюваного кредитного договору та отримання цього кредиту позивачем не потребує індивідуальної ліцензії.
За відсутності заборони використання іноземної валюти як засобу платежу, вимога позивача про визнання недійсним кредитного договору із посиланням на невідповідність його умов загальним засадам цивільного законодавства, зокрема ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо справедливості умов договору не може бути підставою для визнання його недійсним. Укладаючи такий договір, позивач з'ясовував, на яких умовах він укладається, а відтак з власної ініціативи на момент отримання коштів визначив для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не можуть безпідставно змінюватися на його вимогу.
Зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті. Виходячи зі змісту ст. ст. 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.
Невиконання, на думку позивача, кредитних зобов’язань і недотримання умов кредитного договору зі сторони відповідача не є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Крім того, сума кредиту в розмірі 60000 доларів США видана позивачу (а.с. 6), а інша сума передбачалась на сплату страхових внесків, що відповідає п. 2.1.3 Кредитного договору, відповідно до якого Позичальник доручає Банку щорічно перераховувати необхідну суму коштів згідно Договору страхування.
Позивачем не надано доказів пред’явлення ним вимоги до Банку перед укладенням кредитного договору про невідповідність його умов чинному законодавству, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів», чи доказів існування певних розбіжностей щодо умов договору при його укладенні, волевиявлення сторін було вільним і виражало їх волю, а тому колегія суддів вважає, що між сторонами при укладенні оспорюваного договору було досягнуто згоди щодо всіх його умов і підстав для визнання договору недійсним із вказаних в позові мотивів немає.
За таких обставин відсутні підстави для визнання недійсним договору застави, правова природа якого є забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором.
Судом першої інстанції повно досліджені обставини справи, зібраним доказам дана правильна оцінка. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 18 жовтня 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий - // - підпис
Судді - // - - // - підписи
З оригіналом згідно
Суддя апеляційного суду С.І.Киця