КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
05.02.07 р. № 48/20-06/10
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий Жук Г. А.
Судді
Швець В.О
Шкурдова Л. М.
при секретарі судового засідання - Рустам'яні Е.А.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_3., дов.№854 від 18.02.2006р., представник;
від відповідача: ОСОБА_4., дов.№1954 від 10.11.2006р., представник;
розглянувши апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2на рішення господарського суду Київської області від 09.10.2006року
у справі № 48/20-06/10 (суддя Тищенко О.В.)
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Біла Церква;
до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2, відділок Селекційний;
про стягнення 66 142,64 грн.
В С Т А Н О В И В:
Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1(далі по тексту-позивач) звернувся до господарського суду Київської області із позовною заявою до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2(далі по тексту-відповідач) про стягнення 66 142,64 грн.
06.03.2006р. на адресу господарського суду Київської області надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог, в якій ОСОБА_1. відмовляється від нарахування пені, уточнює розмір інфляційних втрат за період з 01.10.2005р. по 31.01.2006р. та просить суд стягнуть з відповідача 3 % річних. Таким чином, сума позовних вимог склала 55 440,00 грн. основного боргу, 2 367,29 грн. інфляційних втрат та 696,33 грн. -3% річних за період з 01.10.2005р. по 06.03.2006р.
Рішенням господарського суду Київської області від 06.03.2006р. у справі № 48/20-06 позовні вимоги задоволено повністю, з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2. стягнуто на користь Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1. 55 440,00 грн. заборгованості, 2 367,29 грн. інфляційних втрат, 696,33 грн. 3% річних, в решті позовних вимог провадження припинено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції у справі № 48/20-06 від 06.03.2006р та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, а саме відповідач не використав права на участь свого представника у судовому засіданні для захисту прав та охоронюваних законом інтересів, чим порушено вимоги ст. ст.34,43,64,65,77,87 Господарського процесуального кодексу України
Постановою Вищого господарського суду України від 09.08.2006р. у справі № 48/20-06 задоволено касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2., рішення господарського суду Київської області у справі № 48/20-06 від 06.03.2006р. скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для скасування рішення суду першої інстанції стало те, що рішення було прийняте судом за відсутністю відповідача, відсутністю належних доказів повідомлення відповідача про час і місце слухання справи (матеріали справи не містили належних доказів вручення відповідачу ухвали місцевого суду про порушення провадження у справі), тобто рішення прийняте з порушенням судом основних засад судочинства, закріплених ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін у доведенні перед судом їх переконливості.
Рішенням господарського суду Київської області у справі № 48/20-06/10 від 09.10.2006р., позов задоволено повністю, з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2. стягнуто на користь Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1. 55 440,00 грн. заборгованості, 2 367,29 грн. інфляційних втрат, 696,33 грн. -три відсотки річних.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідно до ст. ст. 11 ЦК України та 174 ГК України, договори та інші правочини є підставою виникнення господарських зобов'язань та цивільних прав та обов'язків.
Господарський суд Київської області посилаючись на ст. ст. 181 ГК України та 205 ЦК України дійшов висновку, що дії сторін свідчать про виникнення між ними підрядних правовідносин.
Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України.
Виходячи з вище викладеного, місцевий господарський суд керуючись ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України та 193 ГК України, які передбачають виконання зобов'язання належним чином, заборону односторонньої відмови від виконання зобов'язань та право кредитора вимагати виконання боржником обов'язку у будь-який час, якщо строк виконання не встановлений, визнав, позовні вимоги позивача документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач, суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 09.10.2006р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, винесене з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Відповідач вважає, що при прийнятті рішення, суд, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, прийняв до уваги лише докази, які подавав позивач, а тому рішення ґрунтується на неповно з'ясованих обставинах.
Скаржник звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що він повернув отримані від позивача кошти в повному обсязі, що підтверджується зошитом розрахунків, який згідно ст.34 ГПК України є письмовим доказом. Проте, через неналежне повідомлення про час і місце розгляду справи вказаний зошит розрахунків не був наданий суду скаржником.
В підтвердження наведеного, скаржник знов посилається на те, що місцевий господарський суд, в порушення ст. 64 ГПК України не надіслав йому ухвалу про порушення провадження у справі, при цьому зазначає, що посилання в рішенні суду на особистий підпис який міститься в повідомленні про вручення поштової кореспонденції не може бути доказом отримання відповідачем ухвали про порушення провадження у справі, оскільки згідно Наказу УДППЗ «Укрпошта»№ 21 від 12.05.2006р. «Про затвердження та введення в дію порядку пересилання поштових відправлень» на повідомленні про вручення поштового відправлення особистий підпис особи, що отримує його не ставиться, тобто дане повідомлення не може бути доказом отримання ухвали саме СПДФО ОСОБА_2.
