|
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
|
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
|
"20" листопада 2007 р. |
Справа № 31-21-8/40-07-1970 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тофана В.М.,
суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.
при секретарі судового засідання Бритавській Ю.С.
за участю представників сторін:
Від позивача: Охотська Л.В., по дов.
ОСОБА_6, по дов.
Від відповідача (СПД ОСОБА_2): ОСОБА_4, по дов.
Від відповідача (ВАТ „Лазур”): ОСОБА_5, ліквідатор
Від 3-ої особи (ОСОБА_3): ОСОБА_6, по дов.
Від відповідача (СПД ОСОБА_1): не з'явився, належним чином повідомлений
Від 3-ої особи (Одеської обласної організації профспілки працівників текстильної та легкої промисловості України): не з'явився, належним чином повідомлений,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства „Управління виробничо-технологічної комплектації”, м. Одеса
на ухвалу господарського суду Одеської області від 20.09.2007 року
про припинення провадження
по справі № 31-21-8/40-07-1970
за позовом Приватного підприємства „Управління виробничо-технологічної комплектації”, м. Одеса
до: 1. Закритого акціонерного товариства „Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання „Лазур”;
2. Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Одеса
3. Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Одеса
треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору:
1. ОСОБА_3, м. Одеса
2. Одеська обласна організація професійної спілки працівників текстильної та легкої промисловості України
про визнання договору неукладеним
ВСТАНОВИВ:
У березні 2007 року приватне підприємство „УПТК” (далі -ПП „УПТК” - позивач) звернулось у місцевий господарський суд Одеської області з позовом до Закритого акціонерного товариства „Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання „Лазур” (далі -ЗАТ „ОВТСО „Лазур” -відповідач 1), суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (далі -СПД ОСОБА_2 -відповідач 2), суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (далі -СПД ОСОБА_1 - відповідач 3) про визнання договору позики № 1/2005 від 22.07.2005 р. недійсним, оскільки, як зазначає позивач, дана угода є фіктивною: без наміру створення юридичних наслідків, а, отже, є незаконною і порушує його права.
Після призначення справи до розгляду з таким же позовом до цих же відповідачів до суду звернулась фізична особа - ОСОБА_3, посилаючись на порушення його корпоративних прав вказаним договором позики, укладеним між відповідачами, оскільки є його частка в статутному фонді ЗАТ „ОВТСО „Лазур” (Третього відповідача).
У процесі розгляду справи позивач -ПП „УПТК” -звернувся з заявою від 05.06.2007 р. у порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України про уточнення позову і просить визнати неукладеним договір позики від 22.07.2005 р. між відповідачами, оскільки частина грошових коштів в сумі 245 728 грн. по цьому договору позики не передавались, а згідно ст. 1046 Цивільного кодексу (ЦК) України договір позики є укладеним з моменту передачі позичальнику грошових коштів (а.с. 125-129, т. І).
Додатковим обгрунтуванням від 19.07.2007 р. позивач (УПТК) підтвердив уточнені позовні вимоги, про визнання зазначеного договору позики між відповідачами неукладеним із-за відсутності в ньому істотних умов (а.с. 10-11, т. ІІ).
З такими ж уточненнями позовних вимог звернувся до суду у процесі розгляду справи і другий позивач -фізична особа ОСОБА_3 у заяві від 20.07.2007 р., в якій також просить визнати неукладеним договір позики від 22.07.2005 р. між відповідачами (а.с. 17-21, т. ІІ).
Таким чином, позивачі: ПП „УПТК” і фізична особа ОСОБА_3 у процесі розгляду справи судом змінили предмет і підставу позову.
Ухвалою місцевого господарського суду від 20.09.2007 р. (суддя Лєсогоров В.М.) провадження у справі припинено на підставі пункту 1 статті 80 ГПК України: спір по визнанню договору неукладеним не підлягає розгляду в господарських судах України, оскільки згідно статті 16 ЦК України такий спір не є способом захисту цивільних прав та інтересів особи, яка звернулась до суду.
