Україна

Харківський апеляційний господарський суд

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

"07" листопада 2007 р.                                                    Справа № 52/26-07 

                                                                                           (н.р.№18/89-05,н.р. №37/106-06)

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Токар М.В., судді Івакіна В.О. , Сіверін В.І.

при секретарі Чудних С.О.

 

за участю представників:

позивача - ОСОБА_3 (довіреність у справі)

відповідача -  ОСОБА_4 (довіреність у справі)

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2839Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 19.03.07 по справі № 52/26-07

за позовом Суб"єкта підприємницької діяльності фізичої особи ОСОБА_1, м. Харків

до Суб"єкта підприємницької діяльності фізичої особи ОСОБА_2, смт. Солоницівка Харківської області

про стягнення 42 911,37 грн.

 

встановила:

 

     Позивач, Суб"єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом та після його уточнення просив стягнути з Суб"єкта підприємницької діяльності фізичої особи ОСОБА_2  42911,37 грн. основного боргу.

         Рішенням  господарського суду Харківської області від 22.07.2005 р. по справі №18/89-05 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

       Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2005 р. рішення господарського суду Харківської області від 22.07.2005 р. по справі №18/89-05 скасовано та прийняте нове, яким позовні вимоги задоволено частково та зобов"язано відповідача передати в натурі пряжу акрил 100% загальною вагою 7773,8 кг на суму 42911,37 грн.

       Постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2006 р. рішення господарського суду Харківської області від 22.07.2005 р.  та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2005 р. по справі №18/89-05 скасовані, а справа скерована на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

        Рішенням  господарського суду Харківської області від 19.06.2006 р. по справі №37/106-06 (н.р.18/89-05) в задоволенні позову відмовлено повністю.

       Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.09.2006 р. рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2006 р. по справі №37/106-06 (н.р.18/89-05) скасовано та прийняте нове, яким позов задоволено та стягнуто з відповідача 42911,37 грн. збитків.

        Постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2006 року, рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2006 року та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 04.09.2006 року у справі №37/106-06 були скасовані, а справа скерована на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

          Рішенням  господарського суду Харківської області від 19.03.2007 р. по справі № 52/26-07 (суддя Білоусова Я.О.) в позові відмовлено.

    Позивач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні та недоведеності обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2007 р. скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача, стягнути с СПД ФО ОСОБА_2 на користь СПД ФО ОСОБА_1 42 911,37 грн. завданих збитків.

Відповідач, Суб"єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2, у відзиві на апеляційну скаргу позивача зазначив, що рішення господарського суду першої інстанції від 19.03.2007 р. законне, прийняте з дотриманням чинного законодавства, а апеляційну скаргу позивача вважає необгрунтованою, тому просить рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2007 р. по справі №  52/26-07 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Крім того, відповідачем надані письмові пояснення з додатковими документами  стосовно того, що товар позивача відноситься до легкозаймистих вантажів.

В судовому засіданні 30 жовтня 2007 р. була оголошена перерва до 14 год. 10 хв. 7 листопада 2007 р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні уповноважених представників позивача і відповідача, перевіривши  правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

14.07.2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Ріфіл -Україна" (продавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 5. Згідно п 1.1. Договору продавець передає, а покупець (Позивач) приймає на реалізацію товари відповідно до накладних, що додаються до договору. Відповідно до п. 3.1. Договору № 5 Продавець надає товар Покупцю (Позивачу) на протязі 3-х днів з моменту узгодження. Строк дії договору встановлено по 14.06.2005 року.

На виконання вказаного договору Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю „Ріфіл-Україна" пряжу акрил 100 % вагою 16 000 кг на загальну суму 88 320 грн. Факт оплати за придбану продукцію підтверджується прибутково-видатковою накладною №23 від 23.09.2004 року, платіжною квитанцією №30 від 27.09.2004 року та податковою накладною №23 від 23.09.2004 року.