Крім того, скаржник стверджує, що господарський суд Київської області не направив у п'ятиденний строк рішення, чим порушив приписи ст. 87 ГПК України та позбавив відповідача вчасно оскаржити дане рішення, що він дізнався про розгляд спору у даній справі від Державної виконавчої служби у м. Біла Церква у зв'язку з відкриттям виконавчого провадження на підставі наказу від 20.10.2006 року про примусове виконання рішення суду по справі № 48/20-06/10.
Під час апеляційного розгляду справи представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги.
Представники СПДФО ОСОБА_1. (позивач у справі) проти апеляційної скарги заперечували, вважають рішення господарського суду Київської області законним і обґрунтованим, просять залишити дане рішення без змін.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Судова колегія Київського міжобласного апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила:
Матеріали справи свідчать про те, що відповідач не з'явився в судові засідання, не скористався своїм правом направити в судове засідання повноважного представника, в порядку визначеному ст. ст. 22, 28 Господарського процесуального кодексу України, хоча про час і місце розгляду справи останній був повідомлений належним чином ухвалами суду від 04.09.2006 року та 26.09.2006 року. Вказані ухвали суду надсилалися відповідачу на юридичну адресу: вул. АДРЕСА_1, Білоцерківського району, Київської області, дана адреса відповідача значиться у Свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 серії В02 № НОМЕР_1(а.с.8), довіреності від 10.11.2006 року, виданій ОСОБА_2. представникам ОСОБА_5. та ОСОБА_4. на право ведення господарських справ від його імені, дана юридична адреса відповідача підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, наданим відділом державної реєстрації Білоцерківської міської ради, Київської області на запит суду від 13.09.2006 року (а.с.84-90).
Ухвала від 04.09.2006 року про призначення справи до розгляду направлялась судом на дві адреси відповідача, які значаться в матеріалах справи: вул. АДРЕСА_1, Білоцерківського району, Київської області (юридична адреса) та АДРЕСА_2, (адреса визначена в позовній заяві позивачем, у розписці від 22.01.2004 року самим відповідачем (а.с. 10), та в довіреності від 19.03.2005 року, виданій ОСОБА_2. представникам ОСОБА_5. та ОСОБА_4. на право ведення господарських справ від його імені (а.с. 69).
Отримання відповідачем ухвали від 04.09.2006 року про призначення справи до розгляду та ухвали від 26.09.2006 року про відкладення розгляду справи підтверджується представленими в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення № 03950350, № 379724 відповідно 16.09.2006 року та 27.09.2006 року, які містять підпис останнього про отримання(а.с.106,107).
За даних обставин колегія суддів прийшла до висновку про відсутність порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі.
Матеріали справи свідчать про те, що 22.01.2004р. ОСОБА_1. здійснила передоплату за виробництво меблевих стінок в розмірі 63 500,00 грн., що підтверджується розпискою ОСОБА_2. (а.с.10) та копіями квитанцій до прибуткового касового ордеру від 22.01.2004р (а.с.11), та не заперечене представником відповідача в судовому засіданні.
В свою чергу, як свідчить позивач та зазначено в розписці ОСОБА_2. (а.с.10), відповідач зобов'язався виготовити меблеві стінки та передати їх позивачу.
20.02.2004р. відповідач поставив СПДФО ОСОБА_1. частину меблів на суму 8 060,00 грн., що підтверджується накладною № 00769 від 20.02.2004р. (а.с.27) і не заперечене сторонами.
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання з виготовлення меблів, позивач, в порядку ст. 612 ЦК України, відмовився від договору, за втратою інтересу, направив відповідачу лист вимогу від 20.09.2005 року про повернення сплачених коштів в сумі 55440,00 грн.( за мінусом 8060 грн. - вартості отриманих меблів) з попередженням відповідача про застосування цивільної відповідальності у разі неповернення коштів у строк визначений чинним законодавством.
Відповідач відповіді на вимогу не надав, коштів не повернув.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія апеляційного господарського суду, приймаючи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Стаття 205 ЦК України вказує на те, що правочини, тобто дії особи спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, до яких законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважаються вчиненими, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору підряду, згідно якого в силу ст. 837 ЦК України, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Частина 2 ст. 206 ЦК України встановлює, що особі, що сплатила за товари і послуги на підставі правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
Матеріали справи містять розписку від 22.01.2004р., копії квитанції до прибуткового касового ордеру від 22.01.2004 року, що підтверджують оплату ОСОБА_1. 63 500 грн. -за виробництво меблевих стінок.