Не погоджуючись з зазначеною ухвалою суду, позивач -ПП „УПТК” -звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржену ухвалу суду скасувати і справу надіслати до суду першої інстанції для розгляду по суті. При цьому позивач посилається на порушення судом норм процесуального права, оскільки, на його думку даний спір підвідомчий господарському суду, так як спірний договір позики порушує його права, а також, як дальше зазначає позивач в апеляційній скарзі, є декілька постанов Вищого господарського суду України з цього приводу, які, як вважає апелянт, свідчать, що спори по визнанню договору неукладеним підлягають розгляду в господарських судах України по суті.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Припинення провадження у справі -це форма завершення розгляду справи, яка зумовлена передбаченими законом обставинами, що повністю відкидають можливість судочинства.
Суд за наявності викладених у Господарському процесуальному кодексі України підстав зобов'язаний припинити провадження у справі незалежно від подання сторонами такого клопотання.
Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 р. № 02-5/612 „Про деякі питання практики застосування статтей 80 і 81 Господарського процесуального кодексу України” (з подальшими змінами) провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 статті 80 ГПК України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України (ст. 12 ГПК України).
Згідно п. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, змінні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
Як було зазначено вище, ПП „УПТК” і фізична особа ОСОБА_3 спочатку пред'явили позови про визнання договору позики від 22.07.2005 р. між відповідачами недійсним згідно ст.ст. 203, 215 ЦК України у зв'язку з тим, що він на підставі ст. 234 ЦК України є фіктивним, так як укладений без наміру створити правові наслідки.
У подальшому позивачі під час розгляду справи уточнили позовні вимоги на підставі ст. 22 ГПК України і просили визнати цей договір неукладеним у зв'язку з відсутністю в ньому такої істотної умови як передача коштів, які не були передані позичкодавцем позичальнику. Отже, цей договір позики відповідно до статті 1046 ЦК України повинен бути визнаний судом неукладеним.
Таким чином, позивачами були змінені предмет і підстава позову, що суперечить статті 22 ГПК України, згідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, тобто цією статтею позивачу до прийняття судом рішення у справі надано право змінити або підставу, або предмет позову. Одночасна зміна підстави і предмета позову вказаною статтею не допускається.
Також суд першої інстанції в оскарженій ухвалі правомірно обгрунтував її статтею 16 ЦК України, чинного з 01.01.2004 р., в якій, передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів особи, яка звертається до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.
Такого способу захисту цивільного права та інтересу особи як визнання договору неукладеним цією статтею не передбачено, тому що не відбулась сама подія, яка б порушила чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси і давала б підставу для їх захисту у відповідності зі ст. 16 ЦК України.
Свою позицію з цього приводу висловив Вищий господарський суд України 23.02.2006 р. при розгляді справи № 32-30/159-04-5404, згідно якої припинено провадження у справі за позовом про визнання договору неукладеним на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України з урахуванням приписів ст. 16 ЦК України (а.с. 74-76).
З цього питання є правова позиція Судової палати у господарських справах Верховного суду України у постанові від 14.01.2002 року, згідно якої вимога про встановлення факту неукладення договору не призводить до поновлення порушених прав. Вона не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі (Постанови Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, випуск 1, 2003 р., стор. 151).
Посилання позивача в апеляційній скарзі на практику і окремі постанови Вищого господарського суду України з цього приводу є помилковими, оскільки в цих роз'ясненнях і постановах мова йде про те, що про визнання договору неукладеним може бути зазначено у мотивувальній частині судового рішення як про обставину справи, встановлену господарським судом.
Як випливає із зазначеної вище постанови Верховного Суду України, позовні вимоги про визнання договору неукладеним не може бути предметом спору і розглядатись в окремій справі.
При таких обставинах відсутні підстави для скасування оскарженої ухвали суду першої інстанції.
Враховуючи викладене і керуючись ст. ст. 99, 101, 103-106 Господарського процесуального кодексу України,
апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ :
Ухвалу господарського суду Одеської області від 20 вересня 2007 року у справі № 31-21-8/40-07-1970 залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства „УПТК” -без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: В.М. Тофан
Судді: О.О.Журавльов
М.В. Михайлов