справа  № 2-а-781 /10  

2010 рік

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

17 грудня 2010 року                                                  № 2-а-781/10

Суддя Печерського районного суду міста Києва Ільєва Т.Г., розглянувши    матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва про бездіяльність щодо перерахунку та виплати недоотриманої пенсії особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, та просила визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва щодо не проведення їй перерахунку пенсії відповідно до ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та просила зобов’язати останнього перерахувати та виплатити їй державну пенсію у розмірі не нижче 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, передбачених ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 2006 року по теперішній час та зобов’язати надалі провадити перерахунок пенсії в разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Також, позивач просить суд відшкодувати витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги у розмірі 500,00 гривень.

Відповідно до ч.4 ст.183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

В письмових запереченнях представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначаючи, що відсутні законні підстави для нарахування та виплати пенсій відповідачу в розмірах відповідно до   ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у відповідності до якої здійснюється нарахування та виплата розмірів пенсій, призначених виключно згідно з цим Законом і не поширюється на пенсії, призначені на підставі ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В обґрунтування своїх заперечень відповідач  посилається на те, що порядок обчислення розмірів пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначений і здійснюється відповідачем у відповідності до постанов Кабінету міністрів України, зокрема КМ України від 28.05.2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» та постанови КМ України від 03.01.2002 року №1 «Про підвищення розміру пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», у зв’язку з чим вважає відсутніми підстави для виплати відповідачу пенсій в інших розмірах, вважає свої дії правомірними, а тому просить відмовити в задоволені позову.  

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1 категорії - інвалід ІІІ групи, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва про що свідчить видане йому посвідчення НОМЕР_1 (а.с.11).

Відповідач не заперечує стосовно статусу позивача, яка дійсно має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, передбаченими ст.ст.50, 54 Закону № 796-XII.

Так, відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII.

Відповідно до ст.50 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII, особам віднесеним до категорії І, які є інвалідами ІІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.

Крім того, згідно із змінами внесеними до ст.54 цього ж Закону України, було визначено, що в усіх випадках розміри пенсій для учасників ліквідації наслідків аварії на Чернобильській АЄС у 1986 р. по ІІІ групі інвалідності, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 180% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, відповідно до вищезазначених змін було також встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати пенсії згідно із  законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно - правовими актами.

Проте, Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р. положення п.28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення змін до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визнанні неконституційними.

Відповідно до вимог ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення  Конституційним Судом України  рішення про їх неконституційність.

Отже, до 22.05.2008 р. позивач не мав права на перерахунок пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у зв’язку з дією положень п. 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а тому дії Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва з 22.05.2008 року  у зв’язку з виплатою позивачу державної пенсії по інвалідності, а також додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року та №654 від 16.07.2008 року є неправомірними та не відповідають ч.2 ст.19 Конституції України, оскільки позивач перебуває на обліку  в Управлінні Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва та відповідно до п.п.6 п.2.2 ч.2  Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 р. №8-2, управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах призначає і виплачує пенсії відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи забов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають ст.ст.50 та 54  Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII, а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на ч.5 ст.54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачено, що порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлений цим же Законом.

Відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вбачається, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно – правового акту, який би визначав або встановлював інший розмір, немає.

Виходячи з вищевикладеного, суд не бере до уваги положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком ні є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.ст.50, 54 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно з ч.3 ст. 67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31.10.2006 р., у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до ст.54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1,2,3,4, розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Вищезазначена норма – є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки пенсія позивачу має визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком, тому відповідачем протиправно було відмовлено позивачу у перерахунку пенсії.

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх забов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо визначення розміру та виплати пенсій.

Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.  

 Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги на оздоровлення основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.

Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава таким чином взяла на себе зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В своєму позові позивач просить суд зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва систематично здійснювати перерахунок їй пенсії в разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Суд вважає, що такі вимоги позивача задоволенню не підлягають, так як право позивача на вказані перерахунки та виплати ще не порушено, тому не може бути захищено в судовому порядку. Також судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання, а не обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.

Згідно ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли  особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся із заявою до відповідача щодо перерахунку пенсії 04.10.2010 року.

Відповідь на заяву відповідачем була надана 07.10.2010 року, позивач звернувся з позовною заявою до суду 06.12.2010 року, тобто позивачем не було пропущено строк звернення до суду.  

  Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст.87 КАС України витрати на правову допомогу є судовими витратами та відповідно до ст. 90 КАС України витрати, пов’язані  з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Згідно квитанції та акту приймання – передачі послуг позивач сплатив ТОВ «Надія» 500,00 грн. за надання правової допомоги. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.06 №590 граничний  розмір таких витрат складає 40 відсотків від мінімальної заробітної плати за годину роботи. Якщо компенсація сплачується за рахунок держави граничний розмір таких витрат не може перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5% розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день. У довідці ТОВ «Надія» зазначено, що на надання правової допомоги позивачу було витрачено чотири години, проте якими доказами підтверджується витрата такої кількості годин на правову допомогу не зазначено. Крім того, у довідці про витрату робочого часу на надання правової допомоги вказано на те, що проводився збір необхідних документів, проте, крім документів, які знаходяться у самого ж позивача, до позовної заяви нічого не додано, а роз’яснення режиму роботи суду та того, що позивач має право написавши заяву не з’являтися до суду, з урахуванням того, що справ розглядається без виклику сторін у скороченому провадженні, взагалі не є правовою допомогою, тому витрати про стягнення таких сум з відповідача задоволенню не підлягають.

Позивач, як постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, звільнена від сплати судового збору.

            Враховуючи викладене, керуючись Конституцією України, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008, ст.ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», статтями 71, 86, 94, 99-100, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва про бездіяльність щодо перерахунку та виплати недоотриманої пенсії особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи   – задовольнити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії відповідно до ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - протиправними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва, починаючи з 22 травня 2008 року по 17 грудня 2010 року здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за виключенням сум фактично проведеної виплати.  

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного адміністративного суду через Печерський районний суд м. Києва. У разі прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя:                                 Т.Г. Ільєва