СПДФО ОСОБА_2. (підрядник) лише частково передав товар замовнику, чим порушив умови договору та вимоги ст. 837 ЦК України.
Згідно ст. 509, 526 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його у будь-який час.
Як встановлено господарським судом, і підтверджено матеріалами справи, позивач надіслав відповідачу лист-вимогу від 20.09.2005 року, чим і реалізував своє право вимоги, проте відповідач відповіді на вимогу не надав, товар не поставив, коштів не повернув.
В судовому засіданні відповідач стверджував що повернув позивачу кошти повністю, посилаючись при цьому на зошит розрахунків, який містить перелік сум і підписи, як стверджує скаржник - підписи ОСОБА_1. та її довіреної особи, які свідчать про отримання певних грошових сум.
Колегія суддів вважає, що дані пояснення скаржника не можуть бути взяті до уваги, як доказ повернення коштів, з огляду на наступне.
Юридична заінтересованість відповідача у справі - скаржника у судовому процесі зобов'язує його довести суду переконливість своїх доводів, в даному випадку щодо повернення коштів позивачу.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказами у справі, як вказано у статті 33 ГПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Оцінка доказів на предмет встановлення їх належності та допустимості здійснюється господарським судом, що передбачено положеннями статті 43 ГПК України.
В силу частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належним та допустимим доказом на підтвердження того, що відповідач дійсно повернув позивачу кошти, суд визнає лише документи оформлені сторонами у відповідності до вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України, від 15 грудня 2004 року N 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за N 40/10320 (з наступними змінами), яке визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями).
У відповідності до вимог розділу 2 даного Положення підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку. Тобто, первинним документами, і відповідно допустимим доказами по даній справі, що підтверджують факт передачі коштів підприємцем ОСОБА_2. підприємцю ОСОБА_1, можуть бути саме: книга обліку доходів і витрат - документ установленої форми, що застосовується відповідно до законодавства України для відображення руху готівки. Форму відповідної книги обліку доходів і витрат установлено Державною податковою адміністрацією України; або книга обліку прийнятих та виданих касиром грошей - книга, що застосовується для обліку готівки та сплачених документів, форму якої встановлено наказом Міністерства статистики України від 15.02.96 N 51 "Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій"; або книга обліку розрахункових операцій (КОРО) - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України, книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).
Проте, такі документи скаржником не представлено, факт отримання коштів позивачем заперечений, тому суд не приймає до уваги, як допустимий доказ передачі коштів та проведення розрахунків між сторонами записи в чорновому зошиті, який було представлено скаржником в судовому засіданні для огляду, витяг з якого долучено скаржником до апеляційної скарги.
Позивач посилаючись на приписи статей 610, 612 ЦК України стверджує що відповідач порушив зобов'язання його невиконанням внаслідок чого виконання зобов'язання втратило інтерес для нього, тому позивач відмовився від прийняття виконання і листом вимогою від 20.09.2005 року вимагав від відповідача (боржника за зобов'язанням) повернення коштів.
Скаржник в судовому засіданні та в апеляційній скарзі не заперечує права позивача на вимогу повернення коштів в заявленій сумі, як і обов'язок відповідача на повернення даних коштів, а лише посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції тієї обставини, що підтверджує їх повернення на час розгляду спору у повному обсязі позивачу, при цьому, посилається лише на зошит розрахунків.
Матеріали справи містять обґрунтований розрахунок суми позовних вимог (а.с.6), відповідно до якого розмір інфляційних втрат позивача становить 2 367,29 грн., а 3% річних -696,33 грн.
За даних обставин, судова колегія апеляційного господарського суду визнає правомірними позовні вимоги позивача щодо стягнення 55440 грн. боргу, 2367,29 грн. інфляційних витрат та 696,33 грн. відсотків, нарахованих у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, про те, що обставини, на які посилається заявник, не можуть бути підставою для перегляду ухваленого у даній справі рішення від 09.10.2006р., що місцевим господарським судом Київської області у повному обсязі досліджено обставини справи та надана їм належна правова оцінка, підстав для зміни чи скасування рішення по даній справі не вбачає.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105, ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Рішення господарського суду Київської області по справі № 48/20-06/10 від 09.10.2006р. за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 - залишити без змін, апеляційну скаргу-без задоволення.
2. Справу № 48/20-06/10 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова набирає чинності з дня її прийняття.
Головуючий Жук Г. А.
Судді
Швець В.О
Шкурдова Л. М.