23.09.2004          року продавець -Товариство з обмеженою відповідальністю „Ріфіл- Україна"  уклав з Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 договір № 15 на перевезення вантажів автомобільним транспортом. На виконання зазначеного договору відповідно до товарно - транспортної накладної 02ААЮ  №078907 від 23.09.2004          року,  вантажовідправником -Товариством з обмеженою відповідальністю „Ріфіл   -   Україна"   на   адресу   вантажоодержувача   -   Суб'єкта   підприємницької діяльності   ОСОБА_1   було   передано   перевізнику   -Суб'єкту   підприємницької діяльності фізичній особі ОСОБА_2 пряжу акрил 100 % (32/2) загальною вагою 16 000 кг.  на загальну суму 88 320,00 грн.  Відповідно до пункту 5.2. Договору перевезення,   сторони   передбачили,   що   перевізник   несе   відповідальність   за зберігання вантажу в дорозі з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Відповідно до довідки Відділу пожежної безпеки 17-А самостійної державної пожежної частини м. Лубни від 25.09.2004 року за №1666 - 24.09.2004 року в дорозі виникло займання вантажу, у зв'язку з чим автомобіль та вантаж у вигляді пряжі орієнтовно 8 тон, який в ньому знаходився, було знищено.

Відповідачем було врятовано частину вантажу вагою 8226,2 кг та було доставлено позивачу, про що свідчить напис в товарно-транспортній накладній 02 ААЮ № 078907. Про факт отримання позивачем ( вантажоодержувачем) вантажу від Відповідача (перевізника) свідчить також наявність відповідних записів в книзі обліку прибутків та витрат за 3-й та 4-й квартали 2004 року по реалізаціям пряжі.

Таким чином, з моменту вчинення позивачем запису в товаро-транспортній накладній 02 ААЮ № 078907 про фактичну кількість отриманої ним пряжі йому стало відомо про втрату пряжі в кількості 7773,8 кг. Слід зазначити, що товаро-транспортна накладна 02 ААЮ № 078907 підписана ОСОБА_1 та скріплена його печаткою.

25.04.2005          року, позивач направив на адресу відповідача претензію №1 від 25.04.2005          року з вимогою доставити йому пряжу Акрил  100% загальною вагою 16000 кг до пункту розвантаження.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 315 Господарського кодексу України до   пред'явлення  перевізникові  позову,  що  випливає  з договору   перевезення   вантажу,  можливим  є  пред'явлення  йому претензії.  Претензії  можуть пред'являтися протягом шести місяців,  а претензії щодо сплати штрафів і премій  -  протягом  сорока  п'яти днів.

Слід зазначити, що пунктом 6.2 договору перевезення вантажів автомобільними засобами №15 від 23.09.2004 р. передбачено, що всі претензії, які виникають під час перевезення вантажів, повинні пред"являтися протягом двох місяців з дня виникнення обставин для їх пред"явлення.

Позивачем не надано доказів звернення до відповідача  з претензією в строк встановлений статтею 315 Господарського кодексу України та п.6.2 договору перевезення вантажів автомобільними засобами №15 від 23.09.2004 р.

Крім того, відповідно   до   положень   статті   307   Господарського   кодексу   України   за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати       його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник  зобов'язується   сплатити   за перевезення   вантажу   встановлену   плату.

Частинами 1 та 3 статті 314 Господарського кодексу України встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Із наведеною нормою кореспондується і стаття 136 Статуту автомобільного транспорту УРСР, за приписами якої автотранспортне підприємство або організація відшкодовує збитки заподіяні при перевезенні вантажу у таких розмірах: за втрату або недостачу вантажу - в розмірі дійсної вартості втраченого або невистачаючого вантажу; за пошкодження або псування -в розмірі тієї суми на яку знизилась його вартість. Отже, за змістом наведених норм вантажоодержувач має право на стягнення з перевізника збитків, як різновиду відповідальності за невиконання зобов'язань прийнятих за договором перевезення.

Згідно з вимогами частини  3 статті 308  Господарського кодексу України вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності   забезпечення   транспортабельності   та   збереження   його   в   процесі перевезення    і    має    право    застрахувати    вантаж    в    порядку,    встановленому законодавством.

Відповідно до розділу 43 Правил перевезення легкозаймистих вантажів затвердженого Міністерством шляхів сполучення СРСР, спірний вантаж - пряжа, віднесена до категорії легкозаймистого вантажу.

Відповідно до пункту 8 Правил у верхній частини накладної на перевезення легкозаймистого вантажу вантажовідправник повинен поставити штамп "Легкозаймистий".

Статтею 133 Статуту автомобільного транспорту УРСР передбачено, що автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема, як визначено пунктом „г" цієї статті, внаслідок здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України „Про перевезення небезпечних вантажів" відправник небезпечних вантажів, серед іншого зобов'язаний: надавати перевізнику необхідні документи з достовірною інформацією про небезпечний вантаж, а в разі дорожнього перевезення - аварійну картку; забезпечувати підготовку вантажу до відправлення, подавати перевізнику небезпечний вантаж у відповідній упаковці (тарі), контейнері, цистерні та засоби пакування; здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів; відшкодовувати витрати та збитки, заподіяні внаслідок порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів.

Згідно  ст.  68  Закону України  „Про  автомобільний  транспорт",   перевізник звільняється від відповідальності за шкоду, яка виникла за час перевезення вантажу, якщо доведе, що вона виникла внаслідок обставин незалежних від нього.         

З матеріалів справи вбачається, що 24.09.2004 року на території Лубенського району на 198 км траси Київ -Харків виникла пожежа. Вогнем знищено автомобіль марки „Мерседес -Бенц" НОМЕР_1 та вантаж у вигляді пряжі. Вказаний вантажний автомобіль належить Відповідачу. В матеріалах справи знаходиться нотаріально завірена копія довідки МНС України № 1666 від 25.09.2004 року, якою підтверджено факт виникнення 24.09.2004 року на території Лубенського району на 198 км. Траси Київ -Харків пожежі. У вказаній довідці зокрема зазначається, що причиною пожежі могло стати попадання недопалка від зустрічного автомобіля, який повітряним потоком потрапив на тентове покриття вантажного автомобіля Відповідача. Договором № 15 також було оговорено обов'язок сторони прийняти всі необхідні дії для зменшення наслідків дії обставин непереборної сили.

Згідно ст. 68 Закону України „Про автомобільний транспорт", перевізник звільняється від відповідальності за шкоду, яка виникла за час перевезення вантажу, якщо доведе, що вона виникла внаслідок обставин незалежних від нього.

Відповідно до наявних у матеріалах справи засвідчених копій товарно-транспортної накладної 02 ААЮ від 23.09.2004 року вантажовідправником у верхній частини накладної на перевезення легкозаймистого вантажу не поставлено штампу "Легкозаймистий" відповідно до вимог Правил перевезення легкозаймистих вантажів, тобто не зазначено про особливі властивості вантажу, що вимагає особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні, що відповідно до статті 133 Статуту автомобільного транспорту УРСР, у даному випадку, звільняє його від відповідальності за часткову втрату вантажу, оскільки втрата відбулася через пожежу.

У матеріалах справи наявне свідоцтвоНОМЕР_2 про допущення дорожнього транспортного засобу Мерседес Бенц, вантажний, НОМЕР_1, до перевезення вантажу станом на момент пожежі. Товарно - транспортна накладна та довідка пожежної частини свідчить про те, що саме на цьому автомобілі перевозився вантаж у вигляді пряжі.

Матеріали справи свідчать про недотримання вантажовідправником правил необхідних для перевезення легкозаймистих вантажів, щодо оформлення документів, а також відповідно до довідки пожежної безпеки, яка визначає можливість пошкодження тентового покриття, обов'язку перевірки придатності автомобіля для перевезення вантажу.

Відповідачем на виконання свого зобов'язання щодо схоронності вантажу (пряжи акрил 100 % вагою 16 000 кг.) при виникненні пожежі було врятовано частину вантажу, що свідчить про відсутність з боку відповідача будь -якого умислу щодо навмисного пошкодження вантажу.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на наведене, судова колегія вважає, що вина відповідача, як обов'язкова умова відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, у даному випадку відсутня.

Крім того, відповідно до заявлених уточнень до позову позивач просив стягнути з відповідача 42911,37 грн. основного боргу. Статтею 11 Цивільного кодексу України визначені підстави виникнення цивільних прав і обов'язків. Заявником у наданих уточненнях до позову не зазначено, на яких саме підставах визначені ним позовні вимоги щодо стягнення ним з відповідача заявленої до стягнення суми основного боргу, а крім того, як уже було зазначено вище, позивачем не дотримано і строк для пред"явлення перевізнику претензії встановлений статтею 315 Господарського кодексу України та п.6.2 договору перевезення вантажів автомобільними засобами №15 від 23.09.2004 р.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом Харківської області, при прийнятті  оскаржуваного рішення, повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування  рішення господарським судом Харківської області від 19.03.07 р. по справі № 52/26-07 відсутні, в зв'язку з чим , апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

     Керуючись статтями 33, 43, 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

 

постановила:

 

1. Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2007 р. по справі № 52/26-07 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання законної сили.

 

         Головуючий суддя                                                                    Токар М.В. 

 

                                 Судді                                                                    Івакіна В.О. 

 

                                                                                                               Сіверін В.І.